Актуально:      Фронтовий щоденник     

Псих волонтерства (ненауковий монолог)

Псих волонтерства, коментар психолога

Волонтери - люди психовані. Правда-правда! Це я вам не як психолог, а як з майданно-воєнним стажем волонтер кажу. Так вже якось виходить у нашій країні, що конструктивні, сміливі, нестандартні рішення є можливість приймати тільки з психу. Психонули - вийшли на Майдан! Психонули - поїхали на фронт добровольцями. Психонули - і вже третій рік забезпечуємо фронт усім необхідним плюс канапки і концерт. Психи! Україна тільки на психах і тримається.

Передок не дивується, коли волонтери перевіряють по підрозділах наявність привезеної техніки і вимагають звіт за проср... пошкоджені і загублені дорогоцінні штукенції. І їм звітують. Психи - що з них взяти!.. Їм сьогодні не відзвітуйся - так завтра ж не приїдуть. І тоді плакали тепловізори, відеокамери, БПЛА, солярка, олів'є, труси, ремонти і концерт. Вони не плюнуть, не кинуть. Просто на черговій розвилці звернуть в інший бік: що у цьому куточку фронту убуде - то в іншому прибуде. У психів рознарядки немає. Вони самі собі - плани, рознарядка, бухгалтерія ets.

У них немає регламентуючих процедур і документів. Немає єдиного штабу чи координаційного центру, не дивлячись на те, що у радниках МО і ГШ достатньо вчорашніх волонтерів. Тому всі конфлікти - на людях, вголос. Тому час від часу вони скандалять і матюкаються. І тоді репетують на весь Фейсбук матом: - Так, я на передову пожерти їжджу! Дома ж мені не смакує, тільки під кулями, під адреналін!

Вони балансують між тилом, який "втомився від війни", та фронтом, для якого всі за межами Донецької області лише запускають феєрверки і зависають по барах. Волонтери - свідки передка в тилу. І свідки небайдужого тилу на передовій. Тому їм і там - і там психологічно... не те, що некомфортно, - затратно. Адже в тилу вони відповідають за бійців: роз'яснюють, розповідають, натякають (там, де напряму не можна), виправдовують і заступаються. А в бліндажах і окопах, навпаки, за тил віддуваються. І несуть на своїх плечах і душах тягар вояцьких дорікань тилу. А що вони можуть сказати? Ціни ростуть, комуналка - "не питай, чом заплакані очі", сім'ї не захищені, статус УБД по владних кабінетах з нервами і судами...

Знаєте, чому волонтери, окрім фронту, так тиловими справами переймаються? Чому таку суперактивну позицію займають у громадських рухах? Чому стільки організацій заснували? Бо їм доводиться нашим бійцям на передових позиціях в очі дивитись.

Волонтери не мають права хворіти і не повинні втомлюватись. На зв'язку і у Фейсбуці - двадцять чотири години на добу. Водіння авто - як водиться. Штурмова підготовка - засіб виживання. Кава - відрами, корвалол і валідол - жменями. Постравматичний стресовий синдром - їх звичний стан. І плюс до цього - когнітивний дисонанс. Теж постійний, бо то вони на війні, де - жерсть і кров, то у тилу, де війни немає. Часом буває, вони й самі плутають, де фронт, де тил. Тоді у хід ідуть мати і погрози всіх підірвати гранатою (учбовою, що хлопці на передку подарували).

Не дивуйте їм! Зрозумійте. Влізьте хоч на деньок у їх шкуру. Пройдіть до передової у їх берцях. Зараз їм потрібно тільки одне: віра. Віра в те, що цей тяжкий, каторжиний період життя - не даремно. І з ними поряд є ви - бійці, одягнуті, взуті і нагодовані. Тил, готовий допомагати і вкладатись. Влада, яка бодай не заважає. А ще я хочу, щоб вони знали, що є я.

Ваш психолог.

Теги: Сектор Дії