Для команди “Сектора Правди” в тривозі останніх тижнів немає нічого нового. Ми з 2014 року знаємо, що таке очікування дій з боку противника. Поки що загострення в зоні ООС не виходять за межі обрежного намацування наших слабких сторін, гри на нервах та провокацій. Але у повітрі все більше пахне великою бійкою.
Судячи з настроїв наших ЗСУ та добровольчих підрозділів, порожніх полиць магазинів зброї в тилу та темпів формування загонів Тероборони, українці до бою готові.
Але де і яким може бути цей бій?
Ми запитали у нашого власного військового експерта, ветерана двох збройних конфліктів, Народного героя України, засновника артилерійського підрозділу УДА, полковника запасу і колишнього викладача кафедри тактики Сумського Військового інституту ракетних військ та артилерії Андрія Петровича Тимофієва - друга “Петровича”.
Алла Мегель: Друже Петровичу, давай підемо по найгіршому сценарію: повномасштабний наступ росіян по кордону.
Андрій Тимофієв: Ти сьогодні надворі була? Температура повітря яка там у Києві?
А.М.: “Плюс” і теплий вітер.
А.Т.: А у нас у Сумах сьогодні вранці плюс чотири. Я вчора виїздив на кордон. Ось іде дорога, а вздовж дороги - чорнозем. Ні вліво, ні вправо по ньому не проїдеш. Ні легка техніка, ні тим більше танки, - бо їм гаплик. Техніка по чорнозему стане, їй тут не пройти. Це - по-перше.
А.М.: Це з боку Сум, а по інших напрямках?
А.Т.: Ну, давай візьмемо Північ. У нас з Білоруссю десь тисяча кілометрів кордону. З них 750 кілометрів - непрохідні болота. Можливо, хтось цього й не знає. Залишається 250 км, якими можна пройти. На даний момент тільки по дорогах.
А.М.: А тут ЗСУ?
А.Т.: А тут ми. Для того, щоб ворожа колона пройшла по дорозі, потрібно бойове забезпечення її руху. Тобто визначити й знищити, або придушити наші оборонні споруди - точки. Для наступу ворогом може бути використана авіація, або далекобійна артилерія. Бо доведеться стріляти на дальність у середньому як мінімум на 10-15, а то й 20 кілометрів. Але у нас ще є сапери-мінери, які можуть закласти міни, фугаси на певних участках, де найбільш вірогідний наступ противника, їх авіацією не придушиш.
Я так розмірковую, що з Півночі хіба буде якийсь відволікаючий маневр. Путіну йти з цього боку хіба тільки для того, аби захопити Київ. А я сумніваюся, що це його мета.
А.М.: Рухаємося далі.
А.Т.: Беремо Суми. У нас 532 кілометри кордону з росією. Це - Білогородська, Курська і Брянська області. Це - найдовший кордон з росією після Луганської області, там щось трошки більше 600 кілометрів. Хто тут стоїть у нас за парєбріком, - ми знаємо. І військові, й тероборона - всі, кому потрібно, знають, скільки військ і яке озброєння там знаходиться. Це - звична військова практика. Ми знаємо з розвідданих, хто там, і робимо відповідні кроки, щоб зупинити, придушити і не дати супротивнику тут пройти вглиб нашої території. Так що “куди бідному буряту-супостату податись” - хай самі думають. Це по напрямку Північ.
А.М.: Я чула, що найвірогідніше з фейкових республік можуть піти.
А.Т.: Схід. Наша оборона в Луганській та Донецькій областях розгорнута в чотири ешелони. Знову ж таки тут я жодної військової таємниці не розголошую. Війська обстріляні, навчені, готові до будь-якого розвитку подій. По Харківській області нічого казати не буду. Дещо я звичайно знаю, але більшість того не для розголосу, та й боюсь помилитись. Це - Схід.
А.М.: І тут для ворога не особливо оптимістично.
А.Т.: Лишився у нас тільки Південь. Недавно розмовляв з нашим побратимом другом “Красноярськом”. Він каже: “Друже Петровичу, техніки - валом. Куди не глянь, все забито й запаковано”. Тут я знову ж таки ніякої військової таємниці не видаю. Це загальнодоступні дані.
А.М.: Так де ж він планує йти, як ти думаєш?
А.Т.: Тепер - моя думка. Моя власна, чисто суб’єктивна думка. Якщо путін наважиться йти війною, то перше, що буде, - це високоточні удари по пунктах зв’язку і пунктах управління. Другі - по складах з боєприпасами й складах з ГСМ. Третє - це скупчення наших військ. Тобто, десь розташування якесь стоїть - техніка, озброєння в одному місці, - туди буде третій удар.
Треба розуміти, що аби підготувати наступальну операцію, ворог буде залучати й авіацію, й важку артилерію. Й ракетні війська в даному випадку. Є такий вислів “чим більше поту проллє артилерист, тим менше крові - піхота”. Від цього на війні нікуди не дінешся. Якщо все-таки буде намір захопити Україну, то в першу чергу будуть нанесені удари авіацією, ракетними військами і я навіть не виключаю ядерні удари ракетами тактичної дії. Тобто - локальні. Ще в радянському союзі були боєприпаси до гармат калібру 152 з ядерною головкою. Тому я не виключаю, що може бути застосована і ядерна зброя. Тобто це будуть удари з повітря - раз, з сухопутних наземних установок - два, а вже тільки після того, як ворог переконається, що наша оборона ослаблена, зламана, тільки тоді почнуться сухопутні дії. Без артпідготовки жоден командир не дасть наказу наступати піхоті. Найбільший урон ми можемо отримати саме на етапі підготовки від озброєння, яке я перерахував: авіації, ракет та артилерії. Це буде йти перед сухопутним вторгненням однозначно.
А.М.: І тоді вже буде наступати масштабно?
А.Т.: Ні-і-і! От ворог зробить ті три удари, про які я вище казав, зі своєї території, і буде спостерігати за реакцією світової спільноти. Якщо світ скаже: “Ай-яй-яй, які ми стурбовані!” - і тим всі засоби впливу обмежаться, то другим кроком ворога буде спроба захоплення Херсонської області. Бо вода у Крим потрібна, як повітря. Якщо світова спільнота знову буде казати: “Ми дуже сильно стурбовані!” - далі ворог буде робити прохід: Луганська - Донецька - Запорізька - Херсонська - Миколаївська області з виходом на Придністров’я. Це буде третій етап війни. Оце мої думки.
А.М.: Думаєш, все-таки у мільйонники не полізе?
А.Т.: Ні Київ, ні Суми, ні Харків ворогу не потрібні. Він, звичайно може спробувати взяти Київ і Харків, але утримати ці міста зі своєю 150-тисячною армією він не зможе. Хай навіть припустити, що десь він прорветься, щось він захопить. Але натомість скільки “двохсотих” поїде в росію?
А.М.: По прогнозах - 85 тисяч за перші три дні втрати армії супротивника при нашій боєздатності, - я таку аналітику зустрічала.
А.Т.: Це - кінець війні. Війна закінчилась. Якщо йде наступ і супротивник - наступаюча сторона - згідно всіх тактичних дій втрачає 50 відсотків живої сили й техніки, наступ закінчується. Під час Другої світової війни, звичайно, з втратами живої сили не рахувались - скільки загинуло - стільки загинуло, “баби єщьо нарожают”. Але зараз абсолютно інші часи, і абсолютно інша війна йде.
Ось я тобі розповів свої власні думки стосовно можливого розвитку дій з боку російського командування. Я - офіцер, викладач кафедри тактики бачу, що події можуть розвиватись так.
А.М.: Ну, тривожно. Але я оптимістично налаштована. Хлопці кажуть: вже руки чешуться, всім хочеться побитись.
А.Т.: Так, руки чешуться. Я думаю, ти ж знаєш цей свербіж перед боєм. Що гріха таїти, є таке. Всі ж ми - військові - знаємо, якщо бійці ржуть перед боєм, значить ми виграємо. Є така вірна прикмета.
(Як і чим ми будемо вигравати у цій війні читайте у наступній частині інтерв’ю скоро на “Секторі Правди”)
