Друга світова стала наймасштабнішим в історії плацдармом для реалізації унікальних, фантастичних і навіть навіжених проектів військових конструкторів. У цій шаленій круговерті технічних новинок іноді з'являлися проекти, більше схожі на дитячі фантазії. З дивним задумом, гігантоманським замахом і без жодних реальних перспектив. Наша розповідь - про найдивніші зразки зброї часів Другої світової.
Krummlauf. Пристрій для стрільби з-за рогу
Наприкінці 1943 року німецька компанія Rheinmetall отримала замовлення на розробку незвичайних пристроїв. На кресленнях були викривлені стволи для штатної стрілецької зброї під гвинтівковий патрон 7,92×57 мм.
Пристосування вигадали, щоб суттєво скоротити «мертві зони» при стрільбі з танків та укриттів. Перший експериментальний зразок спеціальної насадки був названий Krummlauf та одягався на штатний німецький карабін Маузер К98K. Вигнутий на 15 градусів ствол мав гладкий внутрішній канал діаметром 10 мм, зовнішній становив 36 мм.
В ідеалі виглядало гарно. Автоматний ствол з'являється над бруствером окопа, і, хоча стрілка не видно, він веде прицільний вогонь, вражаючи мішені. Також точно в ціль летять кулі з-за рогу будинка, з люка бойової машини та інших укриттів. У всіх випадках стрілець - поза лінією вогню, в безпечному місці, але він ловить у прицілі фігуру противника і плавно натискає на спусковий гачок. Так мала працювати зброя з кривим стволом.
Проте результати проведених випробувань визнали незадовільними. Пристрої зруйнувалися вже на першій сотні пострілів. Німецький гвинтівковий патрон 7,92-мм виявився надто потужним для викривленого ствола.
MXY-7 Ohka. Літак-снаряд для камікадзе
До осені 1944 року головним болем японців стали брак матеріальних ресурсів, нестача досвідчених кадрів та авіаносці ВМС США. Зневірившись, вище командування санкціонувало створення загонів смертників, які повинні були знищувати "американських варварів".
Для льотчиків-камікадзе розробили літак-снаряд спеціального призначення Yokosuka MXY7 Ohka. Конструктивно це був дерев'яний планер із зарядом вибухівки у носовій частині. У середній розташовувалася одномісна кабіна пілота, а хвостовий - ракетний двигун. Злітних двигунів та посадкових шасі "Ока" не мав. Планер піднімався у повітря літаком-носієм - бомбардувальником Mitsubishi G4M і відокремлювався від нього у прямій видимості корабля супротивника. Потім пілот включав ракетні прискорювачі та пікірував на ціль. Зіткнення викликало детонацію заряду боєголовки – 1,2 тонни амоналу. Достатньо, щоб потопити авіаносець.
Але ідея літака-снаряда не спрацювала через суттєві недоліки. По-перше, бомбардувальник-носій був повільним і мав незахищені паливні баки. Тому більшість планерів до мети просто не долітали. А по-друге, при спробі атаки крім літака-снаряда та його пілота знищувався двомоторний бомбардувальник із численним екіпажем. В офіційних документах американці називали "Ока" (буквально - "квітка сакури") не інакше, як "бака", тобто "дурень".
"Дора" та "Товстий Густав". Крупнокаліберна артилерія
Ця надважка залізнична артилерійська зброя армії Вермахту створювалась наче «на зло». Після Першої світової, згідно з Версальським договором, Німеччині заборонялося мати знаряддя калібру понад 150 мм. Тому створення потужної артилерії було справою престижу. Всього німці побудували дві 807-міліметрові гармати. Перша отримала ім'я «Дора», а друга – «Товстий Густав». Обидві стали втіленням пихатої зарозумілості нацистських вождів.
"Товстий Густав", до прикладу, важив 1344 тонни, був висотою з чотириповерховий будинок, завширшки 6 і завдовжки 42 метри. Для його пересування залізничними шляхами був потрібний демонтаж деяких частин. Обслуговуванням монстра займалося 500 осіб під командуванням високого армійського чину. Їм потрібно три дні, щоб підготувати «Густава» до стрільб. Скорострільність зброї становила лише два постріли на годину. Але снаряди були справді жахливими: вагою 7 тонн, з яких до 700 кілограмів припадало на вибухову речовину. Такий снаряд міг пробити 1 метр сталевої броні або 7 метрів залізобетону.
Випробування «Дори» та «Густава» пройшли наприкінці 1942 року. Знаряддя поставили у війська разом із сотнею 4-х метрових снарядів. Але «Густава» так і не змогли дотягнути на поля битв. А “Дора” взяла участь у війні двічі - зробила 42 постріли під час облоги Севастополя та близько 30 під час придушення Варшавського повстання. У підсумку, ці технологічні "шедеври" виявилися марною витратою робочої сили та матеріалів.
"Щуряча бомба" британського спецназу
Щура що вибухає придумали під час Другої світової в британському Управлінні спеціальних операцій після серії медичних експериментів на гризунах. Ідея зброї була проста: щурячий труп начинявся вибухівкою. Таку "бомбу" планували підкидати до німецьких котелень. Передбачалося, що службовець, який знайшов щура, кине його у вогонь, це призведе до детонації вибухової речовини і - "Бум!"
Насправді проект так і не був реалізований через витік інформації. Німці переоцінили британську ідею і почали не тільки масово відловлювати щурів і показувати їх у військових школах, а й ретельно дослідити можливості створення щурячих бомб. Тоді британці почали вважати це відмінним відволікаючим маневром, сказавши, що витік інформації викликав серед гітлерівців куди більшу паніку, ніж використання щурів-бомб.
«Великий Панджандрум»
В 1943 перед британським Департаментом з розробки зброї було поставлене завдання: створити пристрій для вибуху бетонних берегових укріплень. І англійські фахівці весело впоралися із завданням.
Винахід охрестили "Великий Панджандрум" відповідно до жартівливого вірша-нісенітниці Семюеля Фута. Він являв собою циліндр із двома колесами діаметром по 3 метри і нагадував гігантську швейну котушку, начинену вибухівкою. На колеса прикріпили ракетні двигуни. З їхньою допомогою котушка мала розганятись, врізатися в стіну і вибухати.
На жаль, перша демонстрація винаходу військовій комісії у січні 1944 року стала й останньою. Коли "Панджандрум" розігнався до 90 км/год, ракетні двигуни відвалилися від коліс і розлетілися в різні боки. Причому один двигун мало не вбив оператора. Сам “Панджандрум” вибухнув і ще кілька хвилин гасав палаючим вовчком перед ошелешеною комісією.
Як бачимо, за багатовікову історію воєн людство не втратило смаку до винайдення нових форм зброї. І якщо деякі винаходи органічно увійшли у військовий ужиток, інші не викликають нічого, крім сміху.
