Сьогодні великий день. 10 років тому відбувся перший офіційний реліз сайту «Сектор Правди». І, хоча тоді ми ще цього не знали, це був початок великого шляху, який ще триває. Пропоную згадати, як це було:
2014 рік – я знайомлюся із Аллою Мегель, тоді – керівницею інформаційного відділу ДУК ПС – ДУК-інфо, вона пропонує назву «Сектор Правди», починаємо роботу над інформаційним ресурсом sectorpravdy.com. Пів року разом із командою Олексія Пантелєєва ми працюємо над структурою, архітектурою та наповненням ресурсу, а пізніше нас підхоплює Борис Волков. Завдяки цим крутим фахівцям ресурс пережив кілька хакерських та ддос атак, впорався із «пильною увагою» російських та не лише російських спецслужб і попри відсутність у нас зараз можливості залучати до роботи айтішників, працює стабільно та без збоїв.
2015 рік. Березень. Тестова версія Сектора Правди вже доступна онлайн, проте посилання є лише у тих, хто працює над наповненням ресурсу. Принаймні, ми так думали, а «роскомнадзор» вважав інакше, і з подачі росіянської прокуратури за рішенням суду в Ямало-Ненецькому! окрузі вносить нас в перелік заборонених на росії ресурсів. Далі будуть спроби забанити відображення посилань на наш сайт у Фейсбуку, потім скарга на КОЖНЕ відео у Ютубі, а всього більше 300. Про ддос і спроби зламу я вже згадувала.
2015 рік. 18 квітня. Нарешті, офіційно, початок проєкту. І одразу перший інформаційний бій. Вже за 10 днів розпочинається блокування бази ДУКу військовими підрозділами із метою роззброїти. Ресурс швидко нарощує аудиторію. Ми вчимося протидіяти інформаційним атакам, перебуваючи в епіцентрі подій і ще не раз застосуємо отриманий досвід.
2016 рік. Реєструємо друковане ЗМІ – газету «Сектор Дії», перші номери, завдячуючи Юрію Москаленко віддруковані і відправляються на фронт та у прифронтові громади. Команда Сектора Правди остаточно перебирається до Києва. Починаємо роботу над своїм першим документальним фільмом «Орест». Оператор – Ігор Бондаренко, у головній ролі – Дмитро Паньшин.
2017 рік. Прем’єра «Ореста» у невеликій кімнатці освітнього хабу. Глядачі – півтора десятки друзів. Я добре пам’ятаю, як трусилися руки і відмовляв голос, і пам’ятаю, як здивувалася схвальним відгукам присутніх, в тому числі Катерини та Дарини Степанкових. Пізніше цього року «Ореста» покажуть на фестивалі у Тернополі, де ми знайомимося із Володимиром Ханасом. Англійські субтитри до фільму робить Інна Матюшко.
2018 рік. Прем’єра «Повстанського танго» - нашого другого фільму і мій перший (та останній) акторський досвід у Національному музеї історії України за сприяння Тетяни Сосновської. Оператор-постановник Андрій Кисельов. Саундтрек до фільму виконує неперевершена Неля Франчук, а обробку звуку здійснив Григорій Лук’яненко, з ними працюватимемо ще не один раз.
2019 рік. Там само. Прем’єра фільму «Я не з неба» із Богданом Максименко у головній ролі. Історія ветерана УПА Мирослава Симчича – наш перший фільм, який був у кінотеатральному прокаті. Через рік я показувала його трохи шокованій обсягом нової інформації молоді в м. Маріуполь, тоді, ще не знаючи …
В кінці ж цього року перше і епохальне «так» для нашої команди від державної установи. Після десятків відмов від різних організацій у підтримці наших проєктів, Держкіно України виділяє нам найменший за весь час існування держпідтримки кінематографії в Україні (навіть із врахуванням інфляції) грант на створення фільму «Шлях Самурая» - історії нашого побратима на псевдо Самурай. Цього ж року знайомимося із Віталієм Гедзом і починаємо підтримувати його проєкт «НепрOsti листи».
2020 рік. Прем’єра «Шляху Самурая». Багато надій, ідей та оптимізму. Фільм отримує нагороду від фестивалю українського історичного кіно «Поза часом», засновниця Інна Гончарова, як кращий короткометражний фільм. Всі наші роботи у всі роки представлялися на цьому фестивалі і завжди отримували нагороди. До речі, з усіх фільмів нашої команди «Шлях Самурая» має найбільше відзнак і власний промотур.
Ковід. Без коментарів. Але ж ми досвічені і вміємо виживати.
2021 рік. Проєкт «Шануймося» разом із Тетяною Сосновською, а після нього чотирисерійний телецикл «Жива УПА. Тернопільщина», - за підтримки Українського Культурного Фонду. Робота над повнометражним фільмом «Марія» за підтримки Держкіно України. В головній ролі – Дарина Степанкова. Оператор-постановник та режисер монтажу – Макс Мельник, з яким ми разом зробили так багато проєктів, що я вже втратила лік.
Вперше за всю історію державної підтримки кіно в Україні дві найбільші інституції виділяють кошти на підтримку фільмів про історію УПА. Стіну зламано. У нас тепер сильна продюсерська команда: Сергій Шкуро та Володимир Ханас, котрі можуть не просто знайти посеред лісу рояль для зйомок, а і правильно оформити це по документам.
Цього року вчергове презентуємо свої роботи на ще одному дружньому кінофестивалі – КіТи, засновниця Ольга Новікова, в Урзуфі, на березі Азовського моря. Менше, ніж за рік, це місце буде окуповане.
2022 рік. Лютий. Із початку місяця відновлюємо роботу сайту та мережу журналістських контактів. Готуємося. Як виявилося недаремно.
У квітні, поки ми сидимо в укриттях, Володимир Ханас та Ігор Гармаш проводять символічну прем’єру «Марії» у Львові. А ми з Аллою працюємо над посібником із протидії ворожій дезінформації «Ворожі ІПСО. Як виявити та протистояти», за яким пізніше проводимо тренінгові програми. Видаємо його за кошти волонтерів, 150 примірників із накладу безкоштовно надані до бібліотек України. А ще випускаємо власними силами документалку «НепрOstі листи».
Знімальна група, до якої долучається талановитий оператор Віктор Надточій, працює на деокупованій Київщині та Чернігівщині. З’являється освітній проєкт «Знання під час війни». Відновлюється випуск газети «Сектор Дії».
2023 рік. «Барс. Незакінчена справа». Прем’єра фільму про нашого побратима, який загинув, захищаючи Україну, проходить у культурному центрі ім. І. Миколайчука в Чернівцях, за участю майже 500 глядачів. Серед них – Вікторія Марчук – наша добра фея, чия підтримка безцінна. Вперше фільм нашого виробництва розміщено на VOD платформі «Київстар ТБ».
Друга прем’єра цього року – документальний двосерійний цикл «Прифронтове життя. Запорізька область», де побувала наша команда.
2024 рік. Ми не лише створюємо своє кіно, а і продюсуємо: «Народжені, щоб жити» - двосерійний документальний цикл режисера Влада Робського, фільм про ветеранів війни з інвалідністю, які по цеглинкам відновлюють своє цивільне життя.
Алла Мегель завершує наш перший сценарій ігрового, та ще й підліткового фільму «Украдені», до якого Макс Мельник створює тизер, вперше для нашої команди повністю згенерований за допомогою штучного інтелекту.
А для мене – це рік Сумщини, у яку я закохалася. Знайомство із Євгенією Бистрицькою переростає у документальний фільм «Прифронтове життя. Сумщина».
2025 рік. 18 квітня. Ми зараз тут. Як нас можна привітати із Днем народження – читайте в наступному пості.
На жаль, не можу тегнути кожного і кожну, хто допомагав, підтримував, долучався за ці довгі 10 років, які, насправді, пролетіли як коротка мить.
Олександр Мегель, Василь Капустинський, Василь Мармус, - наші побратими, друзі, колеги, котрі віддали свої життя за Україну. Згадки про них щодня болять, фільми, за їх участю в кадрі або за кадром, лишаться назавжди. Так само переживаємо за кожного і кожну з команди і друзів «Сектора Правди», які зараз перебувають на фронті.
Віримо, що в наступні 10 років знімемо ще багато фільмів, діємо для цього: працюємо не зупиняючись, переможемо обов’язково.
Віримо! Діємо! Переможемо!
Марія Яремчук
Режисерка, керівниця проєкту «Сектор Правди»
