“Молоді, здорові на Бахмут нехай їдуть помагать хлопцям воювати. А співати ми й самі можемо. А то хлопці їх боронять, щоб вони співали, хай і артисти боронять, щоб народ співав” (коментар під оголошенням про концерт групи “Скорпіонс” у Києві після перемоги).

Ми сміялись до сліз, прочитавши коментар під повідомленням про ініціативу групи “Скорпіонс” дати концерт у Києві у день нашої перемоги. Нагадаємо: “Скорпіонс” - це англомовна німецька рок-група,  одна з найвідоміших у світі. Створена вона була… у 1965 році. Уявляєте, якого віку німці-музиканти, яким обурений абориген, чи аборигенка Фейсбуку пропонує їхати на фронт?

Воно й справді було би дуже смішно, якби не було так сумно. Адже таких коментарів тільки під одним повідомленням ми нарахували 36 із 133, тобто третину. Стало цікаво, що являють собою люди, які не мають поняття про групу “Скорпіонс”, і ми пішли дивитись їх акаунти у мережі. І що ж ми побачили? З’ясувалося, що тільки один із 36 обурених читачів виявився живою людиною. Тобто на його сторінці були реальні фотографії, актуальні дописи, привітання друзів тощо. Решта ж акаунтів є ноунеймами - свіжествореними сторінками з автоматичними репостами, без фото, без живих історій. Тобто просто сторінками-клонами однієї з числених ботоферм. Стало очевидно, що ця ботоферма відпрацьовує інформаційно-психологічну спецоперацію (скорочено - ІПСО) “Фронт проти тилу” і підпорядковується головному розвідувальному управлінню збройних сил російської федерації.

Операція “Фронт проти тилу” почалася не вчора і навіть не 24.02.22. Вона йде від літа 2014 року. Саме відтоді час від часу в нашому інформаційному просторі лунають думки, що:

• тил втомився від війни;
• в тилу всі п’ють-гуляють (інколи, до речі, бувають меседжі, що й на фронті всі п’ють, “армія аватарів” - пам’ятаєте?);
• військових не поважають, принижують, порушують їх права;
• тил краде фронтове забезпечення та наживається на крові фронтовиків;
• тил тікає і ховається від мобілізації;
• тил попрікає високою зарплатнею фронтовиків.

І так далі, й тому подібне.

• А хіба це не правда? - скаже активний користувач соцмереж, - хіба дійсно немає фактів, коли фронтовиків принижують, не пускають у маршрутку, обкрадають. Одні яйця по 17 гривень чого варті!

Так, це правда. В нашому розбурханому війною житті буває всяке.

Чи можуть, наприклад, у нас на Тернопільщині образити незнайому людину? А погано обслужити? Певно, що можуть. А чи є у нас крадії з необмеженими можливостями, достатньо цинічні, щоб навіть у війну красти? Можемо припустити, що і такі є.

А скажіть:

• хіба хаму не все одно, кому хамити - військовому, чи цивільному, молодому, чи старому?
• хіба той, що працює недбало, навмисне підловлює військового, чи так само недбало обслуговує всіх?
• хіба егоїстична, байдужа до всього і всіх людина поширює свій егоїзм лише на людей у формі?
• хіба крадію-клептократу не байдуже, у кого красти - у хворих, старих, чи військових?

То що (чи хто?) примушує нас виділяти саме військових-фронтовиків із загальної маси потерпаючих від хамства, недбалості, крадійства й беззаконня?

У нашому ставленні до людей у формі є багато емоцій. Це і страх програти війну, й палка надія на їх мужність і вправність, і любов, на яку вони, як армія, що нас боронить, цілком заслуговують, і співчуття. Це такий вибуховий психоемоційний коктейль, на якому щедро розквітають російські ІПСО. Адже головною умовою успішної спецоперації є відключення критичного мислення аудиторії. А це відбувається на піку емоцій. Тільки у такому стані ворожі інформаційні війська мають змогу вживляти у мізки українців спеціально придумані для ІПСО меседжі-чіпи, на кшталт “тил втомився від війни”, або “наші сонечки голі-босі-голодні”.

Чому такою небезпечною є саме ця ІПСО? З двох вагомих причин.

По-перше, вона легко заходить у наш інформаційний простір на реальних емоціях людей. Повідомлень про провини тилу перед фронтовиками дуже багато. Це - актуальна тема для всіх, і дописувачі соцмереж, журналісти друкованих та електронних видань, ба, навіть випускаючі редактори телеканалів рідко замислюються, хто загострює та постійно актуалізує тему. Хто постійно підкидає дрівець у розбурхане багаття наших емоцій?

По-друге, ця спецоперація має життєво значиму для нас мету: розколоти фронт і тил на дві ворогуючих суспільних групи. Давайте подумаємо, що це дасть ворогу в разі виграшу:

• похитнеться довіра фронтовиків до тилу, і відтак - бажання нас захищати;
• замість почуття гордості за волонтерський тил, виникне почуття образи, а це вже зовсім інша мотивація в бою.

“Опускаються руки” - так сказав нам один боєць, глибоко уражений ІПСО “Фронт проти тилу”. Що з нами буде, якщо у них опустяться руки?

Що ж робити? Не розповідати про випадки негідного ставлення до фронтовиків? Якщо ситуацію не можна вирішити без розголосу, - то, звичайно, розповідати. Але треба дуже уважно слідкувати за паритетом емоцій на сторінках видання, екрані, чи у стрічці новин. Гарних, мотивуючих історій має бути більше. Їх же не треба шукати! Прекрасних прикладів волонтерства, самопожертви, плідної праці на перемогу в тилу - ми переконані - значно більше, ніж випадків негідного ставлення до фронтовиків. Потрібно постійно нагадувати нашим хлопцям і дівчатам на передовій, що тил годує, одягає, підтримує їх. І не тільки волонтерством, а й податками, роботою на виробництві, стартапами й колосальними зусиллями по збору коштів та гумдопомоги серед іноземців.

Тил - це ми: матері, брати, сестри, дружини та діти тих, хто нас захищає. Воїнам потрібно говорити, що ми в них віримо, ми за них молимось повсякчас і зробимо для перемоги все, що в наших силах.

А поодинокі випадки негідного ставлення будемо присікати відразу, на місці злочину, оберігаючи наших воїнів не тільки від беззаконня та хамського ставлення, а й від ворожої ІПСО.

 

Публікація підготовлена в рамках суб-гранту проекту Re:Ukraine project за фінансової підтримки Європейського Союзу, що реалізується ГО «Інститут аналітики та адвокації». Її зміст є виключною відповідальністю суб-грантера проекту Re:Ukraine project ГО ВГО «Рушійна Сила» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.