Ідея відсвяткувати День Героїв авто-мото пробігом по Україні народилась на передовій, на позиціях окремої тактичної групи «Волинь» УДА. Запланували почати пробіг виїздом байкерів з Чернігова, проїхати через Київ та Житомир і фінішувати на центральній площі Рівного. Одночасно у Рівне запрошені бійці УДА з різних областей країни.
І от – 23 травня – День Героїв. Після робочих зустрічей з організаторами пробігу – Вадимом Йовенком та Романом Ковалем, купи «останніх контрольних» дзвінків, монтажу промо ролика та спілкування зі ЗМІ команда «Сектора правди» на своїй незмінній «Бджілці» вилітає у дорогу. Начштабу УДА друг Сокіл зустрів і привітав колону ще до Києва, подякував чернігівському підрозділу за добру організацію заходу, та вручив медаль "За оборону Донбасу" всьому підрозділу, від командувача УДА. Далі об'єднана колона рушила Києвом. Наступна зупинка виїзд з Києва. Тож ми прямуємо туди.
У кінці проспекту Перемоги помічаємо ген попереду червоно-чорний прапор. Його тримає над дахом автівки чорнява дівчина у вишиванці. «Марго!» - дружно вигукує «Бджілка». Тиснемо на газ. Це і справді Марго – легендарна дівчина-старшина другої штурмової роти 5 ОБАТ УДА, висунувшись з люка автомобіля, вона тримає наш армійський прапор. А попереду майорить червоно-чорним та жовто-блакитним колона байкерів та авто під охороною поліції. Сигналять вітально зустрічні машини і ми дружно відповідаємо їм.
Перша зупинка – виїзд з Києва на Житомир. Тут ми вітаємось з координатором Чернігівського осередку ДІЇ, бійцем ОТГ «Волинь» Вадимом Йовенком, він знайомить нас зі своїми друзями-байкерами. І самого Вадима не впізнати у крутому шкіряному прикиді. Тут і весь Київський штаб на чолі з другом Соколом, що теж сьогодні осідлав свого «залізного коня». За нашими побратимськими обіймами з цікавістю спостерігає супровід – хлопці-поліцейські і вродлива дівчина. Зрештою, ми запрошуємо їх фотографуватись.
Але нас уже чекають у Житомирі. Тому прощаємось з киянами і вирушаємо в путь. Тут, на виїзді, робимо перше відео – колона байкерів хвацько виїздить зі стоянки. Сьогодні ми ще не раз їх зніматимемо – то обганяючи на трасі, то пропускаючи уперед. Рух цієї злагодженої команди – справді яскраве, захоплююче видовище.
Друга зупинка – Житомир. Нас зустрічає з побратимами-фронтовиками координатор осередку Олександр Гінгізов. На його авто – прапор УДА. Знову вітання, обійми. Проїздимо містом і паркуємось біля затишного кафе з літньою верандою. Приміщення прикрашене у стилі мілітарі, - впізнаємо «гостинці» з передка. Тут нас годують смачним обідом. На виході наші одягнуті у шкіру брутальні байкери весело бавлять місцевого малюка. А ми звертаємо увагу на двох не юних бійців, груди яких аж горять нагородами. Помічаємо собі, що неодмінно візьмемо у них інтерв’ю. А поки що фотографуємо чернігівський осередок з їх нагородою від Провідника.
Команда «По конях!» - і колона вирушає на Рівне. Нас стало більше. Саша зі своїми бійцями теж приєднався до нас. З прапорами їдемо Житомиром. Люди привітно махають нам услід, сигналять авто. Над «Бджілкою» теж прапор УДА, його тримає у вікні наш боєць – Сергій Миронюк, в той час, як Марія Терція знімає на камеру на повному ходу проїзд колони вулицями міста.
Телефонують з Рівного. Нас вже чекають, але у місті – злива. «Нічого, - жартуємо, - то нам дорогу вимивають!» На під’їзді до пункту призначення – хлопці в камуфляжі. Наші! Кермуємо на заправку. Нас зустрічають рівняни, на формі виблискують нагороди. Примічаємо орден Народний Герой України. Це – боєць-Госпітальєр Юрій Кирикович – батько фронтової родини, відомої на всю країну.
Колона байків та автівок долає останні кілометри пробігу. Нас зустрічає Рівне. Дощу немає, як на замовлення. Прямуємо на базу територіального підрозділу, там збираються всі наші. Сьогодні це місце нагадує військовий полігон перед загальним шикуванням, – повно авто з номерами батальйонів УДА, кількасот людей у формі. Зустріч з побратимами – це завжди свято. Вітання, обійми. Тут вже є Василь Абрамів (друг Смерека) з хлопцями з Івано-Франківська, Сергій Дружинович з побратимами з Волині, ось рідні обличчя львів’ян, тут і тернополяни. І Миколаїв, і Одеса. Здається, тут, у Рівному, зібрались сьогодні добровольці з усієї України. Настрій у всіх чудовий. З багатьма ми не бачились більше року. Згадалось, що влітку 14-го ми й мріяти не могли про таку форму, такі машини. І про нагороди… А сьогодні аж очі сліпить. Стільки добровольців у формі і стільки нагород одночасно Рівне ще не бачило.
- Головне, - каже координатор Роман Коваль, завдяки якому і відбувається це свято, - що люди бачать, що ми є, що нас багато, що ми рішучі і готові йти до своєї мети до останнього подиху. Що нас не зламати.
Рівне привітно зустрічає добровольців. На Майдані Незалежності людно: лави добровольців поповнюють побратими-афганці. Тут багато преси і духовенства. Люди підходять, вітаються, дякують, – це приємно і страшенно зворушливо. А нам – «Сектору правди» – особливо радісно чути: «Ой, а ми ж вас читаємо!»
Розпочинається шикування. Святковий молебень завершує «Христос Воскрес!» і «Слава Україні!» Далі – слово ідеологічного референта НР ДІЯ Івана Сути (друга Вітра): батальйони добровольців готові до перемоги відстоювати і територію рідної України, і її державність. Роман Коваль зачитує лист до Президента П.Порошенка із закликом підтримати зміни до закону про визнання і соціальний статус добровольців. На урочисте дійство дивиться з висоти гранітний Тарас Шевченко.
Свято продовжується у Палаці культури. Тут нам дарує свої пісні легендарний рівненський гурт «Країна У». Українська пісня – це не тільки апофеоз національної культури. Справжня повстанська пісня викликає, мабуть, вібрації того самого гена, який уособлює нашу національну приналежність. Інакше, чому ж так легко вловлюється мелодія, а слова, яких і не вчив ніколи напам’ять, самі собою линуть з душі? Зал співає разом з гуртом. «Країна У» - справжні майстри – яскраві голоси, віртуозне володіння інструментами, тонке чуття аудиторії.
Протягом вечора на сцені урочисто вручаються нагороди бійцям, волонтерам, меценатам, громадським діячам, – всім, хто допомагає наближати нашу перемогу над московськими зайдами. Зал аплодує, вітає, просто вибухає емоціями. І затихає, коли вшановують матерів загиблих Героїв. І встає, коли звучить Гімн січових стрільців. І довго аплодує артистам.
Кошти від концерту Роман Коваль передасть мамі Владислава Шемуровського – нашого побратима, який загинув 31 серпня 2016 року в Широкино. На пам’ятник Герою.
Вечір ми зустрічаємо на ви шкільній базі рівнян. Тут накриті столи для вечері і смачно пахне справжній козацький куліш. Ми маємо можливість поспілкуватись, розпитати про життя, поділитись враженнями від події. Погоджуємось всі, що так багато бійців УДА можна зустріти хіба тільки у Холодному Яру. Зустріч з рідними людьми – завжди свято. А коли вас оточує понад триста рідних людей – це триста разів свято! Тим більше, що це ті люди, які готові стати один за одного і на життя і (не дай Боже!) на смерть. І вони це вже довели там, на Сході.
Ми таки беремо заплановане інтерв’ю. Тепер двома героями програми «Присіли на хвилинку» стає більше, хоч ми й не присідаємо, - стоячи бесідуємо. Щоб зберегти інтригу до виходу програми, подробиць не публікуємо, окрім одної: друзів-побратимів у нас стало на два більше і газета «Сектор ДІЇ» знайшла ще два канали доставки на фронт.
Даруємо перший номер «Сектора ДІЇ» з автографом Дмитра Яроша нашому фронтовому кореспонденту з ОТГ «Волинь» Віталію Кудіну (другу Бен-Ладену). Він зараз вдома, на лікуванні, але вже знову рветься на передову. Отже, будуть нові нариси у циклі «Щоденник фронтового кореспондента».
У цей вечір ми фотографуємось з усіма до смерку. І спілкуємось, спілкуємось, - не можемо наговоритись. Відчуття родини огортає теплом серце. Які ж молодці рівняни і чернігівці, що придумали, підготували і здійснили таку прекрасну зустріч! Об’єм реалізованого, кількість причетних людей, шляхетність і масштаб події варті щирої поваги. Такі заходи дуже потрібні як нам, безпосередньо причетним до війни, так і людям, що живуть мирним життям. Вони мають бачити, що нас багато, на нас можна покластись, ми готові захищати їх не тільки на фронті, а й у тилу. А тим, хто спить і бачить «руський мір» на нашій землі, також корисно частіше бачити, що воїни-добровольці готові боротись з окупантом в тилу так само рішуче і жертовно, як і на передовій.
Більше фото з авто-мото пробігу дивитесь за цими посиланнями: частина 1 та частина 2
