Друг Козачок

Рік тому перша група бійців Правого сектору зайшла на бойову позицію старого терміналу аеропорту м.Донецьк. Вони зайняли найнебезпечнішу позицію «Єнот». 18 добровольців практично без зброї, спорядження, важкої техніки утримались на позиції. Більш того, за допомогою воїнів ЗСУ, бійці Правого сектору зачистили ворожих спец призначенців з Омська. Згодом саме завдяки нашим хлопцям всіх, хто воюватиме в аеропорту називатимуть кіборгами.

Друг Козачок… Спокійний, врівноважений молодий хлопець. Як і більшість бійців ДУКу, до подій Майдану жив звичним життям, – буденні справи, друзі, сім’я... Події в центрі столиці торкнулись тих струн душі, які ми звемо Патріотизмом. Вирішивши певні сімейні справи, Олександр (так звати нашого героя) вирушив на Схід боронити свою Землю від російсько – терористичного загарбника. Під час перебування на прифронтовій базі, хлопця разом з побратимами відправляють на бойове завдання, яке закарбується в його пам’яті назавжди. Адже входив у склад групи, яка була направлена в аеропорт Донецька. Бійці даного підрозділу довго "просились" на бойовий виїзд, та їх не відправляли. І от – Аеропорт! Командири вирішили, що пора й Правому сектору долучитись до звільнення донецького летовища від загарбників.

Перша група – 18 добровольців – заступила в старий термінал. Саме тоді про правосєків – кіборгів заговорила вся країна, ба більше! – так наших бійців назвали сепаратисти. У тих боях друг Козачок з побратимами знищили омських спеців, та спалили декілька одиниць важкої російської техніки. Довго потому хлопці будуть розповідати, про те, як побачили на військовій техніці чужинський триколор, – це була їх перша сутичка вже не з місцевими сепаратистами, а з кадровими російськими військовими на нашій землі . Довго кожен з цієї групи , вже без перебільшення – героїв, будуть розповідати як холоднокровно знищували ворога, який знаходився в декілька метрах від них, та як шкода кошеня, яке прибило вибуховою хвилею до стіни…

Недовго Козачок відпочивав від цього бою, після декількох тижнів відпустки, знову повертається на війну. Через деякий час Олександр назавжди втратить двох побратимів – друга Хруста та друга Сіфона. Це ще більше загартує хлопця, він вже має особисті мотиви щодо ворогів нації.

Згодом – нові бойові завдання, нові спецоперації. Пліч-о-пліч з найкращими друзями, які вже тепер стали ще й побратимами по зброї. Донецький аеропорт, Піски, Дебальцево, Широкино, Щастя – це ті бойові шляхи, які друг Козачок пройшов зі зброєю в руках, ризикуючи юним життям. Олександр живе законами війни вже рік поспіль, відклавши на «потім» особисте життя. Він цікавий , по-чоловічому привабливий, з неймовірно світлими, чистими блакитними очима. Він міг би бути ніжним коханим для своєї обраниці, чуйним татусем для своїх діток… Та зараз війна. І не може він залишатись осторонь, коли злий ворог хоче захопити його Країну. Колись він буде дарувати ніжність і тепло коханій, колись він буде турботливим татусем… Та не тепер… А зараз, ¬залежно від бойового завдання, - він то ділить харчі з побратимами, то мерзне, зайнявши оборону певного об’єкту, не спить добами чатуючи ворога… та просто , виконує накази Командира, захищає свою країну від російсько – терористичних військ. Він один з найкращих Синів Нації, він один з Добровольців, він один з бійців Добровольчого Українського Корпусу. Він відвойовує Самостійність та Соборність України.