Капітан Барс

Барс, як справдешній капітан, корабель залишав останнім.

Протягом двох попередніх тижнів особовий склад ДУКу вивозив з Пісків майно. Було очевидно ще з минулої осені, що у плани командування АТО входить здача Пісків разом із найближчими селами. Подейкували, що це один з таємних пунктів Мінських домовленостей.

Барс у такі подробиці не занурювався. Його задача – вивести своїх людей. Непростенька, прямо скажемо, задачка в умовах, коли супротивник валить по тобі з усього арсеналу, який є в наявності, не шкодуючи БК. Кілька позицій вже дихають на ладан. А багатостраждальне «Небо» - розбите й спалене до понівеченого, покрученого металу – бовваніє, як символ багатомісячних артилерійських перестрілок.

Найбільш вірогідний вогонь ворог міг відкрити з сільця Жаб’яче.

Тоді Барс, поки хлопці вантажились по машинах, удвох з Черкесом накрили Жаб’яче щільним вогнем АГС з двох сторін. По дві «улітки» обоє. Це разом 96 гранат!

І поки ворог оговтувався, три роти ДУКу на машинах вийшли з Пісків. Останньою від’їздив Барс.

Але не був би він капітаном, якби так просто поїхав. Ні! Повернувся на позиції і перевірив, щоб бува часом ніхто зі своїх не лишився. І тільки після цього догнав своїх на «Равлику» й скомандував: «Вперед! На базу!»

Вони вийшли без жодних втрат, без єдиної подряпини.

Поки ворог оговтався й почав масований обстріл танками й мінометами, колона була вже далеко.

- Ми повернемось, - сміявся на базі увечері Барс, - хлопці картоплю на Пісках посадили, треба ж буде комусь обгортати й копати!