Подруга Стріла. Інтерв'ю
Франківчанка Людмила Дем’яник вже майже рік воює на сході. Вона боєць Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор». Приїхала додому, каже, в найдовшу свою відпустку – цілий тиждень! Як їй служиться серед «правосєків», Людмила розповіла «Репортеру».
Людмила Дем’яник. З Івано-Франківська. Була директором кадрового агентства. Коли почався Майдан, усе залишила та поїхала до Києва. Потім працювала психологом у приміщенні нашої ОДА, якраз група «Майдан SOS» організувала психологічну службу підтримки постраждалих майданівців. А коли почалася війна на Донбасі, зрозуміла, що хоче бути там. Почала їздити на вишколи від «Правого сектору». Познайомилась, знайшла однодумців, отримала псевдо «Стріла» і в серпні минулого року поїхала на схід.
Прифронтова база «Правого сектору» – у Дніпропетровській області. Зараз Людмила там. Удвох ще з однією жінкою – Аллою із Білої Церкви – вони з самого початку помагали організовувати роботу штабу, працювали з волонтерами, розвивали інформаційну діяльність, працювали як психологи. І все це – удвох!
Зараз усе налагоджено. Є постійна посада начальника штабу, заступники, комірники, штатний психолог. В інформаційній службі вже семеро, Людмила теж там, а ще вона вважається бійцем загону. Мають свій сайт «Сектор правди», наповнюють новинами його і соцмережі, їздять на передову знімати сюжети. Не раз потрапляли під обстріли. Далі – Людмила розповідає сама.
Легалізація ДУКу серед українців уже відбулася, але ще нема на державному рівні. Владі не вигідні добровольці. Вони не підвладні. Ми не будемо виконувати наказів Генштабу, коли бачимо, що вони свідомо здають хлопців.
З Росії пішки до нас прийшов хлопчина, воює. Каже, не міг слухати всю ту брехню. Просто вимикав телевізор, сідав і задумувався. Росіян у нас багато, француз приїхав, білорусів чимало, грузинів.
У «Правому секторі» жартують: як добре себе поводиш – відправляють на передову, а хто ще краще – ще й автомат дадуть. Хоча це правда. Просто так людину не відправлять, має бути перевірена, підготовлена. На базі щодня навчання, вчаться навіть ті, хто вже був на передовій.
Трохи козаччини. З «Правого сектору» виганяють за пияцтво, бійки. У нас є своя військово-польова жандармерія та внутрішня служба безпеки. Дисципліна у нас понад усе.
Думала, мене виженуть. Була тривога. Таке часто буває, вже знаєш що брати – документи, зброю, набої. Мої хлопці якраз були в караулі, то я зібрала їхню зброю. Наступного дня все повиймали, а один магазин з набоями лишили в сумці. Не помітили. Ще через день я їду додому. В Дніпропетровську зупиняє міліція. Чогось «Правий сектор» перевірють найбільше. Знаходять набої, затримують. Перша думка: «Все, тепер виженуть». І лише друга, що можуть дати вісім років. Обійшлося. Мені досі соромно.