Охоронці "неба"

Сьогодні в інформцентрі паломництво. Хлопці вертаються з аеропорту. Якби ви їх бачили! Брудні, худющі, втомлені. Завалюють у кімнату, обіймаються, радіють так, наче вже вдома. Намагаються щось розповідати, перебиваючи один одного. Один - найбільш говіркий - облаплює і кричить (контузило злегка):

- Добрий день, пані Алло! Я - Гонта, пам"ятаєте мене?
Я киваю, а сама напружено згадую. Одного Гонту я знаю, але це - не той.
- Моє прізвище - Гонта, Валерій Гонта, ми ще з Вами друзі у Фейсбуці.
- А-а-а-а! - Тепер я згадую, хто він, - зачекай, але ж ти - з "Неба"?
- Так, з "Неба"! Замінили нас!

Днів три тому я випадково почула розмову одного з наших бійців по телефону, він обурювався, що хлопців забули на "Небі", видерла у нього телефон і кричала хлопцям в трубку, що ніхто не забув про них, що вся країна називає їх "кіборгами", і очі всіх прикуті до них. Ой, я, здається, не пояснила!

"Небо" - це вишка в аеропорту. Та сама багатостраждальна вишка, яку так люто обстрілюють вороги з усіх видів наявної зброї. Позивний у вишки - "Небо". Бо й справді, вони - охоронці "неба" - найвище сидять у аеропорту. А ще у них найбільше шансів опинитись на самому справжнісінькому небі. З Господом. Але вони повертаються цілі, всім смертям назло. Гонта хвалиться здобутим у двобої з ворогом ножем, а потім дарує його комбату Чорному. Чорний зворушений, та вигляду намагається не показувати, хоч і розпирає його гордість за вихованців, - цих хлопців комбат ще на "Десні" вишколював.

- Як я Вам вдячний, пані Алло!
- А мені за що, Гонто, Сонце?
- За те що Ви ставили "лайки" під моїми фото у Фейсбуці! Ви не уявляєте, яке то щастя, бачити на екрані, що хтось тебе чує, хтось разом з тобою в цю мить.

Господи! Я ніколи не замислювалась про те, що звичайний нажим клавіші на компі може бути для когось ниточкою, що єднає з миром, домівкою, побратимами. Єднає їхнє нескоренне "Небо" з нашою сповненою надії на них землею.

Відпочивай, Гонто! І будь здоровий, охоронцю "Неба"