Маргошин сон (Щоденник фронтового кореспондента)
Маргоша- кішка королівської зовнішності - спить, згорнувшись клубочком на лежаку. У тісному кубрику «буржуйка», ніби курець, видиха всередину їдкий дим – нема тяги та сирі дрова. Маргоша вже звикла , бо тепло «кісток не ламає .
І сниться Маргоші сон…
Перехідщина. Все навколо нове. Пахне свіжою фарбою від підлоги та вікон, вперемішку з кислуватим запахом від новеньких наклеєних шпалер.
Маргоші місяць від народження. Чиїсь руки опускають цей пухнастий у три кольори клубочок за поріг напівпорожнього помешкання, - така вже традиція новосілля…
А далі - дзвін келихів, лунали пісні, а дитячі рученята пестили, совали, як ляльку, шоковане кошеня.
Бачить Маргоша свого господаря, бере з його рук щойно привезену з риболовлі свіжу рибку – ласує. Господарку – за перевіркою учнівських зошитів. Дівчинку, яку любила більше за всіх, бо слугувала для неї за Барбі, та терпеливо зносила на собі часті примірки пошитого на ляльок одягу. Але найбільше кішка любила свободу – гуляла сама по собі.
«Солодка» перша половина сну перервалася. Вона здригнулася і явно відчула, як почала двигтіти земля, вікна посипались, зачепило по спині уламком вибитого скла.
Керована інстинктом самозбереження, Маргоша дременула світ за очі від небезпеки, яка насувалась зі сторони вранішнього сонця.
Декілька днів блукала манівцями, далі й далі тікаючи від небезпеки. А коли наступило затишшя, вона знову повернулась до рідного обійстя… Замість господарів побачила дивних людей, що виносили і вантажили на авто уцілілі, до болю знайомі їй речі із зруйнованого будинку. Пірат у дворі не гавкав, - лежав поруч своєї будки на сильно натягнутому цепку у червоній калюжі. Чути було регіт людей у зеленому, що перемішувався з дивними словами… Аллах…
"Певно новосели," - подумала. Та не встигла збагнути, як гострим болем обпекло лапку, задзижчало поруч, піднявши фонтани землі, а за мить - сухі тріски ніби часто ламаних гілок і регіт. Страх пересилив нестримний біль, - помчала до болотистої місцини що поруч.
Дні тяглися довго. Голодна та знесилена, Маргоша зализувала рану на лапці. Вижила завдяки поклику предків – здичавіла, вправно здобувала свою їжу на полюваннях.
Скільки часу минуло? Певно багато, бо час – добрі ліки, навіть від болю і страху. Потягло, знову потягло до затишного і такого рідного обійстя.
Господарів не було. Вікна та двері будинку вибиті, дах зруйнований. Серед мотлоху пограбованого житла розкидані по долівці книжки, учнівські зошити, битий посуд. До болю знайома мисочка, з якої їла та пила. Підбігла, понюхала, - порожньо... Різкий запах пустки вдарив у ніс...
І Маргоша прокинулась.
Поруч - залізяччя, від якого тхнуло мастилом і запахом горілого вугілля. До чого вже звикла, бо голод і те, що називається теплом і любов’ю, яка виходить із людської душі, – взяли верх над страхом. Верх також взяло прощення за покусані і подряпані руки, яким з часом довірилась, - рукам людини, що також була одягнена в зелене, та, на відміну від тамтих, давніх, давала тепло, затишок і їжу.
Потягнувшись, скочила з лежака, вискочила з кубрика. І подалась, як і кожен тепер день на поріг рідного їй дому. Чекати щоденно своїх - дорогих котячому серцю старих господарів…
Записи фронтового кореспондента.
Віталій Кудін ( старший) – окрема тактична рота «Волинь»
Української добровольчої армії,
« Сектор М»
19.01.2017.