Зустріч з другом

Cкільки його знаю – він завжди посміхається. І навіть ця наша зустріч в Мєчнікова не була винятком. Монах, так його називають всі побратими, зустрів мене радісними вигуками: «Наконец- то Батя приехал!», та дружніми обіймами, не дивлячись на загіпсовану руку. Кульове поранення з переломом кістки руки, осколок між другим і третім шийними хребцями, та жменя вийнятих осколків із голови – результат останнього Монахового рейду по ворожих тилах.

Про операцію, яку він розробляв спільно з другом Ремом та блискуче провів зі своєю ДРГ, в мережі написано багато. Із дитячим захопленням розповідав події тієї ночі і без упину повторював одну і ту фразу: «Батя, какие мужики, Какие люди у нас!». Друг Локі витяг його пораненого із-під вогню. За чотири з половиною хвилини друг Маланець доставив до найближчого пункту медичної допомоги. Потім був хірург, інші лікарі і медсестри. Волонтери і просто небайдужі відвідують його кожний день. Непосидючий, енергійний Монах з перемотаною головою та загіпсованою рукою за цілий день буває скрізь – і у волонтерському штабі лікарні, і у кабінеті лікаря, і, звичайно, навідує своїх побратимів із інших палат.

Я дивився на цього засмаглого чолов`ягу і думав: Ось мій брат, росіянин, який гідно воює за Україну, який усіма фібрами душі ненавидить путінський режим, вже зараз рветься назад у свій підрозділ, на передову. А десь просаджують батьківські гроші по кабаках здорові лоби.

Для них це не їх війна, та мабуть і країна - вже давно не їх.