Актуально:      Фронтовий щоденник     

Профспілки як інструмент народовладдя. У боротьбі за свої права всі засоби гідні

Новий фінансовий 2017 рік вже традиційно кладе бізнесу під ялинку численні законодавчі новації. Цього разу урядові ініціативи стосуються, фактично, кожного - це підвищення розміру мінімальної заробітної плати та відповідні податкові нововведення. Зростання мінімалки вдвічі стало, м'яко кажучи, дещо неочікуваним, але, фактично, зарплати зростуть тільки у найнижче оплачуваних категорій працівників. Для тих бюджетників, які станом на 1 січня отримували більше, ніж 3200, фактичне зростання платні складе всього лише 5,5%.

Виникає питання, чи може суспільство якимось чином вплинути на ситуацію та домогтися реального підвищення рівня життя українців? Відповідь однозначна – так, і для цього є цілком законні інструменти. Згідно статті 10 Закону України «Про оплату праці», рівень мінімальної заробітної плати встановлюється з урахуванням пропозицій представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Переважна більшість працюючого населення нашої країни входить до складу тієї чи іншої профспілки. На жаль, в уяві багатьох з нас профспілки створюються лише задля організації корпоративних заходів, надання знижок на відпочинок та подарунків на свята. І таке бачення є цілком вірним для більшості випадків. Проте ми забуваємо, що профспілки є потужним інструментом для захисту прав та інтересів робітників, і не тільки у рамках певного підприємства чи організації, а й перед державою.

Існує декілька шляхів для впливу профспілок на політику влади. По-перше, це прямі переговори. Представники професійних спілок мають всі законні підстави вимагати врахування своїх пропозицій при розгляді і прийнятті таких стратегічних документів, як державний бюджет. Але найчастіше спроби налагодження діалогу або ігноруються зовсім, або переговори мають формальний характер. Звичною практикою є замилювання очей та різні відмовки влади, а також прикривання складною економічною та військовою ситуацією. Прикриваючись війною, державні діячі забувають про конституційне право українців на соціальний захист. Відповідно до статті 64 Основного Закону України може бути обмежене тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану і обов’язково із зазначенням строку дії обмежень. Таким чином, обмеження права на соціальний захист з таких підстав через неможливість його фінансового забезпечення і необхідність запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України виглядає таким, що не узгоджується з принципами соціальної держави. Також безпідставними є аргументи на зразок відсутності можливості фінансування через банальний брак коштів. У такому випадку варто звернутись до практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою «принцип верховенства права зобов’язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя» (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184). Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація прав осіб не може бути поставлена в залежність від бюджетних надходжень.

На жаль, ми знаємо багато випадків ігнорування державою не тільки власних законів, але і міжнародного права. В такому випадку представники профспілок можуть піти іншим, більш радикальним, але дієвим, шляхом – реалізувати конституційне право на страйк. Сучасна історія має велику кількість прикладів, коли бастували цілі галузі промисловості та інших сфер. Страйки зазвичай наносять великих збитків державі, але це змушує представників влади йти на контакт та прислухатися до вимог робітників.

Наразі активність профспілок в Україні є порівняно незначною та малоефективною. Значна частина таких організацій існує лише формально та є абсолютно недієздатною для вирішення серйозних соціальних питань. Враховуючи це, необхідно підкреслити важливість самоорганізації серед людей з активною громадянською позицією. Як мінімум, об’єднавшись, колектив може тиснути на керівництво профспілки, нагадуючи про зобов’язання щодо захисту його прав та інтересів. В крайньому випадку, закон дозволяє створювати нові профспілки, навіть якщо на вашому підприємстві чи установі вже є такі об’єднання. Відкриття альтернативної профспілки дозволить створити конкурентну ситуацію по відношенню до первинної організації,  а це в свою чергу повинно спровокувати її керівництво до дій. Якщо ж цього не відбудеться, активна діяльність нової профспілки приверне до себе увагу працівників колективу, та в перспективі дозволить залучити нових членів та вийти на більш серйозний рівень і самотужки вирішувати важливі питання.

Варто зауважити, що ключовим елементом подібних заходів є масовість, тобто участь в цих процесах якомога більшого числа людей. Тільки наявність активної громадянської позиції дасть можливість кожному із нас впливати на дії влади та ситуацію в країні в цілому. Варто усвідомити, що існує велика кількість законних методів для встановлення соціальної справедливості, навіть якщо держава опирається вимогам населення. Не потрібно чекати, що з’явиться якась чудодійна організація, яка самотужки зробить так, щоб вам було добре жити. Необхідно розуміти, що все у ваших власних руках, і тільки активна дія дозволить досягнути успіхів як в особистому добробуті, так і в розбудові справедливої правової держави. Відсутність самоорганізації дозволяє людям із сумнівними мотивами маніпулювати суспільством у власних інтересах. Як то кажуть, єдине, що необхідно для тріумфу зла, це щоб хороші люди нічого не робили. Кожен має право діяти. Ні в якому разі не можна закривати очі на порушення власних прав та свобод або давати будь-яким чином себе пригнічувати. Потрібно боротися власними силами. Бо якщо не ми, то хто?

Теги: Будуймо свою Україну!