Українська наука у погоні за націоналізмом ... поки що не доганяє
Націоналізм в українській науці завжди був темою забороненою, при чому навіть після 1991 року, коли, здавалось би, у рамках розвінчування радянських міфів спрагле до правди суспільство вимагало об’єктивного дослідження власного минулого.
Як було у реальності, всім відомо. Українські націоналісти змогли вийти із підпілля лише на 23 році незалежності, і то виключно через те, що суспільству знадобилися нові герої, котрі не бояться віддати життя за Вітчизну.
Тому, коли в якого-небудь сучасного вченого (не націоналіста) з’являється потреба щось написати про український націоналізм, він навіть не намагається пошукати наукових робіт по суті питання, а пише, спираючись на два бездонні джерела інформації: фейсбук та власний досвід.
І, якщо з фейсбуком, точніше із тим, що ця соціальна мережа не може бути джерелом наукової публікації про український націоналізм, все зрозуміло, то про досвід слід сказати окремо.
Можна витягти професора з "совка", а от витягти "совок" з голови професора - заняття не для слабких нервами. Бо там, де йдеться про радянські міфи, намертво вбиті на парах з політекономії, марксистсько-ленінської філософії та наукового комунізму, там втрачається не тільки критичне мислення і системний підхід до вивчення питання. Там навіть найбільш глибокі у своїй царині професіонали стають на диво поверховими та алогічними. Найкрашим методом вимірювання рівня "совка" у професорському мозку є питання нації, націоналізму та національної держави.
Ось, наприклад, цитата шанованого автора з цілком авторитетного видання:
"Найбільш опукло в українському суспільстві можна виділити дві групи людей, які просто фетишизують державу.
До першої групи належать, як правило, націоналісти, які вважають, що, коли нація не здобула державної незалежності, то це не нація. Тому в їхньому розумінні держава – це сакральна мета, найвищий пункт у розвитку нації". (Джерело)
Автор даного висловлювання - Расе́вич Васи́ль Васи́льович — український історик і публіцист, старший науковий співробітник відділу нової історії України Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. (Вікіпедія) Тобто, науковець, у професійні обов'язки якого входить відповідальність за написане та сказане на рівні фундаментального вивчення питання.
(Цікаво, що та ж Вікі у визначенні терміна "фетиш" зазначає, що його похідне "фетишизація" зазвичай використовувалось у марксистській літературі та субкультурі БДСМ).
Фетишизація - поняття з марксистського минулого постсовкової професури - річ українській ментальності мало властива, оскільки їй (ментальності) притаманна глибинна самоіронія, з поклонінням фетишам аж ніяк несумісна. Важко сказати, у кого з основоположників української націоналістичної філософії автор цитати знайшов постулат, що нація без держави - не нація.
У статті відсутні будь-які вказівки стосовно джерел досліджень, відсутні посилання та бібліографія. Визначення нації як кровно-духовної спільноти людей, поширене у працях філософів націоналізму, ніяк не ставить існування тієї чи іншої нації у залежність від наявності держави. Як не ставиться під сумнів існування особистості, не залежно від того, має вона власну квартиру, палац, чи тимчасово винаймає квартиру. Навіть безхатченко є особистістю, ніхто це під сумнів не ставить. Інакше, прийми ми серйозно позицію історика Расевича, відразу потрапляємо у незручну ситуацію (м'яко кажучи) перед кримськотатарським народом, який з втратою автономії Криму втрачає, за Расевичем, право бути нацією. Українські націоналісти ніколи на такі твердження не підпишуться.
Висловлювання, що "держава - найвищий пункт у розвитку нації" - теж не належить націоналістам. Воно побудоване на матеріалістичному марксистсько-ленінському переконанні у первинності буття та вторинності ідеї. Українські націоналісти так не мислять.
Українську національну ідею найбільш об'ємно, геніально просто і поетично сформулював Тарас Шевченко:
"В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля"
Національна держава, за Шевченком, - це власна "хата" - не фетиш, не самоціль, не "пункт у розвитку нації", а прихисток, що дає можливість реалізувати на рівні буття свою правду, свою силу і свою національну волю.
Парадоксально, що зі здобуттям незалежності Україна не здобула омріяної "хати" для титульної нації. Маємо все той же "совковий гуртожиток", де правлять гроші, зв'язки, фізична перевага, землячества і "понятія". Звідси і сепаратизм, і українофобія, і гібридна війна як у бутті та мізках, так і у найвищих ешелонах влади. Будівля постає такою, яку світоглядну модель закладено у фундамент її будівництва.
Тому так важливо ще на початку толоки мати план, кошторис і уявлення про матеріал для фундаменту. І все це є! У моделі УССД - Української Самостійної Соборної Держави - вже давно сформульовано, як, що і з чого будувати. Але ж то треба читати! Витісняти знаннями нафталінові міфи про селюків-націоналістів, з їх фетишем - "хатою скраю".
Побудова "власної української хати" - не сакральна ідея, що б там не писалося у псевдонаукових роботах. Українська національна держава для нас - як будиночок для поросятка Наф-Нафа, якому вовк вже дихає у спину - єдина надія на виживання.
