З Кримом у серці…
Крим тісно вплетений в моє дитинство. Як і для більшості українців, цей регіон нашої країни був місцем для літнього відпочинку та захопливих подорожей наповнених древньою історією, також регіоном з численними лікувальними закладами. Мені випало там часто бувати саме з останньої причини. Ніколи не забуду цей солонуватий морський бриз, запах хвої, кипарисів і кущі лавру понад дорогою. Про футбольні матчі під маслиновими деревами, про перше своє дитяче кохання. Там я зустріла безліч друзів зі всієї України. Крим нас об’єднав. І ще звичайно наші спільні хвороби. Там я вперше побачила і відчула нашу загальноукраїнську спільність. Наскільки ми всі схожі за духом, за стремліннями та мріями. Донецьк, Суми, Миколаїв, Львів … дітьми ми вільно спілкувались, навчались у школі, ділились хвилюваннями й турботами. І незважаючи на страшні свої діагнози (ми всі боролись там за можливість ходити власними ногами), ці діти були сильні, мужні, щирі. Крим став для нас домом. І після кількарічного лікування, діти їхали додому з Кримом у серці. Він, такий чарівний та рідний, назавжди залишився з нами.
Після анексії я зустрічала багато кримчан, що переїхали в моє рідне Рівне. Для кожного з них це жива рана на серці. Адже, окрім майна, вони перш за все втратили клаптик свого серця, своєї рідної України. І зараз український народ щодня втрачає своїх захисників заради того, щоб наша Батьківщина знову стала цільною. Щоб ворог знав, що забирати чуже – зась! Що мільйони стоять на захисті кожного її клаптика, кожного регіону!
Крим це Україна!
