Такий день

Яких тільки днів не було у мене в ДУКу. Неймовірні, тривожні, щасливі, жахливі, трагічні... Але такого, як сьогодні, справді ще не було. Не знаю, яке притулити до нього слово. Вперше за дев`ять місяців служби в Корпусі у мене немає слів.

Хіба може - історичний. Бо, як ще назвати день, коли 5 Окремий Батальйон Добровольчого Українського Корпусу Правого сектора вийшов з Пісків? Ось тільки тепер нас там реально немає. Радіє Генштаб???

Колона машин під гудки і вітальні крики в`їжджає через КПП бази. Хлопці - закіптюжені, обвішані трофейною зброєю з ніг до голів, ще гарячі після вранішнього бою - невгамовні правосєки зранку полювали на ворожий танк, що тільки дуло з укриття насмілювався висунути.

Позицію "ДОМ" відразу після від`їзду наших рознесли вщент.

Армійці плакали. Особовий склад армійських бригад за час війни добре вивчив алгоритм здачі командуванням АТО стратегічно важливих пунктів: Іловайськ, Дебальцево, аеропорт, - десятки, сотні загублених життів... Але у них - своє командування і свої накази.

Для нашого ж командування життя цих хлопців, що зараз повертаються нарешті додому, на базу, - дорогоцінні. Тут один - вартий сотень. Адже саме вони дев`ять довгих місяців тримали Піски, пережили ГРАДи, мінометні обстріли, танкові атаки.

А в імовірній ганебній здачі брати участі не схотіли.

Я розумію їх.

Сьогодні Україна - не Генштаб, не МО, а саме - Україна вирішує їх долю. Ким їм бути? Як служити далі своїй Вітчизні? В якості кого її захищати? Я не знаю, чи варто буде захищати народ, який оцих бійців назве "незаконними"? Звичайно, це - мої емоції.

Пам`ятаєте, як сказав Дмитро Ярош на Майдані: "Правий сектор не складе зброю!" Гасло актуальне по сей день. І до Перемоги!

(На фото - тепер вже легендарні перша і друга штурмові роти 5 ОБАТ ДУК ПС)