Влада VS ДУК ПС. Раунд другий
Вітаю, друзі! Перший бій у протистоянні (а воно, нажаль є) влади і ДУКу ми виграли. Сьогодні базу деблоковано, частини 25-ї і 95-ї бригад, довжелезними колонами, включаючи навіть установки «Град», вийшли із «зони навчання».
Але і ми, та й ви були би наївними, якби перемогу в одному «бою» сприйняли за перемогу у війні. Бій ми виграли, а війна триває. Наразі вона перейшла в іншу фазу – артилерійсько-інформаційна перестрілка. Раптом повспливали «гріхи й грішочки» ДУКу й зі швидкістю лісової пожежі почали поширюватись Інтернетом. Частина з них – абсолютно фейкові.
За майже рік перебування на базі я мала щастя спілкуватись з багатьма справжніми героями Майдану і війни. Наприклад, я особисто знаю групу хлопців, які підірвали славнозвісний бетер біля будинку профспілок. Це про них потім тролі сказали, що їх взагалі там не було. А суспільство погодилось. Тепер, коли, виконуючи розпорядження ГШ, дуківці відішли з лінії фронту, я не здивуюсь, якщо почнуться розмови, що нас і в Пісках не було. Знайдуться «командири», які будуть кидати натяки й про участь, чи про не участь правосєків у обороні аеропорту й ставити під сумніви шеврони «Кіборг» на рукавах. Хлопці сміються над цим. Зокрема, першій штурмовій на чолі з Да Вінчі байдуже, кому припишуть підбитий танк. Вони все одно знають, хто це зробив. І ті, кому дадуть за це нагороду, теж це знають, і їм з цим жити. Я готуюсь до інформаційних боїв, максимально, на межі можливостей ДУК-інфо висвітлюючи події, розповідаючи про їх учасників.
За майже рік перебування в ДУКу я бачила хорошого більше – значно більше, ніж поганого. Проте, й погане теж було. Не одного горе-бійця виганяли за пиятику. І не всі з них усвідомлювали свою вину й свою проблему. Дехто намагався реабілітуватись в очах друзів і рідних, поливаючи помиями своїх командирів. Ми не кидали комбатів у пральну машину й не намагались відбілити, - просто розповідали про них правду, показували, як вони воюють, збирали думки і враження їх бійців. Виганяли в нас і за крадіжки. На відміну від частини суспільства, яка не вірить, що можна збудувати країну, у якій не крадуть – від Верховної ради до ферми, ми віримо, що можна, тому «крис» у нас особливо не люблять.
Є більш серйозні речі. Адже в країні війна з усіма її «прєлєстями», включаючи шпіонаж і всіляких «Штірліців». І це красиво тільки в кіно. В житті арешти й з’ясування, хто Борман, а хто пофесор Плєйшнер – річ марудна і небезпечна. А якщо вона супроводжується кіпішем у соцмережах, то може забезпечити біль не одній голові.
У зв’язку з цим ДУК-інфо звертається до своїх читачів і прихильників: не поспішайте з висновками, не ведіться на доступну інформацію, учіться розрізняти крик про допомогу від інформаційного вкиду. Ось приклад останнього. Дружина бійця, маючи інформацію про його арешт, не їде на базу, а вже близько тижня колотить Фейсбук. Ставте себе на місце потерпілої. Якби з моїм близьким щось таке сталось, я в найкоротший час була би там, якщо треба, то з підмогою. Але – там! А не у Фейсбуці. Вислови на кшталт «приватна армія», «приватна в’язниця» - то яскраві приклади емоційно заряджених снарядів-вкидів. Хочеться спитати в дружини: що ж робив Ваш чоловік у приватній армії? Тим більше – безкоштовно? Адже ми тут знаємо, які в нас «зарплати».
Робота хлопців на фронті висвітлюється нами уповні. А от робота розвідки, контррозвідки, служби безпеки лишається за кадром. Але це не означає, що її немає. І якщо контррозвідка розробляє якусь чергову сітку, що інтегрується в ДУК і намагається руйнувати його з середини, то у коло підозрюваних потрапляє і масовка, яка підтримує фігурантів. Особлива увага приділяється саме інформаційним вкидам.
Будьте пильні. І майте на увазі, що запеклий ворог Штірліца Мюллер був у житті – «мілєйший челавєк».
