Напередодні зателефонувала Ірочка Кульбашна. Представилась по всій формі. І хоч Ірочку я добре пам’ятаю по волонтерському центру «Мєчки», основаному за всіма правилами шикарного волонтерства і навіть краще, у її новому статусі помічниці мера Дніпра спілкуватись нам ще не доводилось.

- Борис Альбертович хоче відвідати церемонію нагородження орденом «Народний герой України» на базі 5 ОБату. - І Ірочка зажадала подробиць.

Не скажу, що візит мера був аж такою несподіванкою. Подія обіцяла бути гучною, отже присутність певної когорти високих гостей очікувалась. Однак Філатов не був би Філатовим, якби в чергове не здивував. «Альбертич» (так смішком, але з доброю дозою поваги називають його наші «старики») прибув повітряним шляхом. Пофарбована в оливково-зелений лаконічна крапля гелікоптера «припаркувалась» на стадіоні, піднявши хвилю куряви і цікавості.

- По-багатому! – Весело констатували офіцери – організатори й розпорядники дійства, ласо поглядаючи на гвинтокрил. Будучи свідками специфічних подарунків Бориса нашому батальйону від початків його існування, вони вже напевне накинули оком на літаючу штуковину і почали виділяти на неї відповідні ферменти. При цьому кількість і якість військових подарунків, а також уміння дарувальника залишатись осторонь церемоній даріння, давно переконали всіх, що такі почуття, як жлобство і снобізм, абсолютно не властиві одному з перших наших меценатів. Внески у розбудову нашого добровольчого підрозділу жодним чином не афішувались. «Філатов подарував,» - тихо сповіщали один одному, спостерігаючи, як на черговий «агрегат» встановлюється кулеметна станина.

Упродовж тисячолітньої історії українцям неодноразово доводилося брати у руки зброю, щоб відстоювати своє право на власну державу. У цій боротьбі кращі сини і дочки проявили свої якості як державних мужів, так і воєначальників. А найкращі з них – свої імена дали певним історичним періодам – Хмельниччина, Мазепинщина, Петлюрівщина, Бандерівщина...

Їх славні звитяги підхопили сотні українців: Дмитро Вишневецький «Байда», Максим Кривоніс, Іван Богун, Іван Сірко, Максим Залізняк, Герої Крут, Петро Болбочан, Василь Чучупак, Дмитро Вітовський, Омелян Павленко, Мирон Тарнавський, Ольга Басараб, Юліан Головінський, Дмитро Клячківський, Олег Ольжич, Олена Теліга, Катерина Зарицька, Роман Шухевич. У новітню добу їх справу продовжили герої Небесної сотні, добровольці, славні безсмертні «кіборги» – захисники донецького аеропорту та багато інших.

31 березня–4 квітня 1941 року відбувся ІІ Великий Збір ОУН, який постановив увіковічнити пам’ять Борців за волю України та щороку відзначати як Свято Героїв. Воно приурочене до сумного дня 23 травня

1938 р., коли у Роттердамі (Нідерланди) було підступно вбито полковника, голову Проводу ОУН Євгена Коновальця. Також у травні пішли з життя ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський (03. 05. 1924 р.) та Головний отаман, Голова Директорії УНР Симон Петлюра (25. 05. 1926 р.). До 1991 року свято відзначалося підпільно, а з проголошенням Незалежності День Героїв святкується не лише в Галичині, а й по всій Україні.

День 23 травня мусить бути для нас моментом істини, днем, в якому кожен ставить собі запитання, що я зробив для здійснення заповіту тих, що полягли на полі слави? Хай 23 травня, день нашої зустрічі з Духом Героїв буде днем оновлення наших душ, це дасть нам силу і витривалість до дальшого змагу. Щоб упродовж наступних років у цей день можна сказати що Герої “хоч полягли, але живуть” і житимуть в наших молитвах і спогадах скованих одною думкою, з’єднаних одною волею, одним почуванням.

Звісно ж, перша думка, що приходить в голову після так (!) поданої інформації «Миротворця» з боку деяких осіб щодо акредитованих в ДНР/ЛНР українських журналістів: «От же ж, наволоч - продажна та безпринципна!»

І після цього варто лише сидіти, і чекати – коли на ум спаде друга, більш спокійна думка. І думка ця проста і ясна. Хто не розуміється на ремеслі журналістики, той нехай помислить аналогіями: дипломатично-консульська діяльність; бойові або тихі та негласні завдання розвідки-контррозвідки; медики, представники міжнародних гуманітарних та спостережних місій; нарешті – місіонерська діяльність, – чом би і ні?! Є певна кількість професій чи видів діяльності, що прямо передбачають неоднозначність механізмів та алгоритмів виконання поставлених завдань. І роздмухування тотального скандалу з того, що хтось «акредитувався» в невизнаних бандитських ДНР/ЛНР як журналіст, чим начебто апріорі визнав їх легітимність, – це трошки безглуздо і нелогічно. Авжеж, якщо ми не визнаємо ДНР, то чому тоді критики визнають, як таку, саму цю скандальну «акредитацію»?!

Іноді «робочий день» громадського активіста затягується за північ. І далеко не завжди – це наради, зустрічі, робота із документами. Часто доводиться на практиці допомагати людям відстоювати свої права у, здавалось би, тривіальних побутових ситуаціях. Але саме звідси – з квартир та під’їздів багатоповерхівок – починається громадянське суспільство.

Отже, в ніч на 13 травня активісти ГО «ДІЯ» викликали поліцію та представників органів опіки до однієї із київських квартир, а самі прибули на місце, щоб організувати оперативну зйомку події. Квартира ця – майже Булгаківська «ай да, квартирка». Кілька місяців тому в її стінах вже розгорявся гучний скандал, широко висвітлений у пресі та жваво обговорюваний у соцмережах. Саме тут депутат Київради від ВО «Свобода» Ігор Мірошниченко здобув «бойові поранення» під час з’ясування стосунків із новим чоловіком своєї колишньої дружини.

16 квітня у с. Лаврів на Львівщині відбулася велелюдна акція «Посади Отчий Ліс».

Акція проводиться з 2007 року на території історичної духовної пам’ятки – Лаврівського монастиря Чину Святого Василія Великого – українського католицького монашого ордену східного обряду з ініціативи Старосамбірської районної ради та голови районної організації Народного Руху України покійного Володимира Горбового.

За історичними даними церква і монастир побудовані в ХІІІ ст. на кошти Лева Даниловича, чиїм іменем названо найбільше нині місто Західної України Львів.

Виступав сьогодні перед ветеранськими організаціями.

Зауважив на тому, що порятунком для держави від хаосу і прямого втручання Росії є одне - національна диктатура.

Не можна дивитися на клоунаду у Верховній Раді, де так звані "демократи" гризуться один з одним за міністерські портфелі. Два роки ніякого поступу вперед. Що чекатиме країну в подальшому? Нічого хорошого!

Загальне зубожіння населення, підбурювання псевдореволюціонерами і п'ятою колоною Росії – «Опозиційним Блоком», може бути використане для розвалу країни та її знищення. Вибори ні до чого не приведуть, а навпаки, загострять ситуацію всередині країни і сприятимуть дестабілізації.

Розмова з Провідником УДА Дмитром Ярошем про чинне добровольчого руху. УДА стає прикладом для наслідування!

Розмова з Провідником УДА про становлення національного руху "ДІЯ". Однодумці, ідеологія та цілі нової формації.

Стара нова коаліція

Політична криза, яка триває в Україні вже більше місяця, досягла свого олімпу. Після того, як 29 березня партія Олега Ляшка остаточно вийшла із коаліції – Петро Порошенко, згідно ст.90 Конституції України, отримав право розпустити парламент, якщо в ньому протягом 30 днів не буде сформовано нової парламентської більшості.

Проте, як президент Порошенко так і прем’єр Яценюк будуть всіма способами намагатися уникнути позачергових парламентських виборів.

Командир військово-польової жандармерії УДА друг Смерека розповідає про роботу свого підроділу.