Мінуси резонансного заходу перераховувались регулярно і неодноразово. Вони - очевидні і беззаперечні.

Перш за все, це - провокація. Власне, цього найбільш побоювались правоохоронники і громадьски активна спільнота. Саме на протидію провокаціям спямовані заходи поліції та Нацгвардії.

Воочевидь, бралась до уваги можливість терактів з картинками для ЗМІ. Менш помітним був замаскований акт підтримки з боку промосковської церкви тих, хто очікує приходу армії путіна тут, в глибокому тилу. Хто здригається і оглядається у столиці від слів "бандерівець", "націоналіст" і "хунта", не розуміючи, і не даючи собі клопоту зрозуміти їх справжній зміст. Це ті, хто пише тишком "путін" на стінах будинків. Це ті, хто продукує і поширює інформаційні хвилі, накшталт: "це - не наша війна", "давайте відгородимось від Сходу парканом". Це ті, хто нагадує "не убій!", старанно ігноруючи за свою землю убієнних. Їх багато. Неочікувано багато на третьому році війни. І вони не дуже ховаються.

"Руссій мір" і "духовниє скрєпи" - це меми для тролінгу всього москальського - гранично чужого і ворожого. Та організаторам важливо було продемонструвати, що це - реалії і вони мають своїх прибічників, апологетів у нашому суспільстві.

НР "ДІЯ" цього разу не в центрі подій. Більш за все, з міркувань, що будь-який їх розвиток - негативний сценарій. Позитивним могло стати лише одне - заборона. Однак, цього не відбулось. Тому київський осередок лише моніторить ситуацію, не афішуючи своєї присутності. Всі пройшли вишкіл з тактичної медицини і отримали аптечки на випадок заворушень чи терактів, щоб можна було надати дієву допомогу постраждалим. В дискусії не вступати. В розборки не влазити. Все.

Ми вийшли на вулицю і поспостерігали за ходою. Що сказати? Гвалту навколо події було піднято більше, ніж самої події: кількасот не дуже чистих і не благосно пахнучих з дороги людей біля Лаврського монастиря. Нудьгуючі поліцейські з подарованими мером вєліками, сонні від спеки нацгвардійці.

Ні тобі палких дискусій, ні сутичок, ні пафосу афішованої надподії. Гора народила мишу. Ці невеселі і неприховано нещасливі бабульки й жіночки, занебані чоловіки, черевастенькі попи видаються такими нешкідливими, що з легкістю можуть приспати пильність: ну, що в них такого небезпечного, щоб вважати їх ворогами?

Моніторинг інформаційного поля навколо ходи дає багато цікавого матеріалу для роздумів. Бачиться раптом і позитивний наслідок. (Я вже уявляю заголовки у ЗМІ!) Це, як не дивно, - розшарування супільства.

Поділ суспільства на групи несе двоякий заряд. З одного боку, консолідоване, суспільство краще протидіє агресії з боку сусідів, цілеспрямовано відстоює інтереси громади. З іншого, на необхідності консолідації грає ворожа агентура, що закликає об'єднуватись антагоністичні групи, доводячи таким чином до абсурду саму ідею об'єднання.

Хода показує нам, з ким і за що єднатись. Не можна об'єднуватись з вороже налаштованими людьми і групами, як би толерантно вони не поводились і як би мирно не виглядали. Але часом розпізнати вороже налаштовану групу буває не так просто. Події навколо УПЦ МП - багаторічне тому підтвердження. Показове дистанціювання від московського начальства, уміле маніпулювання біблійними поняттями всепрощення і любові до ближнього зробили прийнятним знаходження церкви, підпорядкованої окупантам (хай навіть скажуть, що номінально!) на нашій території.

Поляризація українського суспільства на прибічників і супротивників московської церкви як політичного гравця на українському електоральному полі - річ цілком позитивна.

Нація вчиться ідентифікувати ближнього свого, того, кого Бог велить любити, як самого себе. В даному контексті, хода показуює, хто цим ближнім не є. І в цьому її єдиний плюс.

Фото київського осередку НР ДІЯ

ВИШКІЛ

Тактична медицина – це заходи з надання медичної допомоги військовослужбовцям на полі бою. Грамотне медичне забезпечення в умовах бойових дій може запобігти численним втратам серед військовослужбовців і цивільних осіб. Гасло тактичної медицини – правильні дії в правильний час!

17 липня 2016 побратими з Краматорського штабу Яроша НР "ДІЯ" та бійці 8-ого окремого батальйону УДА «Аратта», які знаходяться на ротації, вивчали основні принципи і етапи надання допомоги пораненим у бойових умовах.

Перший етап. Надання допомоги в "червоній зоні".

Кожен мешканець і громадянин України у час війни має обрати своє місце у складному процесі відновлення територіальної цілісності і незалежності країни. В час, коли загарбники, вже не прикриваючись, порядкують на нашій землі, ніхто не повинен стояти осторонь боротьби за перемогу над ворогом. Це не повинно стосуватись тільки солдат, добровольців і волонтерів. Це має стосуватись всіх: військових - на фронті і прифронтових територіях, а на мирних - всіх свідомих громадян.

Але ми з обуренням спостерігаємо, що замовчування політиками самого факту війни на нашій території призводить до сумних наслідків: деяка частина українського суспільства досі не розібралась, хто наш ворог. Інакше, як можна пояснити напрямок так званої хресної ходи прихожан церкви Московського патріархату не у бік фронту, чи кордону загарбника, а на Київ?

Київрада, воочевидь не навмисне, спровокувала у країні черговий сплеск побутового сепаратизму. Віднині, прямуючи з Петрівки на Троєщину, кияни і гості столиці проїздитимуть проспектом Степана Бандери. Таке рішення прийняли депутати 7 липня, розбурхавши пристрасті так, що аж у Польщі луна пішла.

Зрозуміло, ми не можемо стояти осторонь такої визначної події. Тому вітаємо потріотично налаштованих українців з ще однією перемогою. Як мінімум над багатолітньою радянською і російською пропагандою. Ми вітаємо націоналістів з перемогою української історії над совковою міфотворчістю. Сьогодні рекордна з часів Майдану кількість користувачів Інтернетом шукала біографію Степана Андрійовича Бандери. І вже за одне це можна бути вдячним Київраді.

"Сектор правди" не формує новини із соцмереж, тому ми поїхали на проспект-іменинник. Проїхали його вздовж - туди й назад - двічі. І не витратили багато пального, адже магістраль має протяжність лише 4,5 кілометри. Він з'єднує вулицю Куренівську з Московським мостом.

Новий скандал між владою і добровольцями сколихнув активну частину українського суспільства. 1 липня 2016 р. Генеральна прокуратура України (ГПУ) оприлюднила повідомлення про затримання начальника штабу батальйону "Айдар" Валентина Лихоліта та бійця "Айдару" Ігоря Радченка. Їм оголосили підозру у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ст. 257 (бандитизм), ч. 4 ст. 187 (розбій), ч. 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), ч. 3 ст. 146 (незаконне позбавлення волі), ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства) Кримінального кодексу України.

Три з інкримінованих затриманим злочинів називають у середовищі паріотів "стандартним набором добровольця", підкреслюючи таким чином, що у хвилі репресій щодо бійців добровольчих батальйонів превалюють однакові статті ККУ.

Сумнозвісний Печерський районний суд Києва вже увечері обрав Лихоліту запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном у 60 діб.

На стандартні дії судочинства проти добровольців суспільство продемонструвало (як не сумно це звучить) стандартний набір опору: хвилю протестів у соцмережах, обурення відомих політиків, журналістів, лідерів громадської думки, запити депутатів всіх рівнів, заяви депутатів ВР про готовність взяти бійців на поруки. Блокада будівлі суду, перетятий хлопцями у камуфляжі Хрещатик, мітинги підтримки братніх добровольчих батальйонів - все це вже стає звичним набором реакції на репресії з боку влади. Мукачівці, бійці "Торнадо", справи проти інших батальйонів і окремих бійців, - нас наче тренують боронити своїх всіма силами і засобами.

НР "ДІЯ" - від Провідника Дмитра Яроша, керівника громадсько-політичного напрямку Андрія Шараскіна Богеми до рядових бійців та київського осередку, який безпосередньо брав участь у блокаді суду, - не залишає в біді побратимів- айдарівців. Політичні коментарі та заяви, участь у протестних акціях - це тільки видима частина айсбергу.

Спрацювало і цього разу: затримані випущені з клітки. Але справу не закрито, слідство триває. Громадські діячі та представники добробатів створюють Комітет захисту. На дії влади проти захисників суверенітету на Сході буде відповідна протидія.

Ми ж намагаємось донести до широкого загалу прості істини про справжню злочинність у країні: - Злочин - робити вигляд, що ми живемо у мирній державі. - Злочин - дія на території фронту законів мирного часу. - Злочин - рівні права перед українським судом бійців-добровольців і сепаратистів. - Злочин - невизначений статус добровольців попри цілком визначену кількість пролитої за Україну крові. - Злочин - майже неприкрита торгівля з окупованими територіями і бізнесові стосунки з РФ. - Злочин - відсутність цільових державних - військових, енергетичних, наукових, інформаційних, тощо - програм, спрямованих на перемогу над РФ.

Бійці-добровольці та свідома частина суспільства знову стукнули кулаком по столу цими днями. Влада відреагувала. І це зовсім не радує. Адже правосуддя в ручному режимі - теж злочин.

Волонтерська - особлива тема для всіх, хто так чи інакше причетний до фронту. На передовій волонтер персонаж недоторканий, майже святий. Їх приймають з обіймами, люблять, їх вітають бійці зі святами, а командування дає нагороди. Образити волонтера - справа нечувана. Але це тільки в реалі.

У віртуальному світі соцмереж все виглядає трошки інакше: більш жорстко і, як не дивно, прозаїчно. Наші інформаційники часом жартують, що Фейсбук має форму валізи. Всі всіх знають, всі про всіх читали, всі всім намагаються скласти ціну. І от тут потрібне постійне нагадування: війна йде не тільки на Сході. Ми всі перебуваємо у стані війни. Російська теорія МЦВ (мережецентричної війни) передбачає, за висловом одного з її творців І. Козирєва, "перепрограмування мислення і поведінки "аборигенів" таким чином, що вони самі руйнують свою країну чи владу з середини; МЦВ - це спонукання до неспротиву і самознищення". Під "аборигенами" розуміємось ми з вами.

Однією з форм самознищення, про яке йдеться у висловлюванні, є так звана атомізація - максимальне розшарування активної частини суспільства, розпорошення груп і спільнот на атоми, не здатні взаємодіяти. Задля атомізації задіюються колосальні ресурси. На мету - посіяти максимальний розбрат - працює вся рашистська інформаційна машина.

Основою боєкомплекту на інформаційному полі бою є факт. Я називаю факт квантом правди – основою основ інформації. Всі події у нашому специфічному ментальному просторі відбуваються навколо факту чи фактів. Будь-які маніпуляції з фактами – перекручування, спотворення, замовчування, вигадування – лежать в основі інформаційних операцій, з яких, власне, і складається невидима складова гібридної війни.

Та обставина, що інформаційний фронт не має «нуля» – лінії розмежування на «наших» і «фашистів» (причому, кожна сторона вважає фашистами протилежну) – становить колосальну загрозу. Інформація поширюється на 360 градусів, уражаючи своїх так само, як і супротивника. Якщо не більше, адже своїм ЗМІ, при всій критичності мислення, ми віримо більше, ніж ворожим.

Навесні - влітку 2015 року, спостерігаючи, як розгортається масована інформаційна атака на Добровольчий Корпус, ми відмітили цікаву тенденцію. Наші супротивники в соцмережах (а ми вже знали їх акаунти), наші опоненти в офіційних ЗМІ активно підтримували і розвивали гіперболізований романтичний образ добровольчого формування. Навмисне створювалась картинка: є видимі батальйони, які звитяжно воюють на фронті, а є – глибоко законспіровані, тільки Ярошу підпорядковані міфічні формування, які можуть завтра по команді зверху взяти владу в країні і поставити до стінки всіх, хто нам заважає жити. Ця картинка малювалась не революційними романтиками! Її активно створювала ворожа інформаційна агентура.

В Україні існує така не дуже давня політична партія – «Успішна Країна». Почесним головою цієї партії є колишній Міністр доходів та зборів часів Януковича Олександр Клименко. Який перебуває то під слідством, то в розшуку – теоретично, а фактично – на території РФ. Разом з іншими крадіями та злочинцями. І останнім часом активно розкручує цю партію в Україні. Як правило, емігранти воліють не дуже витрачати власні грошові кошти на незрозумілі проекти, на стрілянину в небо та «холості» патрони. Тож обґрунтованою є впевненість, що фінансування цієї «партії» здійснюється за інші, більш необліковані «гібридні» кошти.

На днях «Успішна Країна» зробила спробу на білому коні в’їхати у Дніпро. У одному з найдорожчих місцевих клубів – «Бартоломео» – на 25.05.2016 було анонсовано «проведення 2-го Форуму підприємців з метою вироблення пропозицій по новому справедливому Податковому кодексу». Насправді, як нам стало відомо з оперативних джерел, «Успішна Країна» фактично хотіла провести з’їзд своє партії з гучними заявами, але з презентацією цього постфактум. Напередодні, 24.05.2016, Дніпровський осередок Національного Руху «ДІЯ» через засоби масової інформації та комунікації зробив заяви про те, що зробить все можливе, аби не допустити збіговиська сепаратистів у Дніпрі – у місті, що було і залишається форпостом оборони країни у боротьбі проти зовнішнього агресора та внутрішніх бандитів.

Напередодні зателефонувала Ірочка Кульбашна. Представилась по всій формі. І хоч Ірочку я добре пам’ятаю по волонтерському центру «Мєчки», основаному за всіма правилами шикарного волонтерства і навіть краще, у її новому статусі помічниці мера Дніпра спілкуватись нам ще не доводилось.

- Борис Альбертович хоче відвідати церемонію нагородження орденом «Народний герой України» на базі 5 ОБату. - І Ірочка зажадала подробиць.

Не скажу, що візит мера був аж такою несподіванкою. Подія обіцяла бути гучною, отже присутність певної когорти високих гостей очікувалась. Однак Філатов не був би Філатовим, якби в чергове не здивував. «Альбертич» (так смішком, але з доброю дозою поваги називають його наші «старики») прибув повітряним шляхом. Пофарбована в оливково-зелений лаконічна крапля гелікоптера «припаркувалась» на стадіоні, піднявши хвилю куряви і цікавості.

- По-багатому! – Весело констатували офіцери – організатори й розпорядники дійства, ласо поглядаючи на гвинтокрил. Будучи свідками специфічних подарунків Бориса нашому батальйону від початків його існування, вони вже напевне накинули оком на літаючу штуковину і почали виділяти на неї відповідні ферменти. При цьому кількість і якість військових подарунків, а також уміння дарувальника залишатись осторонь церемоній даріння, давно переконали всіх, що такі почуття, як жлобство і снобізм, абсолютно не властиві одному з перших наших меценатів. Внески у розбудову нашого добровольчого підрозділу жодним чином не афішувались. «Філатов подарував,» - тихо сповіщали один одному, спостерігаючи, як на черговий «агрегат» встановлюється кулеметна станина.