Кожен мешканець і громадянин України у час війни має обрати своє місце у складному процесі відновлення територіальної цілісності і незалежності країни. В час, коли загарбники, вже не прикриваючись, порядкують на нашій землі, ніхто не повинен стояти осторонь боротьби за перемогу над ворогом. Це не повинно стосуватись тільки солдат, добровольців і волонтерів. Це має стосуватись всіх: військових - на фронті і прифронтових територіях, а на мирних - всіх свідомих громадян.

Але ми з обуренням спостерігаємо, що замовчування політиками самого факту війни на нашій території призводить до сумних наслідків: деяка частина українського суспільства досі не розібралась, хто наш ворог. Інакше, як можна пояснити напрямок так званої хресної ходи прихожан церкви Московського патріархату не у бік фронту, чи кордону загарбника, а на Київ?

Київрада, воочевидь не навмисне, спровокувала у країні черговий сплеск побутового сепаратизму. Віднині, прямуючи з Петрівки на Троєщину, кияни і гості столиці проїздитимуть проспектом Степана Бандери. Таке рішення прийняли депутати 7 липня, розбурхавши пристрасті так, що аж у Польщі луна пішла.

Зрозуміло, ми не можемо стояти осторонь такої визначної події. Тому вітаємо потріотично налаштованих українців з ще однією перемогою. Як мінімум над багатолітньою радянською і російською пропагандою. Ми вітаємо націоналістів з перемогою української історії над совковою міфотворчістю. Сьогодні рекордна з часів Майдану кількість користувачів Інтернетом шукала біографію Степана Андрійовича Бандери. І вже за одне це можна бути вдячним Київраді.

"Сектор правди" не формує новини із соцмереж, тому ми поїхали на проспект-іменинник. Проїхали його вздовж - туди й назад - двічі. І не витратили багато пального, адже магістраль має протяжність лише 4,5 кілометри. Він з'єднує вулицю Куренівську з Московським мостом.

Новий скандал між владою і добровольцями сколихнув активну частину українського суспільства. 1 липня 2016 р. Генеральна прокуратура України (ГПУ) оприлюднила повідомлення про затримання начальника штабу батальйону "Айдар" Валентина Лихоліта та бійця "Айдару" Ігоря Радченка. Їм оголосили підозру у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ст. 257 (бандитизм), ч. 4 ст. 187 (розбій), ч. 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом), ч. 3 ст. 146 (незаконне позбавлення волі), ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства) Кримінального кодексу України.

Три з інкримінованих затриманим злочинів називають у середовищі паріотів "стандартним набором добровольця", підкреслюючи таким чином, що у хвилі репресій щодо бійців добровольчих батальйонів превалюють однакові статті ККУ.

Сумнозвісний Печерський районний суд Києва вже увечері обрав Лихоліту запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном у 60 діб.

На стандартні дії судочинства проти добровольців суспільство продемонструвало (як не сумно це звучить) стандартний набір опору: хвилю протестів у соцмережах, обурення відомих політиків, журналістів, лідерів громадської думки, запити депутатів всіх рівнів, заяви депутатів ВР про готовність взяти бійців на поруки. Блокада будівлі суду, перетятий хлопцями у камуфляжі Хрещатик, мітинги підтримки братніх добровольчих батальйонів - все це вже стає звичним набором реакції на репресії з боку влади. Мукачівці, бійці "Торнадо", справи проти інших батальйонів і окремих бійців, - нас наче тренують боронити своїх всіма силами і засобами.

НР "ДІЯ" - від Провідника Дмитра Яроша, керівника громадсько-політичного напрямку Андрія Шараскіна Богеми до рядових бійців та київського осередку, який безпосередньо брав участь у блокаді суду, - не залишає в біді побратимів- айдарівців. Політичні коментарі та заяви, участь у протестних акціях - це тільки видима частина айсбергу.

Спрацювало і цього разу: затримані випущені з клітки. Але справу не закрито, слідство триває. Громадські діячі та представники добробатів створюють Комітет захисту. На дії влади проти захисників суверенітету на Сході буде відповідна протидія.

Ми ж намагаємось донести до широкого загалу прості істини про справжню злочинність у країні: - Злочин - робити вигляд, що ми живемо у мирній державі. - Злочин - дія на території фронту законів мирного часу. - Злочин - рівні права перед українським судом бійців-добровольців і сепаратистів. - Злочин - невизначений статус добровольців попри цілком визначену кількість пролитої за Україну крові. - Злочин - майже неприкрита торгівля з окупованими територіями і бізнесові стосунки з РФ. - Злочин - відсутність цільових державних - військових, енергетичних, наукових, інформаційних, тощо - програм, спрямованих на перемогу над РФ.

Бійці-добровольці та свідома частина суспільства знову стукнули кулаком по столу цими днями. Влада відреагувала. І це зовсім не радує. Адже правосуддя в ручному режимі - теж злочин.

Волонтерська - особлива тема для всіх, хто так чи інакше причетний до фронту. На передовій волонтер персонаж недоторканий, майже святий. Їх приймають з обіймами, люблять, їх вітають бійці зі святами, а командування дає нагороди. Образити волонтера - справа нечувана. Але це тільки в реалі.

У віртуальному світі соцмереж все виглядає трошки інакше: більш жорстко і, як не дивно, прозаїчно. Наші інформаційники часом жартують, що Фейсбук має форму валізи. Всі всіх знають, всі про всіх читали, всі всім намагаються скласти ціну. І от тут потрібне постійне нагадування: війна йде не тільки на Сході. Ми всі перебуваємо у стані війни. Російська теорія МЦВ (мережецентричної війни) передбачає, за висловом одного з її творців І. Козирєва, "перепрограмування мислення і поведінки "аборигенів" таким чином, що вони самі руйнують свою країну чи владу з середини; МЦВ - це спонукання до неспротиву і самознищення". Під "аборигенами" розуміємось ми з вами.

Однією з форм самознищення, про яке йдеться у висловлюванні, є так звана атомізація - максимальне розшарування активної частини суспільства, розпорошення груп і спільнот на атоми, не здатні взаємодіяти. Задля атомізації задіюються колосальні ресурси. На мету - посіяти максимальний розбрат - працює вся рашистська інформаційна машина.

Основою боєкомплекту на інформаційному полі бою є факт. Я називаю факт квантом правди – основою основ інформації. Всі події у нашому специфічному ментальному просторі відбуваються навколо факту чи фактів. Будь-які маніпуляції з фактами – перекручування, спотворення, замовчування, вигадування – лежать в основі інформаційних операцій, з яких, власне, і складається невидима складова гібридної війни.

Та обставина, що інформаційний фронт не має «нуля» – лінії розмежування на «наших» і «фашистів» (причому, кожна сторона вважає фашистами протилежну) – становить колосальну загрозу. Інформація поширюється на 360 градусів, уражаючи своїх так само, як і супротивника. Якщо не більше, адже своїм ЗМІ, при всій критичності мислення, ми віримо більше, ніж ворожим.

Навесні - влітку 2015 року, спостерігаючи, як розгортається масована інформаційна атака на Добровольчий Корпус, ми відмітили цікаву тенденцію. Наші супротивники в соцмережах (а ми вже знали їх акаунти), наші опоненти в офіційних ЗМІ активно підтримували і розвивали гіперболізований романтичний образ добровольчого формування. Навмисне створювалась картинка: є видимі батальйони, які звитяжно воюють на фронті, а є – глибоко законспіровані, тільки Ярошу підпорядковані міфічні формування, які можуть завтра по команді зверху взяти владу в країні і поставити до стінки всіх, хто нам заважає жити. Ця картинка малювалась не революційними романтиками! Її активно створювала ворожа інформаційна агентура.

В Україні існує така не дуже давня політична партія – «Успішна Країна». Почесним головою цієї партії є колишній Міністр доходів та зборів часів Януковича Олександр Клименко. Який перебуває то під слідством, то в розшуку – теоретично, а фактично – на території РФ. Разом з іншими крадіями та злочинцями. І останнім часом активно розкручує цю партію в Україні. Як правило, емігранти воліють не дуже витрачати власні грошові кошти на незрозумілі проекти, на стрілянину в небо та «холості» патрони. Тож обґрунтованою є впевненість, що фінансування цієї «партії» здійснюється за інші, більш необліковані «гібридні» кошти.

На днях «Успішна Країна» зробила спробу на білому коні в’їхати у Дніпро. У одному з найдорожчих місцевих клубів – «Бартоломео» – на 25.05.2016 було анонсовано «проведення 2-го Форуму підприємців з метою вироблення пропозицій по новому справедливому Податковому кодексу». Насправді, як нам стало відомо з оперативних джерел, «Успішна Країна» фактично хотіла провести з’їзд своє партії з гучними заявами, але з презентацією цього постфактум. Напередодні, 24.05.2016, Дніпровський осередок Національного Руху «ДІЯ» через засоби масової інформації та комунікації зробив заяви про те, що зробить все можливе, аби не допустити збіговиська сепаратистів у Дніпрі – у місті, що було і залишається форпостом оборони країни у боротьбі проти зовнішнього агресора та внутрішніх бандитів.

Напередодні зателефонувала Ірочка Кульбашна. Представилась по всій формі. І хоч Ірочку я добре пам’ятаю по волонтерському центру «Мєчки», основаному за всіма правилами шикарного волонтерства і навіть краще, у її новому статусі помічниці мера Дніпра спілкуватись нам ще не доводилось.

- Борис Альбертович хоче відвідати церемонію нагородження орденом «Народний герой України» на базі 5 ОБату. - І Ірочка зажадала подробиць.

Не скажу, що візит мера був аж такою несподіванкою. Подія обіцяла бути гучною, отже присутність певної когорти високих гостей очікувалась. Однак Філатов не був би Філатовим, якби в чергове не здивував. «Альбертич» (так смішком, але з доброю дозою поваги називають його наші «старики») прибув повітряним шляхом. Пофарбована в оливково-зелений лаконічна крапля гелікоптера «припаркувалась» на стадіоні, піднявши хвилю куряви і цікавості.

- По-багатому! – Весело констатували офіцери – організатори й розпорядники дійства, ласо поглядаючи на гвинтокрил. Будучи свідками специфічних подарунків Бориса нашому батальйону від початків його існування, вони вже напевне накинули оком на літаючу штуковину і почали виділяти на неї відповідні ферменти. При цьому кількість і якість військових подарунків, а також уміння дарувальника залишатись осторонь церемоній даріння, давно переконали всіх, що такі почуття, як жлобство і снобізм, абсолютно не властиві одному з перших наших меценатів. Внески у розбудову нашого добровольчого підрозділу жодним чином не афішувались. «Філатов подарував,» - тихо сповіщали один одному, спостерігаючи, як на черговий «агрегат» встановлюється кулеметна станина.

Упродовж тисячолітньої історії українцям неодноразово доводилося брати у руки зброю, щоб відстоювати своє право на власну державу. У цій боротьбі кращі сини і дочки проявили свої якості як державних мужів, так і воєначальників. А найкращі з них – свої імена дали певним історичним періодам – Хмельниччина, Мазепинщина, Петлюрівщина, Бандерівщина...

Їх славні звитяги підхопили сотні українців: Дмитро Вишневецький «Байда», Максим Кривоніс, Іван Богун, Іван Сірко, Максим Залізняк, Герої Крут, Петро Болбочан, Василь Чучупак, Дмитро Вітовський, Омелян Павленко, Мирон Тарнавський, Ольга Басараб, Юліан Головінський, Дмитро Клячківський, Олег Ольжич, Олена Теліга, Катерина Зарицька, Роман Шухевич. У новітню добу їх справу продовжили герої Небесної сотні, добровольці, славні безсмертні «кіборги» – захисники донецького аеропорту та багато інших.

31 березня–4 квітня 1941 року відбувся ІІ Великий Збір ОУН, який постановив увіковічнити пам’ять Борців за волю України та щороку відзначати як Свято Героїв. Воно приурочене до сумного дня 23 травня

1938 р., коли у Роттердамі (Нідерланди) було підступно вбито полковника, голову Проводу ОУН Євгена Коновальця. Також у травні пішли з життя ідеолог українського націоналізму Микола Міхновський (03. 05. 1924 р.) та Головний отаман, Голова Директорії УНР Симон Петлюра (25. 05. 1926 р.). До 1991 року свято відзначалося підпільно, а з проголошенням Незалежності День Героїв святкується не лише в Галичині, а й по всій Україні.

День 23 травня мусить бути для нас моментом істини, днем, в якому кожен ставить собі запитання, що я зробив для здійснення заповіту тих, що полягли на полі слави? Хай 23 травня, день нашої зустрічі з Духом Героїв буде днем оновлення наших душ, це дасть нам силу і витривалість до дальшого змагу. Щоб упродовж наступних років у цей день можна сказати що Герої “хоч полягли, але живуть” і житимуть в наших молитвах і спогадах скованих одною думкою, з’єднаних одною волею, одним почуванням.

Звісно ж, перша думка, що приходить в голову після так (!) поданої інформації «Миротворця» з боку деяких осіб щодо акредитованих в ДНР/ЛНР українських журналістів: «От же ж, наволоч - продажна та безпринципна!»

І після цього варто лише сидіти, і чекати – коли на ум спаде друга, більш спокійна думка. І думка ця проста і ясна. Хто не розуміється на ремеслі журналістики, той нехай помислить аналогіями: дипломатично-консульська діяльність; бойові або тихі та негласні завдання розвідки-контррозвідки; медики, представники міжнародних гуманітарних та спостережних місій; нарешті – місіонерська діяльність, – чом би і ні?! Є певна кількість професій чи видів діяльності, що прямо передбачають неоднозначність механізмів та алгоритмів виконання поставлених завдань. І роздмухування тотального скандалу з того, що хтось «акредитувався» в невизнаних бандитських ДНР/ЛНР як журналіст, чим начебто апріорі визнав їх легітимність, – це трошки безглуздо і нелогічно. Авжеж, якщо ми не визнаємо ДНР, то чому тоді критики визнають, як таку, саму цю скандальну «акредитацію»?!