Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. Воно нагадує нам про найближчу, найдобрішу, найкрасивішу і наймилішу людину в світі – маму.
Її молитви супроводжують дітей у далеких життєвих мандрах. Її ласка зігріває нас усе життя. Її створив Бог на цій грішній землі для краси і щастя, щоб вона дарувала життя і була продовжувачем роду людського. У травні, коли прокидається від сну природа, коли у блакиті дзвенить пташиний спів, коли травою і квітами маїться земля, теплий весняний вітер приносить до нас свято матері.
У багатьох країнах світу в другу неділю травня – після Великодніх свят, у час розквіту весни й наближення сонячного літа, на знак поваги і любові до жінок – відзначають День матері. Адже травень – це місяць Пречистої Діви Марії, яка благословила у Хресну путь Свого єдиного Сина – Спасителя людства.
Уперше День матері організувала американка з Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. Українці почали відзначати його у 1928 році в Канаді, з ініціативи «Союзу українок» цієї країни. А вже наступного року це свято відзначали у Львові – ініціатором урочистостей була редактор тижневика “Жіноча доля” Олена Кисілевська. Відтак у 1929 році «Союз українок Галичини» звернувся до громади з пропозицією зробити цей день офіційним святом. Думка жіноцтва знайшла щиру підтримку всіх культурно-просвітніх товариств та Церкви. В Україні матір завжди шанували, допомагали їй, любили, опікувалися нею повсякчас. А День матері став християнським, національним і родинним святом усього народу. У 1999 році указом Президента України йому було надано офіційний статус.
Це свято має потрійний характер: родинний, громадський і християнський.
ПЕРША МАТИ – Марія, котра породила Ісуса Христа – Спасителя людства, який своєю смертю на хресті та чудесним Воскресінням відкупив усе людство від рабства гріха. Втрачаючи свого Сина, Вона знаходить безліч дітей. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши “Сину, ось мати твоя”, а до Марії: “Жінко, ось син Твій”. Тим самим Він віддав Їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір’ю Божого Сина, стала небесною опікункою для всіх людей.
ДРУГА МАТИ – ненька Україна, яка символізує націю, її етнічні землі та “мертвих, живих і ненарожденних” українців, уособила державні символи, мову, віру, історію, звичаї, традиції, народні ремесла та всі національні цінності, які нація здобула за тисячоліття свого буття.
Ця мати обдарувала своїх дітей – український народ – величезними природними скарбами – найбагатшими в світі чорноземами, на які постійно зазіхають різного роду окупанти, вигідним географічним розташуванням рідної землі.
Тож цілком природно, що здавна Україна асоціювалася в нашому народі з Берегинею роду.
Ненька Україна – це наша рідна Батьківщина, наш милий край. Як для кожної дитини її рідна мама найкрасивіша і найдобріша, так і для нас, українців, наша Вітчизна найкрасивіша і наймиліша у світі. Впродовж віків, захищаючи рідну землю від різних окупантів, українці одночасно захищали і будуть захищати свою віру в Матір Божу, рідну матір, яка народжує дітей, щоб вони любили і прославляли Україну. ТРЕТЯ МАТИ – мати, яка нас виношує, народжує, виховує, опікується та навчає, переживає, страждає та любить. Для матері дитина є найдорожчим скарбом, тому материнська любов не має меж. Мама завжди готова допомогти, а при потребі – пожертвувати собою заради своєї дитини. Любов матері... Що може бути сокровеннішим? Жінка-мати – лаконічно, але водночас так багато! У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що матір ніколи не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не спроможний відчути і зрозуміти душу дитини.
Історія України - жорстока і кривава. Було чимало моментів, коли, здавалося б, українська нація може зникнути з лиця землі. Але завжди народжувалися герої, які рятували свій народ від знищення. Цим героям завдячуємо сьогодні своєю державною незалежністю.
Невимовних страждань зазнала українська мати у найважчий період звитяжної боротьби ОУН, УПА. Перед уявою зринають картини, коли, зігнані окупантами для опізнання, матері проходять повз замордованих, закривавлених своїх дітей, йдуть часто з немовлям на руках, зціпивши зуби, з пекельною мукою на серці, але без сльози на обличчі, аби не видати цієї трагічної муки і таким чином врятувати свою родину. А інші, залишившись навіть без даху над головою, стоять біля спаленої окупантом рідної хати і благословляють найдорожчого сина на продовження боротьби за Україну.
Матері на своїх плечах (у прямому розумінні) винесли все: голод, холод, приниження, тяжку нелюдську працю, вигнання з рідних осель, поневіряння по мерзлотах чужих земель. Вони вистояли, передали нам Віру в силу своєї Нації, Любов до Бога й України, вони зберегли те євшан-зілля, яке повернуло пам’ять нашому народові, що в часи відродження державності допомогло йому голосно заявити: "Ми – українці! Земля наша – Україна!"
Для матері втрата сина, чоловіка – це великий біль, але ще більшим він є від розуміння. що цієї смерті могло не бути. Кому потрібний був Афганістан? Тут можна навести влучні слова Тараса Шевченка: «Не за Україну, а за її ката довелось пролить кров добру, не чорну». Чому діти мали вмирати за якісь чужі, московські інтереси? Цей гіркий і тяжкий біль зробив старшою, посивілою не одну матір. Якби хтось зміг заглянути у душу цим матерям й побачити їх відчай, що не вберегла, не заступилася, не викупила з цієї страшної, чужої війни. Як не згадати чорнобильську матір, коли вона в розпачі схиляється над своєю невиліковно хворою дитиною, заплакана і невиспана, як лебідка, прикриває крильми, знаючи, що допомогти нічим не може. Сьогодні до неї прирівнюється образ матері-заробітчанки, яка поневіряється чужими світами, щоб заробити на хліб насущний дітям. Але чи вартує зароблена такою ціною копійка того, що її діти зростають без материнської опіки і ласки, втрачають нерозривний зв’язок з генетичним досвідом материнства.
Ще не висохли сльози матерів Героїв небесної сотні, як почалася російсько-українська війна, набагато масштабніша трагічними подіями. Майже кожного дня з екранів телевізора лунають тривожні та сумні звістки. І кожна матір, у якої син на війні, просить Бога, щоб оберіг не тільки її дитину, а усіх захисників України. Кожен похорон загиблого героя перетворюється у багатолюдне прощання, так жителі України намагаються розділити горе матері, яка втратила найдорожче – сина.
Нині День матері стає відліком кращих справ родини і суспільства у ставленні до жінок-матерів. І не лише за їхню безмежну любов і посвяту для своїх дітей, а й тому, що вони є матерями народу, від них залежить його майбутнє. Мати і народжує, і творить рід людський. Ніхто й ніщо не може замінити її. Вона вдихає життя у свою кровинку. Колисковою піснею вливає у душу немовляти любов до свого рідного, разом із молоком наповнює дитя почуттям національної гордості й гідності, вчить зберігати святині та скарби, рідну мову, пісню, звичаї. На календарі – свято матері. Піднесіть її до небес і пам’ятник возведіть їй такий, щоби схилив коліна перед нею увесь світ; возвеличуйте її у свята і в будні, в поезії і в прозі, у піснях і картинах. Нехай вона буде щасливою, бо без неї нема життя на землі.
