Вони зробили мій ранок добрим

Вони зробили мій ранок добрим.

Постукали тихенько у двері інформцентру. А я захрипла з ночі і тихо кажу:
- Зайдіть!
Зазвичай, народ не церемониться, просто заходить без стуку - це ж робоча кімната все-таки. А ці - ні, чекають на запрошення. Культурні!
- Заходьте, - кричу відкашлявшись.

Заходять двоє. Сором"язливо тупцяють на порозі.

-Вибачте, нам сказали, що можна взяти трохи грошей на дорогу додому.
- Можна, - кажу і пояснюю, де взяти. Мої волонтерські закінчились вчора заправкою машини. Стало приходити багато посилок на "Нову пошту", і хлопці всім дають мої дані, бо я завжди є на базі. На відділенні уже мене впізнають без документів і паспорт вимагають тільки - "бо положено".

Хлопці мнуться, ніяковіють, дякують. А самі роздивляються фото Кіборгів з аеропорту у нас на стіні:

- О, дивись, Жила, наша позиція! - Радіє один, трошки нижчий і старший.
- Ага, ми тут були, а тепер, - до мене, - там стоїть група Подолянина.
- А ми тепер - Кіборги, так нас сєпари назвали, - хвалиться молодший і вищий - Гриша.
- Я знаю, хлопчики! Вся Україна тепер вас так називає.
- Ні, - поправляють, - ми офіційно Кіборги, - у нас шеврони є.

І показують мені парадні червоно-чорні новесенькі шеврони.

- А польові - зелені, - хваляться, - сьогодні на шикуванні вручили.
- А давайте, хлопці, я вас сфотографую? Ви світите обличчя? - потрібне і звичне у нас питання.
- Світимо! - Відповідають рішуче.- Ми захищаємо свою Батьківщину.

Це звучить природно і без пафоса. - У тебе є діти? - питаю старшого.
- Є син, дев"ять років.
- Ти хоч уявляєш, що для нього зробив? Тепер його татко - Кіборг!
Це - на все життя.