Прощання з побратимом

Ніч. Увесь батальйон вишикуваний на плацу. Попереду – стільці для домовини. Прощання з побратимом, що загинув в бою. В бою за Україну. Напруженість і тиша. На обличчях бійців – суворість і непорушність. В очах – різкий холод. Усі чекають. Збоку від загального строю – група, що даватиме траурний салют – постріли чергою в небо. Останні звуки зброї для побратима. «Загинув в бою – з боєм піде в рай» - скаже комбат перед салютом.

Під’їжджає катафалк. Увесь батальйон знімає головні убори і стає на коліна. Шестеро бійців відносять домовину на плац. Вкривають її жовто-блакитним та червоно-чорним прапорами.

«Підготуватись до салюту»!. Глухий звук заліза: запобіжники опускають донизу, автомати направляють в небо, перезаряджають. Команда: «Салют». Темрява спалахує траурним вогнем. Вогнем, що здатен передати усю ненависть за смерть побратима. Вогнем, що змушує тебе стати мужнішим, сильнішим, рішучішим для помсти ворогу. Вогнем автоматних черг.

Усі встають. Вологе від крові повітря розривається стоголосим: «Слава Україні! – Героям Слава! Слава Нації! – Смерть Ворогам! Україна – Понад Усе!» Здригається небо, тремтить земля. Відчуття, ніби тіло пронизують отруйними списами. Патріотичний клич, що об’єднує тисячі живих і мертвих в одне ціле – організм боротьби за свободу рідної землі. Скільки в цьому кличі відчаю, рішучості, жаги помсти, нестриманості, готовності йти на смерть, свідомості, непохитності і єдності. Скільки в ньому незворотності і живої сили. Скільки крику і жаху. Скільки життя…

«До молитви»! Кожен подумки просить Бога гідно зустріти воїна.

«Батальйон, увага! Герою, що згинув в боротьбі за Україну тричі: Слава, Слава, Слава! Ворогам України тричі: смерть, смерть, смерть!»…

Кожен боєць підходить до труни загиблого побратима. Прощається і обіцяє помститись.

Домовину відносять до катафалку. Батальйон, ставши на праве коліно, проводжає славного бійця Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору» в останню дорогу. Героя поховають в його рідній стороні.