Леся

Дружина Гайдамаки – Леся.

Хотіла написати про те, що поруч із нею простір навколо стає гармонічнішим та світлішим, потреба ладу та порядку в усьому гострішою, думаєш серцем, наповнюєшся спокоєм та привітністю до людей. Оспівана піснями, обласкана казками, Берегиня створена, поправляючи квітчасте укривальце, розповідати про птахів, які повертаючись додому, чекають на коржики-жайворонки з маленьких рученят, але змушена, поки він на фронті, виконувати його роботу в тилу.

Ця тендітна усміхнена дівчина Леся здійснює керівництво усіма осередками Правого Сектора Хмельниччини.

Хотіла написати про те, якою безпорадною виглядає вона, коли, розмовляючи по телефону з матір’ю, чує плач своєї маленької донечки та нічого не може вдіяти, бо мусить дочекатись і відправити ротаційну групу. Про те, як крижаніють її очі, відчувши неправду чи несправедливість, і десятки бійців замовкають в очікуванні її остаточного рішення та наказу. Про те, якою слабкою та чутливою стає вона, коли він приїжджає у відпустку, і з яким полегшенням повертається до своєї роботи матері та дружини.

Хотіла написати про миті, коли він холоднокровний, незворушний, із довгим пронизливим поглядом, іноді, забувшись, обіймає її – і мені здається, що я бачу того закоханого юнака у формі з емблемою «Тризуб» на руці, який безтурботно посміхається на фоні квітучого саду в травневий день, у часи, коли він ще не уявляв собі, що одного разу, у хвилини надлюдської втоми, зізнається мені: «…Іноді я заздрю обивателям…».

Багато чого хотіла написати, але сьогодні на одній зі сторінок «Дальнього» прочитала: «Ее место рядом. Ни выше, ни ниже, ни впереди, ни позади, а рядом. Чтобы в нужный момент она могла взять за руку или отойти в сторону и не мешать… Мужчина всегда будет тянуться к такой женщине.»