Міномет М120-15 являє собою гладкоствольну жорстку систему, заряджання проводиться з дула. На дуловій частині встановлений запобіжник від подвійного заряджання, та встановлений приціл MUM 706 M

• вага в бойовому положенні: 210 кг;
• скорострільність: 12 постр. /хв;
• дальність стрільби: 7100 м;

Інформація вітчизняної преси про те, що військові отримали перші поставки нового міномета «Молот» від київського заводу «Маяк», навесні-влітку цього року одразу стала сенсацією. Невже український державний концерн «Укроборонпром» зміг адекватно відповісти на запити військових, запропонувати покращений сучасний зразок надзвичайно затребуваної на Східному фронті зброї та у перспективі, налагодивши масовий її випуск, зробити вагомий внесок до української економіки?

Проте, як тільки нова зброя дісталася навчальних полігонів та шанців, захват змінився розчаруванням, подекуди вираженим у не дуже цензурній формі. Для деяких військовиків робота з цим мінометом закінчилася трагічно. Відомо про один смертельний випадок під час навчань на полігоні у Широкому Лані (за висновком слідства причина крилася не у мінометі, а в міні) та, як мінімум, про один випадок розриву труби міномета, коли, на щастя, всі лишилися живими.

Василь Рубчук – керівник НР «Державницька ініціатива Яроша» м.Нововолинськ.

Генеральний директор ТзОВ «Імперія жирів» Василь Олександрович Рубчук – знана у місті, регіоні і в державі людина. Він очолював холдинги, де працювали тисячі людей, керував банківським установами на різних рівнях. Свого часу виїздив з Нововолинська, бо цього вимагала виробнича діяльність. А зараз створив у місті більше ста робочих місць. Продукція під торговою маркою «Маселко» з брендом Нововолинська знайома споживачам не тільки України, але й країн Європи.

Наша бесіда із Василем Олександровичем, як з громадським діячем, очільником міської організації «Державницька ініціатива Яроша». Бо він не стоїть осторонь державницьких процесів в Україні, і його патріотизм не показний, а реальний, - він є учасником двох Майданів.

- Василю Олександровичу, народ два рази виходив на Майдан і два рази він є обманутим. У чому причина?

Новий фінансовий 2017 рік вже традиційно кладе бізнесу під ялинку численні законодавчі новації. Цього разу урядові ініціативи стосуються, фактично, кожного - це підвищення розміру мінімальної заробітної плати та відповідні податкові нововведення. Зростання мінімалки вдвічі стало, м'яко кажучи, дещо неочікуваним, але, фактично, зарплати зростуть тільки у найнижче оплачуваних категорій працівників. Для тих бюджетників, які станом на 1 січня отримували більше, ніж 3200, фактичне зростання платні складе всього лише 5,5%.

Виникає питання, чи може суспільство якимось чином вплинути на ситуацію та домогтися реального підвищення рівня життя українців? Відповідь однозначна – так, і для цього є цілком законні інструменти. Згідно статті 10 Закону України «Про оплату праці», рівень мінімальної заробітної плати встановлюється з урахуванням пропозицій представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Переважна більшість працюючого населення нашої країни входить до складу тієї чи іншої профспілки. На жаль, в уяві багатьох з нас профспілки створюються лише задля організації корпоративних заходів, надання знижок на відпочинок та подарунків на свята. І таке бачення є цілком вірним для більшості випадків. Проте ми забуваємо, що профспілки є потужним інструментом для захисту прав та інтересів робітників, і не тільки у рамках певного підприємства чи організації, а й перед державою.

З початку квітня 2016 року і по цей день не вщухає холівар, який тихі і спокійні на перший погляд Нідерланди, влаштували з приводу ратифікації Асоціації ЄС із Україною. Буквально, сьогодні стало відомо про те, що ЄС готує спеціальні зауваження до документа, які б задовольнили Нідерланди та дозволили б врятувати угоду.

Мабуть, це дуже схоже на політичну істерику, але Голландія, як Баба-Яга із відомого мультфільму, вперто вимагає зафіксувати, що угода про асоціацію з Україною не означає додаткових зобов'язань безпекового або фінансового характеру. Також Нідерланди вимагають визнати, що угода не надаватиме українцям права "вільно жити та працювати" на території ЄС і не є кроком України до вступу до Європейського Співтовариства.

Враховуючи той факт, що 6 квітня 2016 на референдумі  більшість голландців висловилася проти ратифікації Асоціації з Україною, можна припустити, що цій країні наша держава, просто, не цікава, але … Протягом кількох останніх років Нідерланди стабільно залишаються лідерами із прямих іноземних інвестицій в Україну.

З головою Координаційної ради міжнародної організації "Родина Мазеп" паном Ігорем Мазепою я зв'язалась телефоном після чергового вручення нагород організації волонтерам, журналістам, госпітальєрам та бійцям УДА.

- Доброго дня, пане Ігорю! Вас турбує націоналістичний сайт "Сектор правди". Ми - невеличка команда, яка виросла з одного із добровольчих батальйонів і називалась "ДУК-інфо". Сьогодні ми інформаційна агенція, яка охоплює сайт «Сектор правди» і газету «Сектор Дії», що відправляється на фронт.

Наша війна почалась у 2014 біля Донецька, ми не мали взагалі ні статусів нічого, але перші нагороди, які отримав 5 окремий батальйон тоді ще ДУКу (Добровольчого Українського Корпусу) тепер УДА (Українська Добровольча Армія) – це були нагороди від громадської організації «Родина Мазеп». Що нам відомо: ви - міжнародна організація, яка охоплює більше десятка країн світу й у Вашу організацію входять люди, які мають прізвище Мазепа.

- Так.

16 жовтня 2016 р. відкрито пам’ятник на могилі одного із засновників Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери підполковника Зіновія Багрія, якого більшість із націоналістичного середовища знає за псевдонімом Крук.

У рідне Крукове село Станків Стрийського району приїхало близько сотні побратимів по боротьбі за УССД із ОУН(р), ВО «Тризуб» ім. С. Бандери та Української добровольчої армії.

Чимало друзів та вихованців Крука не змогли провести його в останню дорогу і приїхати на відкриття пам'ятника, оскільки перебувають на фронті на Сході України.

Понад двадцять років легендрний підполковник вишколював тих, хто згодом став активним учасником Революції Гідності та нині захищає цілісність України на її східних теренах. Він був учителем, якого любили і боялися водночас. Боялися, бо не тільки міг покарати за провину відтисканням на руках, а й з тонким гумором робив зауваження, яке довго пам’яталося. Вважалося поганим знаком, якщо Крук на тебе на вишколі не звернув уваги. Він був улюбленцем. Для тих, хто нині продовжує його справу, – легендою. Хлопці та дівчата між собою частенько вихвалялися історіями, як ходили з ним на різні завдання, акції, як він їх навчав різним тонкощам, як жартував з ними.

11 років тому, коли українці вперше вирішили відсвяткувати у своїй столиці Покрову - день козацького війська, день заснування УПА - центральна вулиця української столиці виглядала саме так.

Нам тоді не вдалося навіть дійти до Майдану - червоні та інших кольорів газорублівці окупували центр Києва. Вони й на Хрещатик нас не пускали. Під Бесарабкою була бійка з "тітушками", ми прорвалися, причому вони збили мене з ніг і ледь не затоптали.

Минув невеликий, нікчемний в історичному вимірі час - і ми дійшли до Майдану, а оце все з центру Києва перемістилося у тимчасову резервацію на окраїні, на яку вони - хто з надмірної любові до газорубликів, а хто просто по дурості перетворили шматок нашої держави.

Шановні українці! Сьогодні ми, окрім Покрови Пресвятої Богородиці та Дня українського козацтва, відзначаємо День захисника України. Але чи вдумався бодай хтось із нас в суть цього свята? Упродовж двох років українці по всьому світу згуртувалися проти зовнішнього ворога. Наші захисники - професійні військові й добровольці - на передовій не словом, а ділом змушені доводити, що чужого нам не треба, але й свого ми не віддамо! Свідомі українці в тилу за допомогою численних акцій намагаються методично тиснути на світову спільноту й ні на мить не дати забути, що на сході України йде повномасштабна війна. Цього разу це всесвітня акція протесту українців і представників української діаспори проти путінської політики та воєнної агресії щодо України "Стоп, Путін! Стоп Війна!". Учасники протесту планують пікетувати дипломатичні місії Росії, а також урядові будівлі в країнах проживання, щоб привернути увагу політиків і дипломатів до загострення ситуації на Сході України.

Перебуваючи постійно або на фронті, або на прифронтовій базі, я бачу дуже багато вояків – і майже зовсім не бачу тих, хто веде боротьбу у тилу. Якщо зовсім чесно – майже нічого про них не знаю. То не є добре, звісно. Треба надолужувати, але все ніяк не зберуся…

І от заїхала якось на Маріупольський штаб Яроша, сиджу, чекаю людей. А тут цікавий дядько заходить. Знайомимось, починаємо спілкуватись. Майже автоматично конспектую за ним у ноут…

Мого співрозмовника звати Віктор Іванович Зінов’єв. Він є переселенцем з окупованих територій Донбасу і активістом маріупольського штабу Яроша.

Страх, по суті, дуже схожий на любов. Ми любимо -справжньою жертовною, земною любов'ю тільки тих, кого добре знаємо і те, що добре вміємо. Можемо зачаровуватись, захоплюватись, навіть закохуватись у невідоме. Але глибоко, всім єством любити можемо тільки рідне, добре знане.

Так і зі страхом. Невідомість - у будь-яких її проявах - може холодити кров, лоскотати нерви. Навіть на мить увігнати в паніку. Але найбільший страх, найпанічніший жах викликає те, що відоме - бачене, відчуте, пережите. Так вдруге стрибати з парашутом страшніше, ніж вперше. По-іншому страшно, раелістичніше. Другої аварії боїшся значно більше, ніж боявся першої.

Пережитий страх глибоко пускає в нас своє коріння. І дуже часто є оберегом від помилок і біди. Віртуальний страх таким дієвим не буває. Страх невідомої війни влітку 2014 року ніяк не порівняти з відчуттями під час першого мінометного обстрілу. З тої ночі у Сонцевому я ні з чим не сплутаю свист 120-ї і звук її розриву.