Український уряд вважає посівну 2022 одним із найбільш критичних напрямів поряд із військовим протистоянням та становищем в атомній енергетиці. Чому так важливо для українців вчасно посіяти зернові, соняшник та інші культури? Чому сільське господарство України зараз під пильним поглядом світу?
Ми - пересічні громадяни - звикли вважати свою державу наскрізь корумпованою, слабкою та ні на що не здатною. Цим гнилим інформаційним продуктом нас десятиліттями годували із-за парєбріка й багато хто охоче цей продукт споживав. А фактами цікавились лише спеціалісти. Чому вони не були зацікавлені ці факти широко оприлюднювати - велике питання для майбутніх розборок. А зараз давайте просто подивимось в обличчя фактам і ще раз замислимось: а чи так вже й мало важить держава Україна на світовій арені? Візьмемо сьогодні лише сільське господарство.
Сьогодні в розгубленості й розпачі від хвилі чергових посадок добровольців, ветеранів та волонтерів є тільки ті, хто їх не очікував. Для нас же ключове слово - “чергових”. В тому, що ще одна неукраїнська влада призначає головними ворогами народу саме українських патріотів, для фронтових інформаційників 2014-16 років немає нічого неочікуваного. Хоча певні відмінності є. Боротьба за повернення країни в орбіту сусіда з таємних намірів і рухів окремих груп обмеженого впливу вийшла на поверхню і переходить у наступну фазу.
Чим ця фаза характеризується?
Максимальне використання електорального кредиту
Кількість прихильників чинного гаранта та його слуг зменшується в тій мірі, в якій проявляються справжні наміри влади. До прикладу, розпливчастий лозунг “Садити будемо” буквально за пару місяців набув конкретних обрисів. Прозрівають ті, хто очікував посадок
колишнього президента та його оточення,
олігархів, що набули свої статки кримінальним шляхом,
біло-блакитних, що утворили різні опозиційні блоки та платформи,
серпаратиськи налаштованих можновладців,
корупціонерів різних рівнів.
Виявилось, що садити обіцяли всіх, хто хоч якось міг би й може завадити домовлятись зі східним сусідом про… та про все! Починаючи від припинення “пострілювати” і закінчуючи поїздками на жирні гастролі у ворожу нині столицю.
На фото одна з моїх нагород – орден «Бойовий волонтер». Ця відзнака з деяких причин є для мене знаковою і дуже цінною. Намагаюся не афішувати свої нагороди, оскільки вважаю їх стимулом рухатися далі і працювати в обраному напрямку, а не визнанням якихось здобутків. Але настали такі часи, коли треба визначатися, де ти і з ким.
Тепер до справи.
Cui bono?
Нова влада за підтримки старих силових структур пропонує громадянському суспільству нові правила гри. Позавчора ми бачили перше шоу цього проекту під назвою брифінг керівництва МВС. Головний споживач цього контенту сидів прямо у глядацькій залі і навіть був запрошений до слова. Я про президента, звичайно. В нашій державі в площині громадянської самосвідомості саме він знаходиться якнайдалі від розуміння, що таке насправді війна, добровольчий і волонтерський рухи, а, значить, здатний всерйоз сприйняти всю ту маячню, котра відбувається зараз.
Розібравшись із особистістю головного стейкхолдера (зацікавленої сторони. Зверніть увагу, я не називаю його бенефіциаром, отримувачем кінцевої вигоди у цій історії), можна із легкістю скласти портрет цільової аудиторії: «янелохи» середнього віку, без вищої освіти, які відкосили від армії та члени їх сімей. Власне, кістяк електорального ядра однієї української політсили.
Quo Vadis
Глобальна мета того, що відбулося – перевести події із правової царини, де потрібні чіткі логічні ланцюжки доказів, до площини емоційної, де для впливу на споживача інформації достатньо окремих висмикнутих із контексту фактів. Проміжні цілі – посилення окремих гравців на владній шахівниці, демонстрація сили «тим, кому потрібно», дискредитація військових, добровольців та волонтерів як суспільного класу.
Розпочато нову інформаційну атаку. Вона дуже небезпечна для армії зокрема і для України взагалі. Суть: протиставити дотичних до війни людей іншій частині суспільства. Як це робиться?
В мережу, на ТБ і в ЗМІ цілеспрямовано закидаються меседжі:
- у АТОшників збочене мислення, вони не можуть бачити і розуміти мирних ініціатив нової влади, не здатні уявити, що конфлікт можна залагодити шляхом мирних перемовин;
- “люди війни” зацікавлені у її продовженні, бо вони звикли до неї, роблять там кар’єру, мають з неї зиски, не мають куди повертатись, зациклені на помсті, випали з життя тощо.
Список можна продовжувати, і ви легко зможете доповнити його, якщо уважно погортаєте сторінки ФБ, або новинні сайти.
Що це ворожа інформоперація сумнівів не виникає.
Із початком активної фази передвиборчої кампанії ми бачимо: як гриби після дощу ростуть нові політичні рухи, партії та проекти. А ветерани українського політичного Олімпу із лютим скреготом проходять процедури сезонного ребрендингу.
Всі збилися з ніг: шукають свіжі нескомпрометовані публічні обличчя, котрі вміють притомно говорити на камеру. Але в наших реаліях це те саме, що шукати живі обличчя у гробницях єгипетських фараонів.
Програмні документи політичних сил, причому, що нових, що старих, так само викликають асоціації із Давнім Єгиптом. Таке відчуття, що їх тексти лідерам вручили якісь давні невідомі боги. І, якщо відхилитися від стандартного змісту хоч на пів речення, можна побачити, як в офіс руху чи партії влучає блискавка.
Тому багатостраждальний електорат, приймаючи доленосне рішення «за кого голосувати, кого підтримувати?», змушений після другого абзацу псевдополітичної “води” сором’язливо відкладати вбік тексти програмових утопій і тренувати інтуїцію (читай: обирати навмання). Так відбувається тому, що замість міцної ідеологічної платформи партії, політичні рухи та окремі діячі пропонують нам грати в гру “вірю-не вірю”. Результати всім відомі. Які б не були ставки, в казино врешті-решт завжди виграє круп’є.
Ви хочете силою здобути якісь блага? Тоді вам діватись нікуди, потрібно боротись: знаходити ворога, змагатись з ним у вправності і перемагати його. Однак, бізнес, пов’язаний з людьми, їх потребами, смаками та забаганками, - то не поле бою, а скоріше будівельний майданчик, де перш за все вам потрібно навчитись якісно будувати стосунки зі споживачами. Ваша задача, як казав один літній мудрий маркетолог, - влюбити в себе клієнта і поженитись на ньому.
Що для цього потрібно:
вміти шукати: визначати цільову аудиторію для свого товару чи пропозиції,
вивчати попит на ринку вашого продукту не тільки на товар, а й на пов’язаний з ним сервіс,
уміти не тільки привабити клієнта, але й утримати його.
У далекому 2008, будучи по справах у Берліні, я відмовилася від шопінгу з колегами задля поїздки ... до концтабору. У передмісті Берліну розташований концентраційний табір Захсенхаузен, важливий для українців, предусім, через те, що у ньому із 1942 до 1944 утримували Провідника Степана Бандеру.
Це були мої перші відвідини колишнього концтабору, потім був ще Освенцим, у планах інші. Але, незважаючи на те, що пройшов час, моторошні відчуття від згадки про ту поїздку не відпускають. Концентраційний табір, навіть, якщо там зараз всього-навсього музей, це місце, яке забирає частину душі, адже кожен сантиметр там розповідає про людські страждання.
Ми сьогодні згадуємо Провідника, цитуємо його праці. Я ж хочу, просто, показати кілька зроблених на старий мобільник фото із концтабору, де він перебував.
За коментарем про причини загострення українсько-польських стосунків "Сектор Правди" звернувся до Голови інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича.
Збираючи матеріали для нового номера "Сектора ДІЇ", наша команда завітала до Голови Українського інституту національної пам'яті - Володимира В'ятровича. Відверто зізнаємося, години на інтерв'ю не вистачило. Національна пам'ять нашої держави складається із такої великої кількості гострих питань, а реальні проблеми (фінансові, бюрократичні, організаційні) настільки гальмують їх вирішення, що, мабуть, на розмову не вистачило би і цілого дня.
