Автор Іван Сута-«Вітер», референт Виховного відділу УДА від .
Серед численних ідейних засад українського націоналізму та національних імперативів буття української нації є беззаперечне ствердження про неперервну тяглість багатогранної національно-визвольної боротьби. Українська Нація ні на мить не переставала боротися за утвердження в життя своїх найвищих ідеалів, серед яких абсолютним виявом вільної людини є Свобода.
Століттями покоління «мертвих, живих і ненарожденних» (Т.Шевченко) українців боролися за свою державність і суверенітет. Цей змаг не припинявся ні на мить, інакше ми перестали би бути українцями, асимілювавшись серед народів-завойовників. Але історичний момент постання нації - коли «перша крапля української червоної крові, у боротьбі за свободу, просочує українську чорну землю» - є єдиним і неповторним. «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю», – стверджував Євген Коновалець. Від епохальної миті-моменту, коли народ постав нацією – духовною, світоглядно та ідейно однорідною субстанцією людської спільноти - він крокує у вічність, стає непроминальним і незнищенним. Тисячоліттями з лиця землі зникали, асимільовувалися племена, етноси і слабкі народи. Нації – ніколи!
Боротьба кожної нації за її свободу, державність і суверенітет, за своє місце під сонцем на планеті Земля ведеться в усіх її площинах – свідомій та інтуїтивно-підсвідомій, організованій та стихійній, в усіх життєтворчих напрямках – як мирних так і збройних: духовному, інтелектуальному, військовому, політичному, релігійному, дипломатичному, економічному, мистецькому тощо, ведеться усіма її верствами – політиками, військовими, науковцями, підприємцями, духовенством, інтеліґенцію, робітництвом, селянством, студентством…
Колись давно, році так у 1989-му довелось мені бути присутньою на мітингу у Запоріжжі. То були часи раннього постсовка, і мітинг викликав велике зацікавлення, на ньому почувались так, як у теленовинах із США, чи Заходу, який щойно перестав «загнивати».
Мітинг був скликаний на захист української мови від утисків. І ми з колегою – тоді завучем школи, у якій я працювала вчителем української мови і літератури (і, до речі, на власній шкурі і нервах відчула ті самі утиски, проти яких виступали на мітингу) – пішли на цю дифіляду і попросились там виступити.
Нам було що сказати. Ми не особливо тоді занурювались у історію українських визвольних рухів, але гени українські були в нас домінантними. Молодь на чолі з мудрою викладачкою історії, що була у нас одним із найстарших завучів, заснувала у своїй рідній 59-й з поглибленим вивченням англійської щось на кшталт «Просвіти»: діти і вчителі співали в українському хорі і грали разом на одній сцені вистави українських драматургів. Ті, хто був звільнений від вивчення української мови (було таке право у батьків, і у мене на уроках на початку вчителювання сиділо до десятка звільнених від рідної мови), такі от діти до хору і театру не допускались. У нас, мабуть, була єдина школа в Запоріжжі, де учні зі сльозами просили повернути їм право вчити українську. Саме про це ми й хотіли розповісти на мітингу: як складно, нервозатратно, але неухильно і навіть азартно ми повертали дітям їх рідну мову.
Волонтери - люди психовані. Правда-правда! Це я вам не як психолог, а як з майданно-воєнним стажем волонтер кажу. Так вже якось виходить у нашій країні, що конструктивні, сміливі, нестандартні рішення є можливість приймати тільки з психу. Психонули - вийшли на Майдан! Психонули - поїхали на фронт добровольцями. Психонули - і вже третій рік забезпечуємо фронт усім необхідним плюс канапки і концерт. Психи! Україна тільки на психах і тримається.
Передок не дивується, коли волонтери перевіряють по підрозділах наявність привезеної техніки і вимагають звіт за проср... пошкоджені і загублені дорогоцінні штукенції. І їм звітують. Психи - що з них взяти!.. Їм сьогодні не відзвітуйся - так завтра ж не приїдуть. І тоді плакали тепловізори, відеокамери, БПЛА, солярка, олів'є, труси, ремонти і концерт. Вони не плюнуть, не кинуть. Просто на черговій розвилці звернуть в інший бік: що у цьому куточку фронту убуде - то в іншому прибуде. У психів рознарядки немає. Вони самі собі - плани, рознарядка, бухгалтерія ets.
Займаючись пошуком інформації, найчастіше ми зустрічаємо такий тип повідомлення як новина. Давайте розберемося, що таке новини і з чим їх їдять (в смислі як їх правильно читати, щоб не стати жертвою дезінформації).
Новина - це оперативне інформаційне повідомлення, яке містить важливу та актуальну інформацію, що стосується певної сфери життя суспільства чи окремих його груп. Це окремий інформаційний жанр, що характеризується стислим викладом ключової інформації щодо певної події, яка сталася нещодавно.
Новина цікавить людей саме зараз і стосується того, що стало щойно відомим. Інформація у ній має бути абсолютно точною, сумнівні деталі підтверджуватися незалежними джерелами.
Це в певній мірі теорія. На практиці ж тексти новин пишуть журналісти (із розвитком соціальних мереж до них ще додаються блогери - люди, які ведуть у соцмережах своєрідний щоденник з особистим баченням подій).
Після виходу зі складу ДУКу в грудні 2015 року медіа-команда "Сектор Правди", колишній ДУК-інфо продовжила своє функціонування.
За вказаний час нам вдалося зберегти створені інформаційні ресурси та збільшити їх кількість. Незважаючи на обмежені засоби, ми безперервно та систематично забезпечуємо висвітлення діяльності Національного Руху «ДІЯ» та реалізацію інших проектів. Не буду спинятися на деталях, всі вони є у нашій річній звітності.
Першим правилом нашої роботи є СИСТЕМНІСТЬ. І я б хотіла наголосити на важливості системності, оскільки вона породжує масштабованість, а, значить, зменшує витрати.
Другим правилом нашої роботи є ТЕХНОЛОГІЧНІСТЬ. Оскільки доступ до традиційних ЗМІ, які належать олігархам, в нас, очевидно, обмежений, то основна сфера, де ми працюємо – Інтернет. Ми не стоїмо на місці, а уважно вивчаємо та по можливості застосовуємо всі доступні програмні та технічні засоби. Так, наприклад, всі бажаючі вже кілька місяців щодня отримують випуски новин нашого власного авторства у мессенджері Телеграм.
Третім правилом нашої роботи є ПРОАКТИВНІСТЬ. Ми не лише висвітлюємо події, а і ведемо власні проекти, створюємо контент. Дуже приємно бачити, що наш досвід успішно запозичують для своєї роботи інші групи. «Сектор Правди» пишається тим, що задає стандарти роботи. Планку ж вимог до себе ми тримаємо дуже високо. Так, буквально, кілька днів тому було завершено зйомки півгодинного документального фільму із циклу «Жива УПА».
8 червня 2017 у парку “Козачий острів” у місті Кропивницькому зібралися представники різних політичних партій та громадських організацій різних патріотичних середовищ, в тому числі ветерани націоналістичних рухів під егідою ВП ГО “ДІЯ” для узгодження подальших спільних дій та недопущення реваншу сил колишніх регіоналів. Козачий острів став символічним місцем з 2014 року, з початку російсько-української війни. Саме звідси на війну пішла переважна більшість місцевих добровольців, які гідно представляють нашу область в зоні АТО і донині. Основне питання зборів – об`єднання та усунення внутрішніх міжусобиць. Розмова була тяжка, було багато суперечок і претензій одне до одного, проте, все ж, більше було конструктиву. Крім вирішення суто внутрішніх проблем, товариство вирішило делегувати 25 представників від Кіровоградської області на зібрання всеукраїнського масштабу на острові Хортиця (м. Запоріжжя) 11 червня 2017 року. Об`єднавшись та зарядившись енергією місцевого Козачого острова, аналога Січі, патріоти з Кропивницького рушили на Запорізьку – до міста Запоріжжя.
Розмова з Провідником НР ДІЯ, Командиром УДА Дмитром Ярошем відбулась у місці, яке друг Яструб жартома запропонував вважати криївкою. Відеокамери зафіксували лише руки Дмитра Анатолійовича та його голос. "Сектор правди" та керівник інформаційного відділу Марія Терція, яка власне й розмовляла з Провідником, розшифрували бесіду і записали її.
- Сьогодні відбувся збір Комітетів Національної Дії та Державницької Ініціативи Яроша. З якого приводу збирались?
- Захід ще триває. Ну, великим збором я б це не назвав. Це, швидш за все, - форум для того, щоб обмінятися думками, намалювати почергові кроки «що» і «як» нам робити. Ми не створюємо зараз якогось руху, бо вважаємо, що замало об’єднань. Всі зберігають свою окремішність. Державницька Ініціатива Яроша однак, наскільки я знаю, поповнюється дієвими людьми. До нас ідуть люди з інших середовищ.
У чому різниця між старим та новим економічним націоналізмом? Чому він потребує широкої участі держави та в чому саме її роль? Про все це розповідає директор Інституту ім. Олександра Поля та Агентства розвитку Дніпра Володимир Панченко
