Читати далі

Читати далі

“Просто раніше для “папірєживать” були серіали, а зараз наші блогери. Добре, що людина має вибір. Але погано, що робить вона його на пусту голову” (з коментаря під постом про ІПСО у Фейсбуку)

У вас є власна сторінка у соцмережі? Вітаємо вас, ви - на фронті. Вже давно інформаційний простір став полем неабияких битв.

• Ну, і що? - скаже хтось із активних завсідників “фейсбуків”, - це ж тільки інформація, вона не вбиває!

Біда в тому, що не тільки пересічні аборигени інформаційних полів, а й люди, від яких залежать долі держав, схильні недооцінювати можливості й потужності інформації. Ми стверджуємо, що анексія росією нашого Криму стала можлива лише завдяки чистому виграшу в інформаційній боротьбі за мізки місцевого населення. І ще - через трагічну й ганебну недооцінку українською владою інформаційної складової гібридної війни в цілому й російсько-української війни зокрема. Проте, справедливості ради, треба сказати, що й за кордоном до президентських виборів у США і вторгнення російських полчищ в Україну не вірно оцінювали зусилля рф саме у сфері ІПСО. Чого тільки вартують нещодавні камінг-аути найбільших розвідок світу - американської та британської, які зізнались, що повелись на міф про “другу армію світу” й недооцінили вільнолюбивий войовничий дух українців.

Перенесення (або трансфер, від англ. transference) — феномен в психодинамічній психології, несвідоме перенесення раніше пережитих почуттів і ставлень, що проявлялися до однієї особи, зовсім на іншу особу — в тому числі і на психотерапевта в ході сеансу психотерапії. (Вікіпедія)

В абревіатурі ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) - є підступна літера, що вказує на тотальну вразливість аудиторій до ворожого впливу. Ці операції  - “п” - психологічні, тобто такі, що задіюють різноманітні особливості людської психіки і використовують інструментарій впливу не на логіку й інтелект, а на стани свідомості. Такі, як страх, провина, невпевненість, розпач, горе тощо. Чим сильніші емоції, чим глибше суспільство занурюється у деструктивні стани, викликані війною, тим легше ворогу маніпулювати масовою свідомістю. 

Ворожі інформаційні спецвійська використовують будь-яку нагоду, аби через вплив на нашу свідомість досягти своїх цілей:

• деморалізувати суспільство, особливо активну його частину,
• розділити, розпорошити, атомізувати спільноту українців,
• легітимізувати в інформаційному полі свою агресію, виправдати напад на Україну,
• зупинити партнерську допомогу, посіявши сумнів у доцільності існування України як держави тощо.

Для реалізації поставлених задач ворог активно використовує внутрішні розділення і проблеми нашого суспільства. Зокрема, інформаційними військами рф вже неодноразово використовувалась ІПСО, яку ми умовно назвали “73 vs 25”.

Тема поділу українців на дві групи за принципом електорату двох ворогуючих політичних сил - не нова. Її використовували ще політтехнологи В. Януковича, і ні для кого не є секретом, під чиїм патронатом вони працювали. Однак, це не зупинило наступників “легітимного” від використання тієї ж технології у досягненні власних політичних цілей.

Тобто, грунт для російської ІПСО був закладений українськими політиками. Інформаційним спецвійськам рф залишалось тільки підігрівати емоції суспільства, підкидаючи хмизу маніпуляцій у вогонь суспільного розбрату.

Відеопродакшн, який я очолюю, має назву «Сектор Правди». Це журналістський проєкт який із невеликої групи однодумців, котра сформувалася на базі фронтового інформаційного центру у 2014 році, виріс до повноцінного продакшену документального контенту. На початок 2022 року ми мали 5 завершених документальних фільмів, 4 телепередачі, успішні освітні проєкти, співпрацювали із Держкіно та УКФ. Будували плани на майбутнє.

24 лютого ми усвідомили, що протягом наступних місяців (якщо не років) доведеться знімати кіно в умовах війни. На той момент говорити про якісь стратегії чи перспективні плани було неможливо, тому вчергове сидячи у бомбосховищі, перше, що ми зробили – це проаналізували те, що маємо і перевірили цінності, на яких будувалася наша попередня робота, на актуальність викликам сьогодення.

По факту ми знімаємо кіно в умовах війни з 2014 року. Тоді нам на голову не летіли ракети, тоді не обстрілювали мирні міста в центрі і на заході України, але, власне, це не змінило ситуацію - війна у незалежній Україні почалася задовго до лютого 2022 р.

І для нас, як митців, було важливо весь час нагадувати про це. Із 2014 року ми переконували інвесторів у сфері культури, ЗМІ, урядові установи і глядачів у тому, що культурний продукт, який створюють українці, повинен відповідати вимогам військового часу.

Війна - це нерви. Кілометри спалених нервових закінчень, тонни нервових клітин. Нервують всі: бійці на передовій, командири в штабах, мирні люди у містах і селах. Та найбільше нервують ті, чиї рідні зараз на нулі. Матері, батьки, дружини, діти. 

Бійці постійно відчувають зв’язок зі своїми в тилу. І чим міцніший цей зв’язок, тим спокійніший, розважливіший воїн в бою. А значить - шансів вижити у нього значно більше, ніж у того, хто цей зв’язок втратив.

Наша непроста розмова сьогодні про те, як не втрачати цей зв’язок. Вона стосується молодих і недосвідчених дружин. Бо мами в наших порадах здебільшого потреби не мають. Вони знають своїх дітей на дев’ять місяців довше, ніж ті знають самих себе. Тому зв’язок між ними міцно налагоджений. А як бути тим, хто ще тільки почав будувати сімейну комунікацію й не встиг навести фундаментальні мости?

Війна, військова служба чоловіка вносить суттєві корективи у подружні стосунки. У серці молодої дружини оселяється страх. Вона дивиться новини, кадри страшних боїв і уява малює їй коханого чоловіка у вирі того вогню, у найстрашніших обставинах. Вона щоразу бачить внутрішнім зором його поранення, чи смерть, і сама тисячі разів на день вмирає з ним разом. До страху додається невлаштованість, беззахисність перед бідою, відповідальність за дітей, невпевненість і розгубленість перед лицем біди.

• Як я буду жити, якщо його не стане? - Щоразу запитує себе вона.

• Алло, ти можеш записати те, що я скажу?
• Ні, не зможу. Але я запам’ятаю, а потім запишу. У мене гарна пам’ять, ти ж знаєш. Де ти зараз, друже?
• На Сході, під Курахово. Ти ж мене знаєш, я хлопців навчив, мені й перевіряти, як вони то все на практиці застосують.
• Ох, ти ж невгамовний! Кажи, що писати.

- Я навчаю кругом. Вчив у Києві на базі, вчу на передку. Я спостерігаю, як вчаться а потім воюють люди різного віку. За ними спостерігати дуже цікаво. Я розбив їх на три категорії.

Перша категорія - то хлопці віком до 30 років. Це - діти, які прагнуть подвигу. Вони рвуться в бій, вони безбашенні, вони не розуміють, чим для них це може скінчитись, але готові захищати свою Батьківщину. Готові жертвувати собою заради подвигу. Більшість з них не одружена, не має свого житла, тільки-но закінчила вчитись і почала робити кар’єру. Багато хто з вищою освітою. Для них війна - то місце для подвигу. Вони веселі (часто, правда, від страху сміються, але то таке…), завзяті. Люблять поговорити. Часто телефонують друзям, дівчатам своїм. Батькам рідше. В їх поведінці багато виклику, бравади. Вони часто пруть на рожон. Якщо треба сходити у відчайдушну атаку, або здійснити ризикований прорив - то це робота для них. Бо то - подвиг. Вони - воїни подвигу.

ГО "Асоціація саперів України" опублікувала інфографіку, як ідентифікувати мінну загрозу та поводитися у випадку виявлення потенційно небезпечних предметів.

Український уряд вважає посівну 2022 одним із найбільш критичних напрямів поряд із військовим протистоянням та становищем в атомній енергетиці. Чому так важливо для українців вчасно посіяти зернові, соняшник та інші культури? Чому сільське господарство України зараз під пильним поглядом світу?

Ми - пересічні громадяни - звикли вважати свою державу наскрізь корумпованою, слабкою та ні на що не здатною. Цим гнилим інформаційним продуктом нас десятиліттями годували із-за парєбріка й багато хто охоче цей продукт споживав. А фактами цікавились лише спеціалісти. Чому вони не були зацікавлені ці факти широко оприлюднювати - велике питання для майбутніх розборок. А зараз давайте просто подивимось в обличчя фактам і ще раз замислимось: а чи так вже й мало важить держава Україна на світовій арені? Візьмемо сьогодні лише сільське господарство.