Перенесення (або трансфер, від англ. transference) — феномен в психодинамічній психології, несвідоме перенесення раніше пережитих почуттів і ставлень, що проявлялися до однієї особи, зовсім на іншу особу — в тому числі і на психотерапевта в ході сеансу психотерапії. (Вікіпедія)
В абревіатурі ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) - є підступна літера, що вказує на тотальну вразливість аудиторій до ворожого впливу. Ці операції - “п” - психологічні, тобто такі, що задіюють різноманітні особливості людської психіки і використовують інструментарій впливу не на логіку й інтелект, а на стани свідомості. Такі, як страх, провина, невпевненість, розпач, горе тощо. Чим сильніші емоції, чим глибше суспільство занурюється у деструктивні стани, викликані війною, тим легше ворогу маніпулювати масовою свідомістю.
Ворожі інформаційні спецвійська використовують будь-яку нагоду, аби через вплив на нашу свідомість досягти своїх цілей:
деморалізувати суспільство, особливо активну його частину,
легітимізувати в інформаційному полі свою агресію, виправдати напад на Україну,
зупинити партнерську допомогу, посіявши сумнів у доцільності існування України як держави тощо.
Для реалізації поставлених задач ворог активно використовує внутрішні розділення і проблеми нашого суспільства. Зокрема, інформаційними військами рф вже неодноразово використовувалась ІПСО, яку ми умовно назвали “73 vs 25”.
Тема поділу українців на дві групи за принципом електорату двох ворогуючих політичних сил - не нова. Її використовували ще політтехнологи В. Януковича, і ні для кого не є секретом, під чиїм патронатом вони працювали. Однак, це не зупинило наступників “легітимного” від використання тієї ж технології у досягненні власних політичних цілей.
Тобто, грунт для російської ІПСО був закладений українськими політиками. Інформаційним спецвійськам рф залишалось тільки підігрівати емоції суспільства, підкидаючи хмизу маніпуляцій у вогонь суспільного розбрату.
Відеопродакшн, який я очолюю, має назву «Сектор Правди». Це журналістський проєкт який із невеликої групи однодумців, котра сформувалася на базі фронтового інформаційного центру у 2014 році, виріс до повноцінного продакшену документального контенту. На початок 2022 року ми мали 5 завершених документальних фільмів, 4 телепередачі, успішні освітні проєкти, співпрацювали із Держкіно та УКФ. Будували плани на майбутнє.
24 лютого ми усвідомили, що протягом наступних місяців (якщо не років) доведеться знімати кіно в умовах війни. На той момент говорити про якісь стратегії чи перспективні плани було неможливо, тому вчергове сидячи у бомбосховищі, перше, що ми зробили – це проаналізували те, що маємо і перевірили цінності, на яких будувалася наша попередня робота, на актуальність викликам сьогодення.
По факту ми знімаємо кіно в умовах війни з 2014 року. Тоді нам на голову не летіли ракети, тоді не обстрілювали мирні міста в центрі і на заході України, але, власне, це не змінило ситуацію - війна у незалежній Україні почалася задовго до лютого 2022 р.
І для нас, як митців, було важливо весь час нагадувати про це. Із 2014 року ми переконували інвесторів у сфері культури, ЗМІ, урядові установи і глядачів у тому, що культурний продукт, який створюють українці, повинен відповідати вимогам військового часу.
Війна - це нерви. Кілометри спалених нервових закінчень, тонни нервових клітин. Нервують всі: бійці на передовій, командири в штабах, мирні люди у містах і селах. Та найбільше нервують ті, чиї рідні зараз на нулі. Матері, батьки, дружини, діти.
Бійці постійно відчувають зв’язок зі своїми в тилу. І чим міцніший цей зв’язок, тим спокійніший, розважливіший воїн в бою. А значить - шансів вижити у нього значно більше, ніж у того, хто цей зв’язок втратив.
Наша непроста розмова сьогодні про те, як не втрачати цей зв’язок. Вона стосується молодих і недосвідчених дружин. Бо мами в наших порадах здебільшого потреби не мають. Вони знають своїх дітей на дев’ять місяців довше, ніж ті знають самих себе. Тому зв’язок між ними міцно налагоджений. А як бути тим, хто ще тільки почав будувати сімейну комунікацію й не встиг навести фундаментальні мости?
Війна, військова служба чоловіка вносить суттєві корективи у подружні стосунки. У серці молодої дружини оселяється страх. Вона дивиться новини, кадри страшних боїв і уява малює їй коханого чоловіка у вирі того вогню, у найстрашніших обставинах. Вона щоразу бачить внутрішнім зором його поранення, чи смерть, і сама тисячі разів на день вмирає з ним разом. До страху додається невлаштованість, беззахисність перед бідою, відповідальність за дітей, невпевненість і розгубленість перед лицем біди.
Як я буду жити, якщо його не стане? - Щоразу запитує себе вона.
Ні, не зможу. Але я запам’ятаю, а потім запишу. У мене гарна пам’ять, ти ж знаєш. Де ти зараз, друже?
На Сході, під Курахово. Ти ж мене знаєш, я хлопців навчив, мені й перевіряти, як вони то все на практиці застосують.
Ох, ти ж невгамовний! Кажи, що писати.
- Я навчаю кругом. Вчив у Києві на базі, вчу на передку. Я спостерігаю, як вчаться а потім воюють люди різного віку. За ними спостерігати дуже цікаво. Я розбив їх на три категорії.
Перша категорія - то хлопці віком до 30 років. Це - діти, які прагнуть подвигу. Вони рвуться в бій, вони безбашенні, вони не розуміють, чим для них це може скінчитись, але готові захищати свою Батьківщину. Готові жертвувати собою заради подвигу. Більшість з них не одружена, не має свого житла, тільки-но закінчила вчитись і почала робити кар’єру. Багато хто з вищою освітою. Для них війна - то місце для подвигу. Вони веселі (часто, правда, від страху сміються, але то таке…), завзяті. Люблять поговорити. Часто телефонують друзям, дівчатам своїм. Батькам рідше. В їх поведінці багато виклику, бравади. Вони часто пруть на рожон. Якщо треба сходити у відчайдушну атаку, або здійснити ризикований прорив - то це робота для них. Бо то - подвиг. Вони - воїни подвигу.
Український уряд вважає посівну 2022 одним із найбільш критичних напрямів поряд із військовим протистоянням та становищем в атомній енергетиці. Чому так важливо для українців вчасно посіяти зернові, соняшник та інші культури? Чому сільське господарство України зараз під пильним поглядом світу?
Ми - пересічні громадяни - звикли вважати свою державу наскрізь корумпованою, слабкою та ні на що не здатною. Цим гнилим інформаційним продуктом нас десятиліттями годували із-за парєбріка й багато хто охоче цей продукт споживав. А фактами цікавились лише спеціалісти. Чому вони не були зацікавлені ці факти широко оприлюднювати - велике питання для майбутніх розборок. А зараз давайте просто подивимось в обличчя фактам і ще раз замислимось: а чи так вже й мало важить держава Україна на світовій арені? Візьмемо сьогодні лише сільське господарство.
Сьогодні в розгубленості й розпачі від хвилі чергових посадок добровольців, ветеранів та волонтерів є тільки ті, хто їх не очікував. Для нас же ключове слово - “чергових”. В тому, що ще одна неукраїнська влада призначає головними ворогами народу саме українських патріотів, для фронтових інформаційників 2014-16 років немає нічого неочікуваного. Хоча певні відмінності є. Боротьба за повернення країни в орбіту сусіда з таємних намірів і рухів окремих груп обмеженого впливу вийшла на поверхню і переходить у наступну фазу.
Чим ця фаза характеризується?
Максимальне використання електорального кредиту
Кількість прихильників чинного гаранта та його слуг зменшується в тій мірі, в якій проявляються справжні наміри влади. До прикладу, розпливчастий лозунг “Садити будемо” буквально за пару місяців набув конкретних обрисів. Прозрівають ті, хто очікував посадок
колишнього президента та його оточення,
олігархів, що набули свої статки кримінальним шляхом,
біло-блакитних, що утворили різні опозиційні блоки та платформи,
серпаратиськи налаштованих можновладців,
корупціонерів різних рівнів.
Виявилось, що садити обіцяли всіх, хто хоч якось міг би й може завадити домовлятись зі східним сусідом про… та про все! Починаючи від припинення “пострілювати” і закінчуючи поїздками на жирні гастролі у ворожу нині столицю.
На фото одна з моїх нагород – орден «Бойовий волонтер». Ця відзнака з деяких причин є для мене знаковою і дуже цінною. Намагаюся не афішувати свої нагороди, оскільки вважаю їх стимулом рухатися далі і працювати в обраному напрямку, а не визнанням якихось здобутків. Але настали такі часи, коли треба визначатися, де ти і з ким.
Тепер до справи.
Cui bono?
Нова влада за підтримки старих силових структур пропонує громадянському суспільству нові правила гри. Позавчора ми бачили перше шоу цього проекту під назвою брифінг керівництва МВС. Головний споживач цього контенту сидів прямо у глядацькій залі і навіть був запрошений до слова. Я про президента, звичайно. В нашій державі в площині громадянської самосвідомості саме він знаходиться якнайдалі від розуміння, що таке насправді війна, добровольчий і волонтерський рухи, а, значить, здатний всерйоз сприйняти всю ту маячню, котра відбувається зараз.
Розібравшись із особистістю головного стейкхолдера (зацікавленої сторони. Зверніть увагу, я не називаю його бенефіциаром, отримувачем кінцевої вигоди у цій історії), можна із легкістю скласти портрет цільової аудиторії: «янелохи» середнього віку, без вищої освіти, які відкосили від армії та члени їх сімей. Власне, кістяк електорального ядра однієї української політсили.
Quo Vadis
Глобальна мета того, що відбулося – перевести події із правової царини, де потрібні чіткі логічні ланцюжки доказів, до площини емоційної, де для впливу на споживача інформації достатньо окремих висмикнутих із контексту фактів. Проміжні цілі – посилення окремих гравців на владній шахівниці, демонстрація сили «тим, кому потрібно», дискредитація військових, добровольців та волонтерів як суспільного класу.
Розпочато нову інформаційну атаку. Вона дуже небезпечна для армії зокрема і для України взагалі. Суть: протиставити дотичних до війни людей іншій частині суспільства. Як це робиться?
В мережу, на ТБ і в ЗМІ цілеспрямовано закидаються меседжі:
- у АТОшників збочене мислення, вони не можуть бачити і розуміти мирних ініціатив нової влади, не здатні уявити, що конфлікт можна залагодити шляхом мирних перемовин;
- “люди війни” зацікавлені у її продовженні, бо вони звикли до неї, роблять там кар’єру, мають з неї зиски, не мають куди повертатись, зациклені на помсті, випали з життя тощо.
Список можна продовжувати, і ви легко зможете доповнити його, якщо уважно погортаєте сторінки ФБ, або новинні сайти.
Що це ворожа інформоперація сумнівів не виникає.
Із початком активної фази передвиборчої кампанії ми бачимо: як гриби після дощу ростуть нові політичні рухи, партії та проекти. А ветерани українського політичного Олімпу із лютим скреготом проходять процедури сезонного ребрендингу.
Всі збилися з ніг: шукають свіжі нескомпрометовані публічні обличчя, котрі вміють притомно говорити на камеру. Але в наших реаліях це те саме, що шукати живі обличчя у гробницях єгипетських фараонів.
Програмні документи політичних сил, причому, що нових, що старих, так само викликають асоціації із Давнім Єгиптом. Таке відчуття, що їх тексти лідерам вручили якісь давні невідомі боги. І, якщо відхилитися від стандартного змісту хоч на пів речення, можна побачити, як в офіс руху чи партії влучає блискавка.
Тому багатостраждальний електорат, приймаючи доленосне рішення «за кого голосувати, кого підтримувати?», змушений після другого абзацу псевдополітичної “води” сором’язливо відкладати вбік тексти програмових утопій і тренувати інтуїцію (читай: обирати навмання). Так відбувається тому, що замість міцної ідеологічної платформи партії, політичні рухи та окремі діячі пропонують нам грати в гру “вірю-не вірю”. Результати всім відомі. Які б не були ставки, в казино врешті-решт завжди виграє круп’є.
Ви хочете силою здобути якісь блага? Тоді вам діватись нікуди, потрібно боротись: знаходити ворога, змагатись з ним у вправності і перемагати його. Однак, бізнес, пов’язаний з людьми, їх потребами, смаками та забаганками, - то не поле бою, а скоріше будівельний майданчик, де перш за все вам потрібно навчитись якісно будувати стосунки зі споживачами. Ваша задача, як казав один літній мудрий маркетолог, - влюбити в себе клієнта і поженитись на ньому.
Що для цього потрібно:
вміти шукати: визначати цільову аудиторію для свого товару чи пропозиції,
вивчати попит на ринку вашого продукту не тільки на товар, а й на пов’язаний з ним сервіс,
уміти не тільки привабити клієнта, але й утримати його.
