“Ми тепер маємо третій - останній - шанс побудувати правову державу. 24 лютого 2022 року відкрилось вікно можливостей, і воно закривається. І можете написати, що я розганяю “зрадоньку”” (Данило Яневський у програмі “Альфа і омега”)
Хто б там що не казав, а український народ - мудрий. Ми - нащадки великих князів і козаків-характерників - маємо тонку чутливість до інформаційного поля. Мабуть, саме тому нам зараз так тривожно, не дивлячись на звільнення територій, надходження якісної зброї і настрій воїнів на перемогу. Ми на рівні колективної підсвідомості нації відчуваємо: у нас є істотні перемоги на фронті, багато звитяжних волонтерських здобутків в царині допомоги Силам Оборони, а от в решті галузей життя суспільства ми відстаємо. Є побоювання за інші фронти: економічний, політичний, культурний, освітній. Особливе занепокоєння викликає судочинство, яке постійно ставить нас перед безсилою думкою, що з цим нічого не вдієш.
Звідки такі невтішні настрої? Тут, на наш погляд, причини поділяються у пропорції 50 на 50. Перша половина - це результат гарної поінформованості суспільства у таких питаннях, як:
корупційні скандали у вищих ешелонах влади,
визнання державними інституціями кадрового голоду критичного рівня,
звільнення голів адміністрацій і порушення проти деяких з них кримінальних справ,
розкрадання волонтерської та гуманітарної допомоги,
затримання численних посібників рф, а то й агентів російських спецслужб у владних та чиновницьких кабінетах.
“Молоді, здорові на Бахмут нехай їдуть помагать хлопцям воювати. А співати ми й самі можемо. А то хлопці їх боронять, щоб вони співали, хай і артисти боронять, щоб народ співав” (коментар під оголошенням про концерт групи “Скорпіонс” у Києві після перемоги).
Ми сміялись до сліз, прочитавши коментар під повідомленням про ініціативу групи “Скорпіонс” дати концерт у Києві у день нашої перемоги. Нагадаємо: “Скорпіонс” - це англомовна німецька рок-група, одна з найвідоміших у світі. Створена вона була… у 1965 році. Уявляєте, якого віку німці-музиканти, яким обурений абориген, чи аборигенка Фейсбуку пропонує їхати на фронт?
Воно й справді було би дуже смішно, якби не було так сумно. Адже таких коментарів тільки під одним повідомленням ми нарахували 36 із 133, тобто третину. Стало цікаво, що являють собою люди, які не мають поняття про групу “Скорпіонс”, і ми пішли дивитись їх акаунти у мережі. І що ж ми побачили? З’ясувалося, що тільки один із 36 обурених читачів виявився живою людиною. Тобто на його сторінці були реальні фотографії, актуальні дописи, привітання друзів тощо. Решта ж акаунтів є ноунеймами - свіжествореними сторінками з автоматичними репостами, без фото, без живих історій. Тобто просто сторінками-клонами однієї з числених ботоферм. Стало очевидно, що ця ботоферма відпрацьовує інформаційно-психологічну спецоперацію (скорочено - ІПСО) “Фронт проти тилу” і підпорядковується головному розвідувальному управлінню збройних сил російської федерації.
З часу початку повномасштабного вторгнення українське суспільство живе новинами. І останнім часом все більше людей скаржиться на певне їх передозування. Що з цим робити, якщо для внутрішньої безпеки і комфорту нам все одно потрібно знати, що відбувається на фронті, в тилу та за кордоном?
Перш за все, давайте розберемось , що таке новини і з чим їх їдять (в тому сенсі, як їх правильно читати, щоб не стати жертвою ворожих інформаційно-психологічних спецоперацій - ІПСО).
Новиною є оперативне інформаційне повідомлення, що містить актуальну інформацію з певної сфери життя суспільства чи окремих його груп. Це окремий інформаційний жанр, який характеризує стислий формат та своєчасна подача. У журналістів стосовно своєчасності є таке жартівливе поняття, яке називається “фітіль”. Воно означає першість ЗМІ у подачі гарячої новини.
Не дивлячись на перегони масмедіа у поданні новин, вимоги до інформації у них жорсткі:
вона має бути достовірною, точною,
сумнівні деталі повинні підтверджуватися незалежними джерелами.
Це теоретично. На практиці ж тексти новин пишуть люди - журналісти, блогери, користувачі соцмереж - безпосередні учасники подій. Жоден з них не убезпечений від помилок.
Генерал Залужний командує на фронті всім: всіма Хаймарсами, Абрамсами і Мардерами. Однак, головною зброєю українців у цій найбільшій континентальній війні сторіччя він вважає не танки, літаки, чи ракети, а річ абсолютно нематеріальну - нашу єдність.
Очевидно, ворог теж знає ціну цій нематеріальній зброї і намагається знищити її у першу чергу.
Як можна знищити те, що не можна підірвати? Зброя для таких цілей існує. Вона називається ІПСО - інформаційно-психологічні спецоперації. Саме за їх допомогою ворожі інформаційні війська, що підпорядковуються Головному розвідувальному управлінню зс рф, знищують нашу головну перевагу - єдність. Як? Ми вам розповімо.
Операції по розвалу структур - давня практика силовиків. Нам колись розповідали ветерани СБУ, що на їх професійному сленгу такі операції називали “Селекція”. Технологія “Селекцій” не дуже складна. Спочатку у середовище, яке потрібно розвалити, засилається агентура, яка має розвідати так звані ключові розломи: хто в структурі з чим не згоден, хто з ким свариться, хто кому заздрить тощо. Далі у ці розломи починають підкидати інформацію так, щоб поглибити їх, зробити окремих людей чи групи непримиренними ворогами. Насамкінець, спецагентура провокує конфлікт між вже “підігрітими” сторонами. І - все, структура розвалена. Можна добивати уламки.
Як ми уже розповідали, протягом травня на Тернопільщині реалізується проєкт присвячений розвитку критичного мислення «Тернопільщина БЕЗ дезінформації». Команда експертів нашої організації створила цикл пізнавальних статей із виявлення російських ІПСО, які ми пропонуємо для публікації онлайн та офлайн ЗМІ та інтернет-порталам.
Минулого тижня до нас звернулися пильні користувачі інтернет із Тернопільщини і попросили звернути увагу на те, що один із місцевих сайтів працює в інтересах ворога, поширюючи фейки. Ми, звичайно зацікавилися отриманою інформацією і почали її аналізувати. А в процесі виявилося, що веб сайт сам став жертвою ворожої атаки.
Мова йде про тернопільський незалежний портал «Політерно» politerno.com.ua, який публікує місцеві новини та статті-розслідування.
“Просто раніше для “папірєживать” були серіали, а зараз наші блогери. Добре, що людина має вибір. Але погано, що робить вона його на пусту голову” (з коментаря під постом про ІПСО у Фейсбуку)
У вас є власна сторінка у соцмережі? Вітаємо вас, ви - на фронті. Вже давно інформаційний простір став полем неабияких битв.
Ну, і що? - скаже хтось із активних завсідників “фейсбуків”, - це ж тільки інформація, вона не вбиває!
Біда в тому, що не тільки пересічні аборигени інформаційних полів, а й люди, від яких залежать долі держав, схильні недооцінювати можливості й потужності інформації. Ми стверджуємо, що анексія росією нашого Криму стала можлива лише завдяки чистому виграшу в інформаційній боротьбі за мізки місцевого населення. І ще - через трагічну й ганебну недооцінку українською владою інформаційної складової гібридної війни в цілому й російсько-української війни зокрема. Проте, справедливості ради, треба сказати, що й за кордоном до президентських виборів у США і вторгнення російських полчищ в Україну не вірно оцінювали зусилля рф саме у сфері ІПСО. Чого тільки вартують нещодавні камінг-аути найбільших розвідок світу - американської та британської, які зізнались, що повелись на міф про “другу армію світу” й недооцінили вільнолюбивий войовничий дух українців.
Перенесення (або трансфер, від англ. transference) — феномен в психодинамічній психології, несвідоме перенесення раніше пережитих почуттів і ставлень, що проявлялися до однієї особи, зовсім на іншу особу — в тому числі і на психотерапевта в ході сеансу психотерапії. (Вікіпедія)
В абревіатурі ІПСО (інформаційно-психологічна спецоперація) - є підступна літера, що вказує на тотальну вразливість аудиторій до ворожого впливу. Ці операції - “п” - психологічні, тобто такі, що задіюють різноманітні особливості людської психіки і використовують інструментарій впливу не на логіку й інтелект, а на стани свідомості. Такі, як страх, провина, невпевненість, розпач, горе тощо. Чим сильніші емоції, чим глибше суспільство занурюється у деструктивні стани, викликані війною, тим легше ворогу маніпулювати масовою свідомістю.
Ворожі інформаційні спецвійська використовують будь-яку нагоду, аби через вплив на нашу свідомість досягти своїх цілей:
деморалізувати суспільство, особливо активну його частину,
легітимізувати в інформаційному полі свою агресію, виправдати напад на Україну,
зупинити партнерську допомогу, посіявши сумнів у доцільності існування України як держави тощо.
Для реалізації поставлених задач ворог активно використовує внутрішні розділення і проблеми нашого суспільства. Зокрема, інформаційними військами рф вже неодноразово використовувалась ІПСО, яку ми умовно назвали “73 vs 25”.
Тема поділу українців на дві групи за принципом електорату двох ворогуючих політичних сил - не нова. Її використовували ще політтехнологи В. Януковича, і ні для кого не є секретом, під чиїм патронатом вони працювали. Однак, це не зупинило наступників “легітимного” від використання тієї ж технології у досягненні власних політичних цілей.
Тобто, грунт для російської ІПСО був закладений українськими політиками. Інформаційним спецвійськам рф залишалось тільки підігрівати емоції суспільства, підкидаючи хмизу маніпуляцій у вогонь суспільного розбрату.
Відеопродакшн, який я очолюю, має назву «Сектор Правди». Це журналістський проєкт який із невеликої групи однодумців, котра сформувалася на базі фронтового інформаційного центру у 2014 році, виріс до повноцінного продакшену документального контенту. На початок 2022 року ми мали 5 завершених документальних фільмів, 4 телепередачі, успішні освітні проєкти, співпрацювали із Держкіно та УКФ. Будували плани на майбутнє.
24 лютого ми усвідомили, що протягом наступних місяців (якщо не років) доведеться знімати кіно в умовах війни. На той момент говорити про якісь стратегії чи перспективні плани було неможливо, тому вчергове сидячи у бомбосховищі, перше, що ми зробили – це проаналізували те, що маємо і перевірили цінності, на яких будувалася наша попередня робота, на актуальність викликам сьогодення.
По факту ми знімаємо кіно в умовах війни з 2014 року. Тоді нам на голову не летіли ракети, тоді не обстрілювали мирні міста в центрі і на заході України, але, власне, це не змінило ситуацію - війна у незалежній Україні почалася задовго до лютого 2022 р.
І для нас, як митців, було важливо весь час нагадувати про це. Із 2014 року ми переконували інвесторів у сфері культури, ЗМІ, урядові установи і глядачів у тому, що культурний продукт, який створюють українці, повинен відповідати вимогам військового часу.
Війна - це нерви. Кілометри спалених нервових закінчень, тонни нервових клітин. Нервують всі: бійці на передовій, командири в штабах, мирні люди у містах і селах. Та найбільше нервують ті, чиї рідні зараз на нулі. Матері, батьки, дружини, діти.
Бійці постійно відчувають зв’язок зі своїми в тилу. І чим міцніший цей зв’язок, тим спокійніший, розважливіший воїн в бою. А значить - шансів вижити у нього значно більше, ніж у того, хто цей зв’язок втратив.
Наша непроста розмова сьогодні про те, як не втрачати цей зв’язок. Вона стосується молодих і недосвідчених дружин. Бо мами в наших порадах здебільшого потреби не мають. Вони знають своїх дітей на дев’ять місяців довше, ніж ті знають самих себе. Тому зв’язок між ними міцно налагоджений. А як бути тим, хто ще тільки почав будувати сімейну комунікацію й не встиг навести фундаментальні мости?
Війна, військова служба чоловіка вносить суттєві корективи у подружні стосунки. У серці молодої дружини оселяється страх. Вона дивиться новини, кадри страшних боїв і уява малює їй коханого чоловіка у вирі того вогню, у найстрашніших обставинах. Вона щоразу бачить внутрішнім зором його поранення, чи смерть, і сама тисячі разів на день вмирає з ним разом. До страху додається невлаштованість, беззахисність перед бідою, відповідальність за дітей, невпевненість і розгубленість перед лицем біди.
Як я буду жити, якщо його не стане? - Щоразу запитує себе вона.
Ні, не зможу. Але я запам’ятаю, а потім запишу. У мене гарна пам’ять, ти ж знаєш. Де ти зараз, друже?
На Сході, під Курахово. Ти ж мене знаєш, я хлопців навчив, мені й перевіряти, як вони то все на практиці застосують.
Ох, ти ж невгамовний! Кажи, що писати.
- Я навчаю кругом. Вчив у Києві на базі, вчу на передку. Я спостерігаю, як вчаться а потім воюють люди різного віку. За ними спостерігати дуже цікаво. Я розбив їх на три категорії.
Перша категорія - то хлопці віком до 30 років. Це - діти, які прагнуть подвигу. Вони рвуться в бій, вони безбашенні, вони не розуміють, чим для них це може скінчитись, але готові захищати свою Батьківщину. Готові жертвувати собою заради подвигу. Більшість з них не одружена, не має свого житла, тільки-но закінчила вчитись і почала робити кар’єру. Багато хто з вищою освітою. Для них війна - то місце для подвигу. Вони веселі (часто, правда, від страху сміються, але то таке…), завзяті. Люблять поговорити. Часто телефонують друзям, дівчатам своїм. Батькам рідше. В їх поведінці багато виклику, бравади. Вони часто пруть на рожон. Якщо треба сходити у відчайдушну атаку, або здійснити ризикований прорив - то це робота для них. Бо то - подвиг. Вони - воїни подвигу.
