Я і Правий Сектор
Військово-політичний рух Правий Сектор, від самого свого створення і до сьогодні являється феноменом суспільного та політичного життя України та й Європи в цілому. Переглядаючи сторінки світової історії я не знайшов жодної альтернативи чи аналогії такому феномену як наш рух.
Як він розпочинався? Для мене Правий Сектор як формація постав після подій на банковій 1 грудня 2013 року. Тоді я чітко усвідомив що творцями історії є найбільш активна меншість суспільства. Саме такими зазвичай були і залишаються націоналісти, люди правих поглядів, ультрас, журналісти, правозахисники та ін.. Тоді існуюча система, до якої відносилась і опозиція, заклеймила нас провокаторами та терористами. В такому статусі ми змушенні були вести боротьбу аж до початку подій на Грушевського. Між подіями на Банковій та Вогнехрещам я з побратимами розгортав націоналістичну пропаганду на терені Львівської області. Така ж робота велася практично по всій Україні. Кожен з нас ризикуючи своїм життям та здоров’ям а часто ще й безпекою власних сімей стали на шлях безкомпромісної боротьби з тодішнім режимом Януковича. Для кожного з нас уже було зрозуміло, що шляху назад немає – ми або переможемо або… От в те «або» вкладалось поняття еміграції, тюрми, катувань та смерті… Ми перемогли. Режим Януковича впав, його дійові особи були деморалізовані і розбіглись по норах та закордонах.
На той час ми всі індетифікували себе з революціонерами та бійцями за справедливість та правду. Так воно і було, так і залишилось на сьогодні. Національна революція не є завершеною. На жаль, для себе самого я відзначаю реставрацію і трансформацію режиму внутрішньої окупації на сьогоднішній день.
Після трагічних подій лютого минулого року, Правий Сектор постав перед дилемою – що робити «завтра»? Почалась окупація Криму. Першочерговими нашими завданнями стало евакуювати з півострова всіх своїх побратимів разом із сім’ями, активістів інших формацій про які забули їхні керівники у Києві і т.д. Паралельно, розуміючи близькість війни, ми активно розгорнули підготовку силового блоку ПС. Ця робота вилилась у народження Добровольчого Українського Корпусу, який став уже легендою східного фронту.
Основною проблемою, яку на сьогоднішній день уже практично вдалось розв’язати, стало утворення маси псевдо секторів, що всією своєю діяльністю намагались втілити якісь свої меркантильні інтереси під брендом ПС та його незаурядної репутації. Ми зіткнулись із першими репресіями від «новоспеченої влади» у вигляді зникнення Миколи Карпюка та вбивства Олександра Музичка. Проте жодні перешкоди не є для нас критичними так як представники Правого Сектору є людьми Ідеї та Чину.
З початком мобілізації весною минулого року, я та багато моїх побратимів відправились до лав ЗСУ, Добровольчі батальйони та інші військові формування. Мною таке рішення було прийняте у зв’язку з тим що я є резервістом та глибоким переконанням в тому, що кожен українець котрий прагне змін порядків у державі повинен чітко виконувати свій обов’язок перед українським народом. Адже саме народу ми присягали на вірність. З впевненістю стверджую що серед військових наш військово-політичний рух користується, якщо не симпатією то беззаперечною повагою.
Повернувшись до дому і відновивши свою діяльність в громадському та політичному полі я починаю чітко усвідомлювати необхідність широкого розгортання пропаганди ідеологій українського націоналізму, культивування того що українець – це господар, котрий може і мусить створювати та розбудовувати достойне життя. В нашому суспільстві протягом років незалежності укорінилось в головах те, що політикою займаються не зовсім достойні люди. Що при владі одні злодії та брехуни. Частково так воно і є, а причиною цьому являється той факт що система олігархату в Україні зробила все щоб політичне поле було безідейне та обслуговувало інтереси правлячих політичних еліт.
Військово-політичний рух Правий Сектор у своїй сутті формувався і формується знизу, з народу. Ми на сьогодні ставимо перед собою завдання сформувати нову модель політичної діяльності та структури. Ми починаємо усвідомлювати той факт, що якісні зміни системи правління можливі лише в тому випадку, якщо на місцях та у центральні органи влади, в тому числі виборної, проходитимуть виключно люди в котрих ідейний світогляд є державницьким. Українські націоналісти, що разом зі мною творили структуру ПС на майдані завжди були державниками. Зараз кожен з нас чітко усвідомлює той факт що процес державотворення є у великій мірі і політичною площиною. А отже ми розгортаємо роботу у різних напрямках. Традиційно ми протягом року вели боротьбу на місцях у питаннях нових призначень у вертикалі різних гілок влади, волонтерському русі, патріотично-вишкільну роботу, правозахисну та ін.. Впевнений в тому, що мої побратими доклали всіх зусиль для досягнення поставлених цілей.
Зараз коли традиційно різного роду політикани та політичні заробітчани роблять все що їм заманеться, прикриваючись війною, клеячи клеймо «провокатор» або «агент кремля» на тих у кого інші погляди, а найчастіше на тих хто відважується вказати чиновникам на їхнє місце та злочини, ми як в тому числі політична структура наголошуємо що український народ як і колись має право на протест. Український народ, якщо хоче вижити і перемогти повинен вимагати відповідей на всі запитання які з’являються до влади. А влада зобов’язана на ці питання відповідати. Мовчати та боятися будь якого «клейма» означатиме поразку та даремні жертви наших співвітчизників на фронтах Донбасу, а перед тим жертви «Небесної Сотні».
Тому, панове, якщо прагнемо перемоги, прагнемо реформ та добробуту, кожен з нас повинен усвідомити той факт що якісні зміни у нашому житті без нас самих не відбудуться. Що тільки спільною позицією та спільною роботою ми змінимо наше життя на краще.
