“Пімстиш смерть великих лицарів!”

«…Український націоналістичний рух не має нічого спільного з нацизмом, фашизмом або націонал-соціалізмом. Ім'я «український націоналіст» є співзвучним з «український патріот», який є готовий боротися за свободу свого народу, жертвувати для свого народу все, що він посідає, навіть життя...»

Степан Бандера

Так звана незалежність новітньої української держави, що далась нам 1991-го без борні, постала не з ласки дезорганізованих лідерів СРСР, а має підвалини з крові та кісток сотень тисяч українців – підпільників та бійців Організації Українських Націоналістів і Української Повстанської Армії. От тільки боролись вони за Українську Самостійну Соборну Державу, а не за «демократично» підлакований режим внутрішньої окупації.

Питання визнання їх боротьби вирішується цією державою по 24 роках існуванння, та й то половинчато. І справа не в кількох тисячах вживих бійців ОУН-УПА, які не згинули в ГУЛАГах – вони ніц не зазіхають на пільги ветеранів німецько-радянської війни 1941-1945 років. Навіть не в історичній справедливості – сьогодні підручники досить об’єктивно висвітлюють проблемні питання української минувщини. Справа в тих окремих силах, які сьогодні під державним Тризубом продовжують чорну справу комуністичного режиму, який у ХХ столітті знищив кожну четверту українку і кожного третього українця.

Горе тим народам, чию історію написали їх поневолювачі. Українська історія січена мечами, рубана шаблями і полита кров’ю – творена нами. Однак і сьогодні писати її російські колонізатори та п’ята колона всередині країни намагаються згідно “Короткого курсу історії ВКП (б)” та теорії русского міра. А багато хто через нехіть до переосмислення продовжує при словах “бандерівець, правосекторівець, правий доброволець” кивати: так-так, націоналісти – озброєні бандити, бєспрєдєльщіки...

Європейські нації пам’ятають своїх героїв. Кожна гордиться чином націоналістів. Лише у нас на святу справу радянська система наклала тавро, російська пропаганда понавішувала чорних ярликів, а внутрішні запроданці продовжують їм підспівувати.

Вся героїчна історія України є часом формування націоналізму. Хоча сам термін «націоналізм» з’явився лише в нову добу, але як явище він притаманний українському народу з самих його початків - український націоналізм зародився тоді, коли пролилась перша краплина крові в обороні своєї землі. Націоналістами можна вважати князів від Аскольда до Данила Галицького, славетних гетьманів від Дмитра Вишневецького до Пилипа Орлика, його яскраве уособлення – Тарас Шевченко, “батько порядку” Нестор Махно, Симон Петлюра - десятки мільйонів відомих і невідомих нам українців, бійців і симпатиків кількасотлітньої української національно-визвольної боротьби за свою державу. Через світлі періоди нації – часи розбудови Київської і Галицько-Волинської Руси, козацької держави – та понурі часи чужоземної неволі він як стихійний рух оформився і очолив змагання українців до здобуття незалежності.

Зауважу кілька духовних і практичних рис націоналізму, які в XX столітті підняли і повели в нерівний бій з німецьким і московським імперіалізмами сотні тисяч українців в лавах ОУН і УПА, а сьогодні дають наснагу їх онукам в боротьбі з російською окупацією та внутрішньою контрреволюцією.

В центрі ідеології націоналізму стоїть нація як найвища форма буття людської спільноти. Українська нація – це кровна і духовна єдність всіх «живих, мертвих і ненароджених» поколінь українців, пов’язаних спільністю походження, мови, культури, історії, території, традицій і самобутності. Людина тільки в нації знаходить своє самовираження, поза нею вона втрачає своє коріння, перетворюється на «байстрюка людства».

Український націоналіст – людина, яка зі зброєю в руках бореться за звільнення своєї нації з-під чужоземного поневолення, змагає до утвердження і сили національної української держави.

Сповідуючи активну любов до України, націоналізм завжди з моменту свого зародження був на вістрі боротьби з ворогами українського народу. Національно-визвольною боротьбою за Українську Соборну Самостійну Державу був бій ОУН і УПА протягом 1939-1956 рр. проти військ вермахту і компартійно-радянської системи.

Протягом 1998-2004 рр. група істориків Інституту історії НАН України з комісії по вивчення діяльності ОУН і УПА провела величезну роботу по архівному та науковому вивченню діяльності ОУН і УПА. Її висновок ґрунтується на величезному фактичному матеріалі і розвіює прищеплені компартійною системою міфи про націоналістів. Один із них – нелюдська жорстокість бійців ОУН і УПА, що призвела до колосальних жертв. Погляньмо.

За офіційною радянською статистикою, доповненою польськими, російськими та німецьким архівними данними, від моменту звільнення України у 1944 до 1956 рр. з боку ОУН і УПА було здійснено 14424 акції, в тому числі 4904 терористичних актів, 195 диверсій, 645 нападів на компартійно-радянські органи. Жертвами дій повстанців та підпільників стало 30676 осіб.

Тоді як внаслідок каральних дій органів і військ НКВС-НКДБ-МВС-МДБ-КДБ загальна кількість загиблих вояків УПА, членів мережі ОУН рахується в 155 108 осіб, у тому числі 1746 у східних областях України. За належність до націоналістичного руху заарештовано 103866 осіб, з яких 87756 було засуджено. Цією статистикою ще не враховано до 1 мільйона насильно депортованих з Західної України членів сімей вояків ОУН-УПА та симпатиків визвольного руху.

Тож, безкомпромісна боротьба ОУН і УПА з тоталітарним режимом спричинила до великої крові, значних жертв і репресій серед цивільного населення, завдала величезних господарських та майнових збитків. Але це не бандерівці палили села, плюндрували танками школи і знищували сотнями тисяч мирних мешканців. Саме порівняння втрат українського народу і радянської системи вказує хто був справжнім катом.

Головний отаман військ УНР Симона Петлюра писав, що "шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров'ю. Нашої - так само. Кров'ю чужою і своєю. Ворожою і рідною… Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. ..”

Нині за українську незалежність, густо скроплену кров’ю пройдешніх поколінь, гинуть у Визвольній війні на Донбасі справжні патріоти в лавах ЗСУ, Національної гвардії та добровольчих формувань з МВС. От тільки декому з постмайданівських політиканів, що прийшли до влади на жертвах Майдану, захотілось ще й крові правих добровольці далеко від фронту.

Однак, вони прорахувались. Нам не в’яжуть руки накрадені мільйони, золоті унітази та дипломатичні реверанси з закордонням. Нам є за що помирати, є за що проливати ворогів наших кров як на східному фронті, так і будь-де в Україні, де продовжується контрабанда, наркотрафік, зрощення криміналітету з владними структурами.

Ми свідомі свого обов’язку – здобудемо Українську Державу або згинемо в боротьбі за неї.

Проте гинути націоналістам вже годі.

Настав смертний час для наволочі, що пролізла у владу та проплачених посіпак з МВС.

Ми бандерівці, ми йдемо до бою з Богом у серці та мечем при боці, як це робили наші славні попередники з лав ОУН - УПА!