Сьогодні рік створення ДУКу
Сьогодні рік створення ДУКу. Рік військового формування, яке стало чимсь особливим для України. Тим надійним та заспокійливим фактором для більшості громадян. За пару тижнів мине рік, як я приїхала на базу 5-го ОБ ДУКу. Чи змінилось моє життя за цей час? Так. Так, змінилось і тільки будучи в відпустці я це зрозуміла. Практично всі, хто були друзями відсіювались протягом цього року. Ні армію ні добровольців не підтримував практично жоден.
Це їх справа, мені їх не судити. Рідні телефонують зрідка, цікавляться. Донечка… Це найболючіше. Донечка без мами вже рік. Так, телефонні дзвінки не в змозі замінити тих ніжних пестощів, справжніх щирих обіймів рідної дитинки. Дитина також змінилась. Дитина в свої 10 років чітко знає що таке війна. Вона знає хто ворог - загарбник, вона бачить хто ворог внутрішній. Вона не припиняє писати листи та малювати малюнки бійцям на фронт. Вона витрачає кишенькові гроші на доброчинні пожертви бійцям АТО. Вона просто чекає перемоги. Вона всім своїм маленьким єством хоче припинення війни. Вона любить маму… Дякую, дитинко за розуміння. Дякую моя рідненька за підтримку. Тільки завдяки тому, що ти в мене така розумничка, мені тут легше. Дякую таткові моєї донечки, дякую за підтримку .
Родичі… Коли приїжджаю додому – всі при зустрічі зі мною вмить стають серйозними та кажуть «Слава Україні». Дякую, та в мене це викликає посмішку. Вони вважають, що я інша, якась не з їхнього кола, не з їхнього світу, вважають що мені можна говорити тільки «Слава Україні», що на банальне «привіт» я не прореагую… Дивні люди. Та…
Батальйон. Ви стали рідними для мене. Як каже комбат Чорний – на війні загострюються відчуття, почуття. Так, тут неправда, нещирість, підлість довго не живуть. Тільки ті, хто налаштований на боротьбу , на перемогу залишаються. Якось, пам»ятаю на початку , коли я приїхала на одному з шикувань комбат сказав – «Хто тут до перемоги , підійміть руку!». В лавах почали підійматись поодинокі руки бійців, з кожною секундою їх ставало дедалі більше. Я підняла… І саме тоді зрозуміла всю відповідальність. Відповідальність перед собою, перед своєю совістю, перед своєю дитиною за її майбутнє. Кожен з добровольців прийшов за покликом серця, кожен до останнього подиху незламної душі готовий захищати рідну країну.
Сьогодні рік ДУКу. Ні на мить я не пошкодувала, що підняла тоді на шикуванні руку. Пережили ми багато. Багато успішних боїв по звільненню населених пунктів від російсько – терористичних загарбників. Були й зради, і підлість. Всі тут люди і на-жаль цього не оминути. Пережили ми втрати… Болючі, безповоротні. Втрати, від яких волосся посивіло пасмами, втрати після яких вже ніколи не буде так, як раніше. Втрати, від яких погляд став холодний і колючий. Я пам`ятаю, вас побратими, які полягли. Я пам`ятатиму… Рік ДУКу.
Сьогодні зранку пані Алла на шикуванні ДУК – інфо вручила мені нагородний тризуб – аналог чоловічої нагороди «Народний Герой України». Я щиро дякую за цю нагороду, вона була для мене абсолютно неочікуваною. Я, звісно як і всі бійці ДУКу, ніколи не прагнула ні нагород ні винагород ні будь – яких подяк. Я просто працювала. Працювала там, де потрібно було працювати. Я дякую волонтерам, дякую пані Аллі за такий подарунок. Працюватиму й далі, до Перемоги! Разом переможемо!
