Постріл у спину ДУКу

Руслан Ігнатоля (друг "Пух") загинув 11.07.15 під Мукачево.

Молодий, активний, але стриманий та відповідальний у роботі, щирий та відкритий у дружбі, виважений та сміливий. Руслан народився у м.Мукачево, але 15 років мешкав та працював у Португалії, в Лісабоні. Мав престижну роботу в георозвідувальній компанії, кар’єра в розквіті.

Та все ж його серце продовжувало жити в невеличкому закарпатському місті Мукачево. Коли в Україні почалась війна, не зміг сидіти спокійно за 4 тисячі кілометрів від біди. Чітко і старанно планував поїздку: дзвонив, читав, розпитував деталі. Так, посварився з тамтешніми друзями, які відмовляли його від поїздки. Лишив роботу. Взяв квитки, прилетів додому і - відразу в Правий Сектор.

На тренуваннях - максимум уваги та відповідальності. При біді приходив першим. В штабі проводив дні та ночі. Допомагав усім і всюди: тут Пух проходить тренування, тут очолює бойову групу районного осередку в 1-му ЗБАТ ДУК, тут готує їсти, тут прибирає та перекладає склад, тут забавляє сусідських дітей, тут веде годинні бесіди про життя та справедливість із бабусями, які окупували всі лавиці довкола штабу, тут організовує баскетбол із побратимами на сусідньому стадіоні - він був всюди.

Всім близьким та знайомим розповідав, що досить уже бути рабами, треба боротися за свою землю, і боротися за справедливість. Помер "Пух" від пострілу в спину. А в документах зазначили, начебто причина смерті - відкрита рана черевної порожнини. Символічно - борця за справедливість обливають несправедливістю».

Це написали про свого побратима бійці 1 ЗБАТу ДУК «Сонечко» та дівчатка з ПС Закарпаття. В їх пам’яті він назавжди лишиться таким… А яким залишиться Руслан у пам’яті українців? Бандитом, що начебто їхав «віджимати» шматок бізнесового пирога місцевих бандюків з депутатськими мандатами? Робінгудом, що загинув при спробі «віджати» для ПС дещицю неправедних капіталів закарпатських бонз? Чи борцем, що загинув при спробі змінити життя у рідному місті? Ми намагаємось дати відповіді на ці питання…

Зараз на фронті тисячі бійців – і з ЗСУ, і з добробатів – замислюються, як жити далі. Там, де збирається група вояків, там і розмови, як важко стало сім’ям, батьки й чоловіки яких на фронті. Ціни, тарифи, відсутність елементарної правди і справедливості. На фронті не новина – думка, що йти на цивілку треба зі зброєю, аби взятись наводити лад у рідних містах і селах.

Будьте готові, брати, що вам тут стрілятимуть у спину. Як Руслану Ігнатолі – бійцю 1 ЗБАТу ДУК ПС другу Пуху.