Спортсмен, тренер, громадський діяч, військовик Валерій Чоботар народився у 1976 р. на Буковині. Пройшов строкову службу у бригаді особливого призначення в рядах Збройних сил України.

Закінчив Львівський державний університет фізичної культури.

Суддя міжнародної категорії з фрі-файту. Засновник та керівник СК «Характерник».

Провідний діяч, вишкільний референт ВО «Тризуб» ім. С. Бандери. Вступив до складу ДУК «Правий сектор». Був призначений командиром роти 5-го батальйону ДУК, псевдо – «Гатило». Брав участь у боях у під Донецьком. Заступник командира 5-го ОБАТу УДА. Нагороджений орденом «Народний Герой України»

---

Націоналізм в українській науці завжди був темою забороненою, при чому навіть після 1991 року, коли, здавалось би, у рамках розвінчування радянських міфів спрагле до правди суспільство вимагало об’єктивного дослідження власного минулого.

Як було у реальності, всім відомо. Українські націоналісти змогли вийти із підпілля лише на 23 році незалежності, і то виключно через те, що суспільству знадобилися нові герої, котрі не бояться віддати життя за Вітчизну.

Тому, коли в якого-небудь сучасного вченого (не націоналіста) з’являється потреба щось написати про український націоналізм, він навіть не намагається пошукати наукових робіт по суті питання, а пише, спираючись на два бездонні джерела інформації: фейсбук та власний досвід.

І, якщо з фейсбуком, точніше із тим, що ця соціальна мережа не може бути джерелом наукової публікації про український націоналізм, все зрозуміло, то про досвід слід сказати окремо.

Крим тісно вплетений в моє дитинство. Як і для більшості українців, цей регіон нашої країни був місцем для літнього відпочинку та захопливих подорожей наповнених древньою історією, також регіоном з численними лікувальними закладами. Мені випало там часто бувати саме з останньої причини. Ніколи не забуду цей солонуватий морський бриз, запах хвої, кипарисів і кущі лавру понад дорогою. Про футбольні матчі під маслиновими деревами, про перше своє дитяче кохання. Там я зустріла безліч друзів зі всієї України. Крим нас об’єднав. І ще звичайно наші спільні хвороби. Там я вперше побачила і відчула нашу загальноукраїнську спільність. Наскільки ми всі схожі за духом, за стремліннями та мріями. Донецьк, Суми, Миколаїв, Львів … дітьми ми вільно спілкувались, навчались у школі, ділились хвилюваннями й турботами. І незважаючи на страшні свої діагнози (ми всі боролись там за можливість ходити власними ногами), ці діти були сильні, мужні, щирі. Крим став для нас домом. І після кількарічного лікування, діти їхали додому з Кримом у серці. Він, такий чарівний та рідний, назавжди залишився з нами.

Після анексії я зустрічала багато кримчан, що переїхали в моє рідне Рівне. Для кожного з них це жива рана на серці. Адже, окрім майна, вони перш за все втратили клаптик свого серця, своєї рідної України. І зараз український народ щодня втрачає своїх захисників заради того, щоб наша Батьківщина знову стала цільною. Щоб ворог знав, що забирати чуже – зась! Що мільйони стоять на захисті кожного її клаптика, кожного регіону!

Крим це Україна!

Військові психологи дослідили, що зброя нічого не варта на війні, якщо її не тримає в руках мотивований боєць, воїн. Які ж саме фактори впливають на мотивацію солдата  і, взагалі, на бойову активність? У військовій психології виділені зовнішні - соціальні, бойові, та внутрішні - ергономічні - фактори бойової активності.

Соціальні фактори мають вирішальний вплив на воїнів у бойовій обстановці, оскільки виступають основою для формування мотивів їх поведінки і бойових установок. Чому так? Тому що ставлення народу до війни – це перший найважливіший соціальний фактор бойової активності. Цей фактор є відображенням або доблесті й відваги, або боягузтва і немочі нації. Основне джерело морально-психологічного стану воюючої армії знаходиться не в ній самій, а в суспільстві, інтереси якого вона захищає.

Замість вступу. Блокада як інформаційна операція

Блокування окремими політиками та активістами залізничних колій на кордоні із окупованими територіями протягом останнього тижня є гарячою інформаційною темою. Тема ця – багатогранна. В першу чергу, звичайно, енергетична безпека нашої держави, а за нею і доцільність торгівлі із окупованими територіями та країною-агресором, і методи громадянської боротьби, і обов’язки народного депутата, і реформи, і олігархи, і зовнішня політика, і боротьба з корупцією … перераховувати можна довго. Ми ж у цій статті вирішили розглянути інформаційну складову операції «Блокада».

Чому інформаційний бік не менш важливий, ніж економічний? Не потрібно думати, що наші вороги зупиняться на досягнутому і покинуть, чи заморозять фронт. Війна йде всюди. І інформаційна складова її – вирішальна, хоча ні суспільство, ні влада й досі не усвідомлюють цього до кінця.

Грамотно проведена інформаційна операція здатна змінювати уряди, а ситуація в Україні як раз стимулює наших ворогів випробовувати суспільство на міцність інформаційного захисту. Влада бреше суспільству про стан справ у державі, а суспільство, принижене брехнею, відповідає тим, що готове висловити свій протест під прапором будь-якого ватажка, не придивляючись ні до його розуму, ні до компетенцій, ні до ідейної позиції, ні до репутації. Вибухонебезпечна ситуація. І це все – інформаційна сфера.

Система. Версія 2.0 - Перезавантаження

Під час подій на Майдані усі говорили, що “Стратегічна мета Майдану - це зміна ситеми влади”. Це те, за що стояли і проливали свою кров сотні тисяч патріотів по всій Україні і, на жаль, продовжують проливати її сьогодні в боротьбі проти російської окупації. Однак на сьогодні Система залишається незмінною.

Що нам робити? Як змінити Систему?!

Як кажуть: «Коли не знаєш з чого почати – почни з початку!»

Оскільки спосіб обрання влади (вибори) - це є початок легітимності будь-якої влади, тому починати треба саме звідси. Спочатку народ обирає владу на виборах, а далі вже відбуваються усі інші процеси: формування системи органів влади, розподіл повноважень між органами влади і т.д. Тому зміну системи потрібно починати зі зміни способу обрання влади.

У чому проблема України і звідки ростуть корені корумпованої влади?

Все починається з народу. Народ – єдине джерело влади в Україні - і передає свої повноваження шляхом проведення виборів, оскільки на сьогодні це єдина демократична процедура наділення владою.

В існуючій системі основною проблемою є колективна безвідповідальність, яку ми самі встановили і підтримуємо. Зараз ми маємо ситуацію, коли кожен громадянин, якому виповнилося 18 років - має право обирати. Все це звучить дуже красиво, але на практиці це перетворилося у систему, де голоси купують/продають і навіть «віджимають» під погрозами звільнення з роботи і т.д. Все відбувається за принципом “проголосували і забули”.

Як зазначають експерти, середній вік всієї техніки Збройних Сил України на початок війни становив не менше 40 років. Звісно, за таких обставин українська армія має потребу в сучасній зброї і в цьому напрямку ведеться активна робота українськими розробниками, які вже можуть продемонструвати свої досягнення.

«Вільха» — ракетний комплекс з керованими 300-мм боєприпасами для ураження як наземних цілей, так і водних. Може вражати цілі на відстані 50-80-100 км. Ключовою особливістю «Вільхи» є система наведення і можливість коригування траєкторії вже в польоті. При цьому, як дали зрозуміти експерти, це зовсім не GPS, який можуть заглушити. 26 серпня 2016 р. пройшов черговий етап випробувань. Розробник - КБ "Південне".

Міномет М120-15 являє собою гладкоствольну жорстку систему, заряджання проводиться з дула. На дуловій частині встановлений запобіжник від подвійного заряджання, та встановлений приціл MUM 706 M

• вага в бойовому положенні: 210 кг;
• скорострільність: 12 постр. /хв;
• дальність стрільби: 7100 м;

Інформація вітчизняної преси про те, що військові отримали перші поставки нового міномета «Молот» від київського заводу «Маяк», навесні-влітку цього року одразу стала сенсацією. Невже український державний концерн «Укроборонпром» зміг адекватно відповісти на запити військових, запропонувати покращений сучасний зразок надзвичайно затребуваної на Східному фронті зброї та у перспективі, налагодивши масовий її випуск, зробити вагомий внесок до української економіки?

Проте, як тільки нова зброя дісталася навчальних полігонів та шанців, захват змінився розчаруванням, подекуди вираженим у не дуже цензурній формі. Для деяких військовиків робота з цим мінометом закінчилася трагічно. Відомо про один смертельний випадок під час навчань на полігоні у Широкому Лані (за висновком слідства причина крилася не у мінометі, а в міні) та, як мінімум, про один випадок розриву труби міномета, коли, на щастя, всі лишилися живими.

Василь Рубчук – керівник НР «Державницька ініціатива Яроша» м.Нововолинськ.

Генеральний директор ТзОВ «Імперія жирів» Василь Олександрович Рубчук – знана у місті, регіоні і в державі людина. Він очолював холдинги, де працювали тисячі людей, керував банківським установами на різних рівнях. Свого часу виїздив з Нововолинська, бо цього вимагала виробнича діяльність. А зараз створив у місті більше ста робочих місць. Продукція під торговою маркою «Маселко» з брендом Нововолинська знайома споживачам не тільки України, але й країн Європи.

Наша бесіда із Василем Олександровичем, як з громадським діячем, очільником міської організації «Державницька ініціатива Яроша». Бо він не стоїть осторонь державницьких процесів в Україні, і його патріотизм не показний, а реальний, - він є учасником двох Майданів.

- Василю Олександровичу, народ два рази виходив на Майдан і два рази він є обманутим. У чому причина?

Новий фінансовий 2017 рік вже традиційно кладе бізнесу під ялинку численні законодавчі новації. Цього разу урядові ініціативи стосуються, фактично, кожного - це підвищення розміру мінімальної заробітної плати та відповідні податкові нововведення. Зростання мінімалки вдвічі стало, м'яко кажучи, дещо неочікуваним, але, фактично, зарплати зростуть тільки у найнижче оплачуваних категорій працівників. Для тих бюджетників, які станом на 1 січня отримували більше, ніж 3200, фактичне зростання платні складе всього лише 5,5%.

Виникає питання, чи може суспільство якимось чином вплинути на ситуацію та домогтися реального підвищення рівня життя українців? Відповідь однозначна – так, і для цього є цілком законні інструменти. Згідно статті 10 Закону України «Про оплату праці», рівень мінімальної заробітної плати встановлюється з урахуванням пропозицій представників професійних спілок, роботодавців, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Переважна більшість працюючого населення нашої країни входить до складу тієї чи іншої профспілки. На жаль, в уяві багатьох з нас профспілки створюються лише задля організації корпоративних заходів, надання знижок на відпочинок та подарунків на свята. І таке бачення є цілком вірним для більшості випадків. Проте ми забуваємо, що профспілки є потужним інструментом для захисту прав та інтересів робітників, і не тільки у рамках певного підприємства чи організації, а й перед державою.