Друг Хруст / Friend Khrust
Мовчання по "Хрусту"
5го жовтня загинув друг «Хруст». Після влучення «Мухи» в БТР, після полону в сепаратистів, після довгих експертиз Олександр Підлубний, командир розвід-групи ДУК "ПравийСектор", повернувся до Києва. 7го квітня його поховали на Лісовому кладовищі.
Яким він був?
«Чудовий...
Кращі йдуть. І якщо ми навіть покладемо сотні тих...Це не відкупить. Трошки легше буде, звичайно... і «Хруст» і «Сєвєр»... поклали життя за нашу державу... за нас».
Паузами говорить друг «Кіт». Важко дихаючи між ними. Хіба можна оцінити життя чи смерть побратима? І якщо так, то в чому? В дитині, яку після себе залишив... Чи для воїна життя – то крок до побудови Української держави, а смерть побратима – то натхнення до помсти?
Яким же він був?
Здається, просте питання. Людське. Проте зараз, під час прощання , на нього відповісти не кожному під силу. Я чую мовчання у відповідь, що сповнене молитвою, що насичене проханням не задавати такі питання. Мовчання, що голосніше за слова. Ледь стримуються сльози, і не ховається печаль. «Не сьогодні. Я б тобі розказав про нього завтра, післязавтра. Але не сьогодні». – киває Бєс.
«Вибач», - відповідає «Тризуб» і знову занурюється у спогади. У себе. А ти? Яким був «Хруст»?
Кивають у відповідь інші побратими «Хруста» і мовчать. «Підійди до когось іншого. До «Бєса», «Удава»... Наводку ми тобі дали». Жарти крізь журбу і хронічне мовчання. Навіть не знаю що гірше: розриватися через те, що ця людина залишається невідомою для мене чи відчувати ту тугу від смерті друга, які його знали.
Це так важко. Мучити друзів питаннями, котрих краще залишити в спокої. «Він був героєм. Відчайдушним. Нічого не боявся. В аеропорту, коли він був, то говорив: «Якщо помирати, то з посмішкою на обличчі. І не здамо ні сантиметра аеропорту». Коли всі хотіли виходити, він казав: «Ні. Будемо залишатися». Шикарний командир був. Завжди витягав мене... Золота людина. Побільше б таких...». Розповідає Даня, закінчуючи свою сповідь різким обірваним «Все». І мовчання.
Все охоплено єством загиблого побратима. Всі про нього мовчать. Дуже голосно і невблаганно мовчать. Навіть стоячи в купі, кожен залишається насамоті. Насамоті з командиром, з другом, знайомим, героєм. Кожен проводить Олександра в останній шлях.
Намалювати чи описати «Хруста» в цей болючим момент зі слів побратимів неможливо. Якщо зібрати докупи всю тугу, все світло та смуту, яка панувала навколо. Якщо відчути всю шану та відданість загиблому командиру, то може ви зрозумієте, що Україна втратила людину, але породила героя. Тож помолімося за його упокій. У власній хвилині мовчання. Тепер він на варті українського неба.
Катерина
Інформаційний відділ "Правого сектора" м. Києва
Silence on ‘Khrust’
On October 5, friend 'Khrust' has died. Oleksandr Pidlubnyi, a commander of the intelligence group UNV ‘The Right Sector’, has returned to Kyiv after hitting ‘flies’ in an armoured vehicle, after separatists captive, after long expertise. On April 7 he was buried in the Lisove Cemetery.
How was he?
'Wonderful...
The best ones pass away. And even if we kill a hundred of those... It will not redeem. A little easier would be, of course... and the ‘Khrust’ and ‘Sever’... lost their lives for our country... for us.’
Friend ‘Kit’ is speaking with pauses, breathing hard between them. Is it possible to estimate the life or death of the brother? And if so, how? As a child, which left... Is life for a warrior a step towards building the Ukrainian state, and is the death of a brother an inspiration for revenge?
So how was he?
It seems a simple question. Human. But now, during the farewell, not everyone can answer it. I hear silence in response, full of praying, asking to not ask such questions. The silence becomes louder than words. Barely restrained tears and no hidden sadness. ‘Not today I would have told you about it tomorrow, the day after tomorrow, but not today‘ - Byes nods.
‘I'm sorry’ - responds ‘Trident’ and again immerses in memories. In himself. And you? How was ‘Khrust’?
The other brothers of ‘Khtust’ is nodding in response and silence. ‘Go to someone else. To ‘Byes’, ‘Udav’... we gave you a direction’. Jokes through sorrow and chronic silence. I do not even know what is worse: to burst, because this person is unknown to me or feel the sadness for the death of a friend of those who knew him.
This is so hard. To torture friends with questions, when the best is to leave them in peace. ‘He was a hero. Desperate. Does not afraid of anything. At the airport, when he was there, he said, ‘If you die, then with a smile on your face. We will not surrender a centimetre of the airport’. When everyone wanted to go from the airport, he said: ‘No. We will remain’. The chic commander… Always rescued me... Golden Man. Get plenty of people like he...» - says Danya, finishing his confession with sharp ragged ‘All’. And silence.
Everything is being covered by the nature of the dead brother. Everybody is silent about him. Very loudly and relentlessly silent. Even standing in a crowd, each is alone. The commander is alone, with a friend, a hero. Everybody pays last respects to Oleksandr.
To draw or describe ‘Khrust’ in this painful moment with the words of brothers is impossible. If you put together all the anguish, all the light and the sadness that prevails around. If you feel all the respect and devotion to the dead commander, then you could understand that Ukraine has lost a person, but the hero was born. So let us pray for his repose. At our minute of silence. Now he is on the watch of the Ukrainian sky.
Kateryna
Information Department ‘The Right Sector’- Kyiv