Друг Художник / Сергій Пущенко
Сьогодні ми не одягнемо жалобні строї, не будемо плакати і писати некрологи.
Не на часі.
В Україні йде війна й ми мусимо зберігати твердий дух, холодну голову й залізні нерви. Сьогодні ми розповімо про одне з сотен тисяч бойових зіткнень, які відбувались і відбуваються по всій охопленій вогнем території нашої країни.
Ворожа диверсійно-розвідувальна група, що зайшла у місто Васильків мала на меті взяти заручників, аби, прикрившись тілами наших співвітчизників, мати змогу просуватись в центр. Та на перешкоді ворогам стали хлопці з місцевої тероборони й невеличкий загін добровольців. Вони відбили атаку рашистів й врятували 250 людей - жінок, дітей, стареньких, які переховувались у сховищі від ворожого обстрілу.
Саме в цьому бою загинув наш друг - Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Шевченківської премії, талановитий живописець Сергій Пущенко - позивний “Художник”.
Сергій не вважав себе митцем. Казав, що живопис - то його ремесло, а хто митець, а хто - ні, покаже майбутнє. Головне - не чекати натхнення, а вперто - день за днем - робити свою роботу. І він багато зробив:
- за тисячу живописних полотен, з яких переважна більшість на козацьку тематику,
- серію “Портрети добровольців на війні” з 110 полотен написаних на фронті,
- серію філософських полотен, які мав на меті назвати “Український космос”,
- книги “Фронтовий Кобзар” та “Портрети добровольців на війні”, перед самою рашистською навалою працював над виданням книги “Листи дітей на фронт”,
- зі своїми полотнами об’їхав всю країну, на власний кошт влаштовуючи виставки, бо прагнув, щоб всі дізнались про подвиги добровольців.
І це тільки невеличка частка внеску Сергія Пущенка у мистецьку скарбницю вільної України. Друг Художник був неймовірно енергійною, цілеспрямованою, наполегливою й невгамовною людиною. Свої переконання відстоював до кінця, й так виховував двох своїх дітей. Нащадок запорізьких козаків Пущенків, він був націоналістом на найбільш глибинному генетичному рівні. Розумів саму суть національної ідеї й умів вільно й доступно доносити її у своїй творчості, в розмовах, у публічних виступах. Він не боявся піти на гострий конфлікт, якщо бачив перед собою колаборанта, ватника, тим більше відвертого “руськомірця”.
Те, що у перші дні війни харків’янин Сергій Пущенко опинився в епіцентрі боїв за Київ - абсолютно природно. Він ніколи б не стояв осторонь подій. Зупинити його було б нереально. Так, це - важка втрата. Але ми, будучи побратимами й друзями Художника, твердо знаємо: Сергій не хотів би бачити наших сліз. Він би скоріше очікував від нас люті до ворога й жагучого прагнення перемогти. Це те, що він відчував задовго до початку гарячої фази війни, яку сам назвав “Вітчизняна національно-визвольна війна з рашистськими загарбниками”. Він усіма силами своєї козацької душі прагнув перемоги. І прагнення своє віддав нам.
Будьмо гідні цього прагнення. Честь!