З правосєками не похворієш

З моїми правосєками не похворієш. Не встигла злягти, як прибіг Робін з "Госпітальєрів", наніс купу ліків і розповів чергову байку.

- На Пєсках по рації чую, як Чуб (не наш, з армійських) кричить "де медики, у нас 300-й!" Вискакую з бригадою з укриття на прострілюваний простір. Міни валять, кулі дзижчать. Біжимо. Заскакуємо у підвал. Сидить якийсь мужик на стільчику з виряченими очима.
- Де 300-й? - кричу йому. Мужик тупо дивиться і мовчить.
- Де Чуб?

Мотнув головою, мовляв, далі. Біжимо далі. Забігаємо у наступне приміщення. Там мужик на ліжку. "Ну, все, - думаю перелякано, - запізнились, помер!" Торсаю мужика. Той встає. Чуб. Живий-здоровий. Каже, що 300-й - отой, що на стільчику сидить. У мене серце у п"ятках. "Шок у хлопа," - думаю злякано.

- Мужик, що у тебе?
- Ось тут у боці, - показує на серце, - так кольнуло, так стислось!
- Очко в тебе стислось! - Кричу на нього, - Я людей під кулями й мінами мушу ще назад вивести! Слухай, мужик, у мене тут шина Крамера, давай я тобі хоч руку зламаю, щоб ми не даремно ризикували.

Я зрозуміла, що треба вставати