Поїхали по новій дорозі

Ми поїхали провідувати наших хлопчиків у лікарні Мечникова в Дніпрі. З усіма поговорили, пригостили смаколиками. Їдемо додому. В машині нас п"ятеро. А там, де п"ятеро, завжди знайдеться один Сусанін. Ним став друг Рись, який запропонував нам поїхати по новій (зуб пацана, значно кращій!) дорозі. Для вірності підключили "Тамару" - так наш Арістарх чомусь називає навігатор. Ясно, що заблукали, бо було вже темно На якійсь незнайомій грунтівці пробили колесо. У нашій машині (класичному автомобілі для блондинок - круїз-контроль, коробка-автомат), звичайно немає запаски. Якісь хлопці місцеві на розбитій ладі допомогли, пообіцяли вивести до траси. Впорались. Їдемо.

Я:
- Щось ми довго їхніх "всього 12 км" їдемо. Вони часом не до сепарів нас везуть?
Всі починають дружно розповідадти нам зі Стрілою, як ловко відіб"ються від сепарів. Перше місце посідає наш медик-монах одесит Арістарх:
- Ша тихо, - командує він, - з вами православний диякон. Перехрещу й поздихають!
Регіт у машині.

Але хлопці виявились своїми. Ми подарували їм картку-талон на 10 літрів бензину. Відмовлялись, брати не хотіли. А коли ми приклали до подарунка візитівку Яроша, схопили обома руками.

Вдумайтесь! Талон не брали, а клаптик картону з ім"ям Провідника схопили й очам своїм не вірили від радощів