ДУК за партами
- Клас, встати! Слава Україні!
- Героям слава!
Не так просто примусити слухати себе два десятка здорових мужиків у камуфляжі. Особливо, знаючи їх історії – драматичні історії цієї війни, злету і падінь, втрат і розчарувань. Особливо, коли ти - нижче всіх на зріст і жінка.
Але я серед них – в ролі викладача. Лише через більш як рік мого перебування на базі ДУКу збулась мрія – є курс лекцій на тему «Інформаційна війна». Хотілось би раніше, але, мабуть, ні вони, ні я не були до цього готові. Я не мала авторитету, аби примусити їх слухати, довіри, визнання професіоналізму. А вони – досвіду втрат саме у інформаційних боях, аби розуміти важливість для себе цієї інформації. Тепер, як кажуть, зірки зійшлись. Курс – є.
Наразі, він складається з п`яти лекцій з практичними вправами. Ми розглядаємо інформаційну війну у двох поколіннях: перше – війна за ресурси, друге – війна за мізки. Слухачі «прозрівають» від інформації про те, якого рівня конфлікти може спродукувати маніпуляція на незнанні суспільством ключових понять, необізнаності в змісті слів і визначень. Тому від початку розбираємось із глосарієм, або, як жартівливо визначаємось, «співставляємо словники». «Інформаційна війна», «суспільна свідомість», «громадська думка», «інформаційні ресурси» - все це потребує чіткого визначення. І тут виявляється, що той рівень домагань у інформаційній сфері, який більшість із них висувала, не може бути реалізований за допомогою наявних ресурсів. А ті засоби інформування і комунікації, які нам доступні, потребують ретельного вивчення і навичок застосування.
Теоретичного матеріалу катастрофічно мало. Його потрібно вишукувати і вилущувати зернятками з маси джерел, переповнених філософськими сентенціями навпіл з водою. Нам вода не потрібна, - шкода часу, який залишила нам війна, утихомирившись ненадовго. Тому – багато практики.
Вони дивують нестандартними рішеннями. Розбираємо в групах прорахунки нашої інформаційної практики. Найбільш дошкульний – гей-парад мого головного мозку (щось із місяць виносили мізки ЗМІ проханнями прокоментувати горезвісний розгін). А найболючіша втрата – те, що за цим технічно піднятим шумом і гамором залишилась без уваги насправді найбільш значуща подія в житті ДУКу – нагородження Орденом «Народний герой України». Ми – перший військовий підрозділ в історії України, удостоєний нагороди такого рівня людської довіри.
- Вочевидь, парад був ретельно і грамотно спланований як акція дискредитації сил, що сповідують християнські цінності. Зокрема й нас. Не відповісти на виклик неможливо. Ви – інформаційними ДУКу. Ваші дії?
- Ми, - доповідає одна із груп, - пропонуємо альтернативну ходу: татусі з дітками. На футболках татусів написи: «Я – тато Маринки. А кого народив ти?» Мета – аби суспільство саме побачило тупіковість пропаганди безперспективних з точки зору майбутнього стосунків.
Красота! Ми говоримо відверто про перемоги і поразки у інформаційній війні проти рашистів і влади, про можливі варіанти реакцій на виклики. Намагаємось прогнозувати напрямки ударів. Придумуємо варіанти застосування наявних ресурсів. Горять очі.
- Дозвольте питання?
- Прошу!
- Що би нам придумати, аби анігілювати у підрозділах дію закону інформаційного вакууму?
Оце питання! Я щаслива чути його у такому оформленні, бо намагалась примусити їх мислити саме такими категоріями.
Придумаємо! Настала пора і справді подумати про грамотну вибудову інформаційних потоків у батальйоні і Корпусі. Роботи – непочатий край! Правосєки вчаться. Воювати.
