Друг Сірий: До працівників української міліції
Ми, членство Національно-Визвольного Руху «Правий сектор», бійці Добровольчого Українського Корпусу Правого сектору, звертаємось до вас з засторогою.
Ви щитами прикривали на Майдані донєцьку кодлу, пресували в райвідділках активістів і журналістів, фальшували протоколи на автомайданівців. Скажете, саме ви того не робили? Так, таких міліціонерів немало, дехто з табельною зброєю прибув на Майдан щоби захистити народ, от тільки вже після лютневого розстрілу. Тепер ми по один бік фронту у Визвольній війні з російським окупантом. Тільки ми добровільно, на передовій і без жодного набою від влади, а ви за платню, в мирних містах, відбувши, в кращому випадку, місяць ротації на третій лінії. Ми, за народної підтримки, звалили режим внутрішньої окупації Януковича, разом з побратимами з добровольчих батальйонів та Збройних Сил зупинили російських окупантів і не даємо владі за мінськими домовленостями здати Донбас, як раніше Крим. Ви ж наразі «в шоколаді» - вам підвищують платню, за рахунок фронту забезпечують новенькою технікою, щедро роздають медальки аби тільки політичні пристосуванці змогли відсидітись за вашими спинами від народного гніву.
Однак, як показали події 31 серпня, вже не відсидяться.
Ви звикли до свого панівного становища, до того, що в державі лишень ви при зброї, тільки опєр-дільничий-слідак в райцентрах є авторитетом, а за службу, що «опасна и трудна», отримуєте добру пайку зараз і вийдете на зовсім не мінімальну пенсію в свої ще рожевощокі 40-45 років. Так було за союзу, за 23 роки напівнезалежності. А з 2010-го янучарське кодло взагалі звело все до бабок – і показники, і звання, і посади – тільки своєчасно занось по вертикалі. За інерцією так продовжується й зараз. Проте, недовго.
Усвідомте, що є люди, які не лише готові гинути за Україну, а і вбивати за Україну, як владних кровососів, так і тих, хто їх від народного гніву буде захищати. Ми готові вмерти за Україну коли на то буде воля Господа нашого і наказ національного революційного Проводу. Та чи готові ви покласти життя за солодкі липецькі фабрики чи нові Межигір’я? Не поспішайте з відповіддю, спочатку скажіть це собі – подумки і за совістю.
Заперечите, що давали присягу і виконуєте накази. А ми лишень поправимо, що присягали ви українському народу, а не президенту особисто чи панам з Верховної зРади. Та і накази злочинні виконувати не повинні, як це довели події на Майдані. Погляньте на зворотній бік вашої служби, про який воліють мовчати і влада, і ваші начальники з великими зірками та заячими душами.
Вам часто нагадують про солідарність міліційної системи, що «своїх не здає»: ніхто не покараний за кров на Майдані, за здачу відділків і ОДА на Донбасі, кому запахло смаленим, встиг збігти до Криму і сєпарів, а дехто навіть домігся від «дємократів» підвищення. Проте, це стало можливим саме через прихід до влади не революціонерів, а перефарбованих старих політиканів. На щастя, недовго їм ще лишилось.
Не сподівайтеся, що антинародна влада вистоїть. Так, за нею міць і армія чиновників, міліцейська відгодована рать і політичні договорняки. Та чи не були цим підперті Чаушеску, Саддам Хусейн і той же Янукович? Справжня українська влада проведе не таку, що нині імітується, а народну реформу правоохоронних органів, де виводити вас будуть не лише за штати і зовсім не під «Марш слов’янки».
І ще одне. Коли у вікна кабінетів полетить вже не бруківка – бойові гранати, ваші червонолампасні начальники в масі своїй розбіжаться, як руді щурі. На жаль, більшість не в каналізаційну клоаку, а за кордон – поцікавтесь оприлюдненою вже інформацією про масове оформлення чинами МВС закордонних паспортів. І знову віч-на-віч залишатимемось ми з вами. Та тільки тепер у нас за плечима бойовий досвід, за нами народ, стонадцять разів обдурений, обібраний, проте знову повсталий, а в руках зовсім не прапорці – автомати і РПГ.
А хто за вами, окрім сім’ї? До речі, про них. Той із вас, хто вибивав по кабінетах зізнання, підкидав підчас обшуків наркоту і патрони, брав бобло та випускав на волю вбивць, розказував про то своїм матерям? А діти ще наївно вважають батька героєм і гордяться вами? Пам’ятайте всі, хто, намагаючись підзаробити чи то вислужитись, фабрикує справи проти націоналістів, що відповісти доведеться. Так, ми не воюємо з жінками та дітьми. Проте не повинні і не будуть жити у спокої, як перед Богом, так і перед людьми, батьки, дружини, діти тих міліціонерів, хто переступить межу. Ми, бандерівці, зайдемо опівночі до кожного з них і, пильно дивлячись у вічі, нагадаємо, що ніщо у світі так дорого не коштує, як страждання людей через службову недбалість, міліційні утиски чи посадові злочини, і не знайдеться такого виправдання, що притупило б їх біль. Через місяць, рік, якщо не особисто, то побратими, якщо не на цьому світі, то і з того дістанемо. Будьте певні, платити треба буде сповна!
Час гуртової безвідповідальності системи скінчився, настав час особистої фізичної відповідальності кожного із міліціонерів, коли вже не прикритись ні погонами, ні наказами, коли відповісти спочатку доведеться перед людьми, а вже потім на суду Божому.
Ми віримо, що в міліції сьогодні немало чесних працівників. Ви не калічили студентів підчас Майдану, не прикривали тітушок, коли вони шматували жінок в Маріїнському, зосереджувались на розкритті злочинів, допомозі людям. Ми не вимагаємо від вас сьогодні написати рапорти на звільнення з ОВС і стати до наших лав. Саме до вас, порядних, молодих лейтенантів, ще не спаскуджених системою, дільничих та оперів, хто вже відпрацював роки, не забруднивши рук людською кров’ю, ми і звертаємось – перебуваючи на службі у цієї недодержави, не переступайте через присягу і совість.
Граната під Верховною зРадою стала третім звоником для влади. Не дайте чиновникам і політиканам затулитись вами від новітньої народної Коліївщини. У вікна їх палаців за десятиметровими парканами гранати можуть не дістатись, вони падатимуть саме у вікна ваших райвідділків у наших містах, на вулицях, по яких ходять ваші і наші діти. І не ситій тілоохороні можновладців, а вам, тим, що вціліють, доведеться виповзати через пошматовані двері з білою ганчіркою і ПМи/Фортами на піднятих руках.
Тож, працівники української міліції, вибір за вами.
За кожним.
Тут і сьогодні.
Слава Україні!
