Легалізацію ДУК переріс. Тепер його потрібно узаконювати
Виникає закономірне питання. Якщо у країні, що веде війну не тільки з власними терористами, а й з надпотужним зовнішнім ворогом, виникає добре згуртоване, дисципліноване, вишколене й навчене, власноруч озброєне військове формування, що довело свою відданість країні і народу численними боями і перемогами, то навіщо його роззброювати? Ми хіба вже звільнили свою землю від загарбника? Відповідь напрошується одна. І не хочеться про неї думати, але, нажаль, треба. Таке можливо тільки при умові, що цю землю ніхто й не збирався звільняти. Цю війну комусь там, нагорі, з якихось причин зовсім не кортить виграти. І тоді напрошується ще питання: це зрада національних інтересів? Чи не в цьому полягає таємна частина мінських домовленостей?
Рік – це багато, чи мало? За рік маленька дитинка, що недавно народилась заледве вчиться робити перші кроки й вимовляти перші слова. І, що цікаво, їй ніхто не ставить в вину, що вона чогось не вміє робити, а всі – мами-тата-бабусі – послужливо підсувають горщик, дбайливо слідкують, аби десь не потрапила у халепу.
Правому сектору нещодавно виповнився рік. А Добровольчому Корпусу Правого сектору (ДУК ПС) – і того менше. Але чомусь ніхто не зважає на молодість, не витирає розбиту в кров мармизку. Навпаки, багато хто намагається підставити ніжку, а то й штовхнути в спину. Бо як іще інакше оцінити останні ініціативи влади і Президента щодо роззброєння і виводу із зони АТО батальйонів ДУК ПС? Ні, звичайно, якщо – АТО, то до чого ж тоді добровольці? Роботу по знешкодженню терористів мають здійснювати спецагони МВС і СБУ, чи не так? То – де ж вони? Де вони були, коли саме добровольці ДУКу при підтримці окремих батальйонів ЗСУ (зовсім не масовій!) звільняли Карлівку? Чи зачищали сепаратистів у Авдіївці, Степанівці? Де були вишколені, по вищому слову військового екіпірування оснащені бійці, коли правосєки йшли в бій, маючи на десяток людей по одному автомату під Савур-Могилою? Чи коли допомагали виходити з Іловайського котла частинам ЗСУ і добровольцям «Донбасу», бо самі, завчасно скеровані розумними командирами, не дали себе оточити. Самі вийшли, ще й іншим допомогли. Госпітальєри ДУКу – такий же молодняк, як і їх керівник Яна Зінкевич – сотнями витягали поранених з поля бою, не питаючи, хто вони й з яких частин. І отримували з рук комбатів ЗСУшних зброю – найвищу нагороду для правосєка. Сьогодні начмед корпусу має державну нагороду, а рахунок врятованих нею і її підрозділом людей вже пішов на тисячі. При чому, не тільки в місцях дислокації батальйонів ДУКу, а по всій лінії фронту. Госпітальєрів знають всі.
Збройне формування, якому не було й півроку, - неозброєне, сяк-так екіпіроване – брало селище Піски. Й вже вісім місяців утримує його. За вісім місяців – ні кроку назад! Хоч вже не раз була загроза повторення тут іловайської трагедії: то відводили – то знову заводили армійські частини, маніпулювали технікою і важким озброєнням, - а правосєки стоять! Більше того, за цей час вони звільнили Тоненьке, Опитне, Водяне.
- Я навіть на 150 метрів у Донецьк заходив, - каже друг Людоїд, той самий, що підняв на найвищій точці Пісків – місцевій церкві – жовто-блакитний прапор. А потім був поренений під Савуркою.
Коли дивитись на побудований далеченько від Пісків, ген аж в районі Курахово (теж звільнене, до речі, здебільшого дякуючи дуківціям) укріпспоруди, розумієш, що тут планувалось робити кордон з так званою ДНР. І тільки кляті правосєки, засівши в Пісках, як пломба у хворому зубі, не дали фронту відійти.
Зараз ДУКу пропонують скласти зброю. А хтось може сказати, звідки вона, та зброя? Ви її нам давали, пане Президент? В одному з перших боїв на Донецькому напрямку боєць-розвідник на псевдо Тезка здобув танк. Не кинув, тікаючи, як робили горе-вояки ЗСУ (що, скажете, мало техніки покидали сепаратистам?), а витяг з поля бою і доправив у розташування Правого сектора. А ще він жартував: «Он там, на горі, якщо у бінокль глянути, видно кацапські гради. Вони ще не знають, що два з них – мої!» І ці гради були б його, якби Тезка не потрапив у полон. Тільки через кілька місяців був звільнений – виснажений геть, та зараз знову воює в лавах ДУКу. Так що у градів є цілком ймовірнийй шанс поповнити арсенал правосєківської зброї, наряду з мінометами, «рапірами», відремонтованим трофейним «Васильком» та іншим озброєнням, здобутим в бою, чи отриманим за доблесть і сміливість. Ви цю зброю хочете забрати? Чи, може, почнете з наградного пістолета друга Богеми, отриманого за бої в Донецькому аеропорту?
Вже почались перші інформаційні вкиди на тему: скільки там було в аеропорту тих правосєків! Скажемо, скільки. Спочатку їх було вісімнадцять. Тих самих вісімнадцять, яким дивувались вояки і вперше назвали безбашенними за скажену відвагу й зухвалість. Це вони , лежачи по шию у гільзах, вперше стріляли по спецурі з російськими триколорами. Всі екрани показали інтерв’ю з гранатометником Антоном «Бєсом» - одним із найвідважніших з тих вісімнадцяти. А скільки їх потрібно було Богемі, щоб повернути покинутий ЗСУшниками термінал? Знаєте, скільки? – Четверо! Саме стільки бігло їх в атаку і стільки було в терміналі, поки підійшло підкріплення. І один з них – Ваня Ясній – був з камерою, а не з автоматом. Так країна побачила на екранах правосєків в аеропорту у документальному фільмі «Добровольці Божої чоти». Тепер ні в кого язик не повернеться, як після Майдану, сказати, що нас там не було. Хоча далеко не всі знають, що ті перші кіборги, про яких волали сепаратисти – пам’ятаєте, вони то з’являлись у спорудах – то зникали, – так то були правосєки, що ховались у каналізаційних шахтах. Потім сміялись, що топили фекаліями сепарів й боялись самі бути затопленими. А останньої ротації їх було двадцять двоє. Двадцять два бійці на чолі з командиром роти другом Подолянином мало не місяць провели в терміналах аеропорту, витримавши і шалені обстріли, й постійні атаки. Вони не тільки трималися самі, але й своїми жартами, постійним – фірмово-правосєківським – реготом підтримували й окрилювали вояків. Тільки остання сволота може зараз сказати: скільки там було тих правосєків! Бо найкращі і наймолодші наші навічно лишились там.
Знаєте, замордовує питання журналістів, чому ДУК не хоче легалізовуватись. Мовляв, якби згодились легалізуватись, - не було б теперішніх претензій. Давайте подумаємо, що було б з добровольцями, які увішли б у склад ЗСУ у Дебальцево. Скільки би їх вийшло живими? Страх влади перед Добровольчим Корпусом просто витає у повітрі. Всі питають про легалізацію? Чому ж ніхто не задається питанням: чому влада, поставлена Майданом, так раптом злякалась найбільш активних і революційних бійців Майдану? Чи не тому, що вона не може відповісти на прості питання про реалізацію поставлених перед нею майданівцями задач? Хтось ще їх – ці задачі – пам’ятає? Чи, скажете, хоч один винний у смертях сотень людей був покараний? Назвіть хоч одне прізвище посадовця, винного у кривавому злочині проти неозброєних людей, якого було би привселюдно піддано адекватній карі. Нема. Винних у смерті Сашка Білого? Нема. Винних в зрадницькій здачі Криму? Нема. Винних у тому, що зовсім невеликі навесні осередки сепаратизму не були відразу придушені? Нема. То, може, влада просто боїться, що добровольці-майданівці (а основний кістяк ДУКу саме звідти) почнуть ставити їй правомірні, але такі незручні питання? Звичайно, стрьомно, коли тебе питають озброєні, добре вишколені й згуртовані збройні формування. Бо беззбройних українців, принизливо охрещених «електоратом», не важко й проігнорувати.
А як проігноруєш військове з’єднання, що налічує 17 батальйонів? Страшно! І не тільки того, що спитають про невиконані обіцянки. Страшно, бо ДУК всій країні демонструє, як з нічого, з попелу Профспілок, зі згарищ Пісків і розвалин аеропорту постає нова армія. Ця армія націлена на перемогу, на відміну від більшості ЗСУ. Хай простить нам активна, патріотична істотна меншість, але будемо казати правду. Основна маса призовників-армійців взагалі не налаштована воювати. Постійна пиятика, пересиджування в окопах, відмова наступати – це почерк регулярної української армії в цій дивній і дикій війні.
І це ще не все. Чого тільки варті постійні звіти армійського начальства про відмінне забезпечення ЗСУ! Все є у армійців! Тільки чомусь ДУК і екіпірований і нагодований краще. А волонтери ж везуть всім, - не роблять відмінностей, годують і одягають тих, хто потребує. То в чому ж справа? ДУК на виключно народному утриманні виглядає в усіх сенсах краще, ніж війська, що утримуються з державної скарбниці і ще й підгодовуються волонтерами. Може, тому що тут ніхто не краде? Добровольчий Корпус будує не тільки суттєво іншу модель армії, але й демонструє малозатратність утримання вояків, цілковито покладене на простих людей. Навіть авто майстерні й зброярні є. То навіщо – скажіть, будь ласка, - нам таке фінансування армії? Щоб начальство – від мала до лампасів – набивало собі кишені?
Виникає закономірне питання. Якщо у країні, що веде війну не тільки з власними терористами, а й з надпотужним зовнішнім ворогом, виникає добре згуртоване, дисципліноване, вишколене й навчене, власноруч озброєне військове формування, що довело свою відданість країні і народу численними боями і перемогами, то навіщо його роззброювати? Ми хіба вже звільнили свою землю від загарбника? Відповідь напрошується одна. І не хочеться про неї думати, але, нажаль, треба. Таке можливо тільки при умові, що цю землю ніхто й не збирався звільняти. Цю війну комусь там, нагорі, з якихось причин зовсім не кортить виграти. І тоді напрошується ще питання: це зрада національних інтересів? Чи не в цьому полягає таємна частина мінських домовленостей?
Тоді навіщо гинули на Майдані і в боях наші хлопці? Для кого, для чого їх кров, їх непрожите життя, віддане за країну, очільникам якої вони просто заважають? Навіщо жертви? Навіщо утримували стільки часу аеропорт? Навіщо тримають Піски? Що тепер роблять наші в Широкино, під Маріуполем? Заважать по шматках здавати Путіну нашу землю? Якщо – ні, то прийшов час говорити владі з ДУКом зовсім іншою мовою. Легалізовувати? Ні! Пізно. Легалізацію ДУК переріс. Тепер його потрібно узаконювати.
