У публікації від 20 липня Головний Москаль України. Боротьба з контрабандою чи кришування старих схем!? ми вже зупиняли свою увагу на неоднозначності даного кадрового призначення. Від самого початку було схожим на те, що новий-старий очільник Закарпаття відправляється туди не для того, щоб подолати контрабанду і надвисокий рівень організованої злочинності, а для того, щоб її очолити.

І ось, маємо перших ластівок, себто колишніх регіоналів, які повертаються до рідного гнізда, тобто до влади в області.

Наприклад, Василь Пашкуляк, за інформацією від наших джерел, Генадій Москаль активно лобіює його на посаду або свого заступника, або голови Мукачівської РДА (правильно, найпроблемніші напрямки мають очолювати абсолютно контрольовані люди, котрі не вагатимуться, виконуючи найзлочинніші накази).

Сьогодні спеціальна журналістська група ДУК-інфо повертається з Мукачевого. Події на «Західному» фронті стали настільки резонансними для всієї України, що стануть об’єктом ще не одного дослідження. В той же час висвітлення результатів офіційного розслідування мукачівських подій ведеться вітчизняними ЗМІ однобоко: публікується, в основному, інформація силовиків, котрі зараз стіною стали на «захист честі мундиру» і звітують лише про кількість відкритих проваджень та назви статей Карного Кодексу, а також деякі псевдоаналітичні оцінки різних «експертів», що відпрацьовують кошти замовників.

Пройшло майже два тижні, а шестирічний п’ятикласник до сих пір не дає спокою допитливим дослідникам. Зокрема, надзвичайно цікавить всіх авторство цього епічного фейку, котрий, буквально, розділив країну надвоє. На тих, хто вірить, і на тих, хто сміється.

Згадаємо, як усе починалося?

О 14-24 речник Президента України повідомляє про «страшну трагедію»:

Руслан Ігнатоля (друг "Пух") загинув 11.07.15 під Мукачево.

Молодий, активний, але стриманий та відповідальний у роботі, щирий та відкритий у дружбі, виважений та сміливий. Руслан народився у м.Мукачево, але 15 років мешкав та працював у Португалії, в Лісабоні. Мав престижну роботу в георозвідувальній компанії, кар’єра в розквіті.

Та все ж його серце продовжувало жити в невеличкому закарпатському місті Мукачево. Коли в Україні почалась війна, не зміг сидіти спокійно за 4 тисячі кілометрів від біди. Чітко і старанно планував поїздку: дзвонив, читав, розпитував деталі. Так, посварився з тамтешніми друзями, які відмовляли його від поїздки. Лишив роботу. Взяв квитки, прилетів додому і - відразу в Правий Сектор.

На тренуваннях - максимум уваги та відповідальності. При біді приходив першим. В штабі проводив дні та ночі. Допомагав усім і всюди: тут Пух проходить тренування, тут очолює бойову групу районного осередку в 1-му ЗБАТ ДУК, тут готує їсти, тут прибирає та перекладає склад, тут забавляє сусідських дітей, тут веде годинні бесіди про життя та справедливість із бабусями, які окупували всі лавиці довкола штабу, тут організовує баскетбол із побратимами на сусідньому стадіоні - він був всюди.

Дорога вражає своїми апокаліптичними краєвидами. Зруйновані та посічені осколками будівлі й згорілу військову техніку доповнює каркання нажаханих пострілами та вибухами ворон. Жодної живої душі навколо, тільки випалююче все довкола сонце, від якого руки просто «припікаються» до автомата, а тіло закипає в «шкаралупі» бронежилету. В пам’ять врізаються слова командира – «Ми їдемо на головний форпост української оборони та основний плацдарм для подальшого наступу на донецьку нечисть!»

"В ДУК-інфо присіли на хвилинку..." зі старшим лейтенантом Юрієм Щиріним, керівником прес-центру 93-ї ОМБр ЗСУ.

Про сучасні реалії інформаційної війни, проблематику військової журналістики, співпрацю прес-служб ЗСУ і ДУК та особисті враження про Добровольчий Український Корпус.

Активіст Правого Сектору, в.о. коменданта 1-го Запасного Батальйону ДУК (Закарпаття) Борис Тарасович Латик про репресії режиму Порошенка.

Не розумію я Порошенка, ось є в тебе активи на мільярд доларів, адже вистачить же на все життя, і дітям, і онукам. Навіщо при цьому, ставши народним обранцем, збільшувати прибуток свого бізнесу в 3 рази, хіба це не плювок у своїх зубожілих виборців.

Були ж передвиборчі обіцянки продати Roshen? Публічно пообіцяти і не зробити, ну як так? Невже це так п'янить влада або п'янять гроші, або почуття безкарності? Не розумію.

Чому так складно бути чесним? Так складно продати свою корпорацію за величезні гроші і жити на відмінному державному забезпеченні Президента? Заснувати траст у Великобританії, або кілька фондів по всьому світу, щоб забезпечити всі свої покоління на 1000 років вперед, а натомість отримати любов і визнання свого народу - сильну Україну. Залишити слід в історії врешті-решт! Бо, якщо ситуація розвиватиметься подібним чином, то Порошенко залишиться в історії України, як зрадник і торгаш інтересами країни.

А життя то не вічне! Середня тривалість життя у чоловіків в Україні 65 років. Якщо стежити за здоров'ям, то, думаю, можна легко прожити до 75. Витратити мільярд за 26 років - це і є вища мета? Адже еліксир вічного життя ще не придумали, або, там, переселення душі. Чи, може, активи тепер можна забирати в загробне життя? Може, я чогось не знаю і є лазівки?

Сумнівів вже немає, історія запам'ятає цього президента, як чергове розчарування!

Порошенко управляє і підтримує систему, яка не визнає заслуг добровольців на фронті, заслуг волонтерів у забезпеченні армії. Мовляв, ми і без них би впоралися. Та обісралися б ви!

В полоні у російських терористів знаходяться сотні наших громадян, деякі вже більше року. Чи все робить держава, щоб їх звільнити?

Порошенко своєю боязню патріотів вже нагадує Януковича, в державі з'явилися нові політичні в'язні. Патріотів, журналістів і громадських активістів б'ють на вулицях і усувають фізично. Військова техніка без розпізнавальних знаків у Мукачеві.

Всі ці неоднозначні кадрові призначення, збереження явних зрадників на своїх посадах в Міністерстві Оборони і корупціонерів в Укроборонпромі, нездатність закінчити за півтора роки жодну реформу. А у найпроблемніших напрямках - навіть не починати, я зараз про суди і медицину.

Схаменися, Порошенко, ти пішов по шляху історичного забуття.

Яке положення Добровольчого Українського Корпусу на фронті? Які задачі ставляться перед ДУК в контексті оновлених політичних цілей НВР «Правий сектор»?

По-перше, Добровольчий Український Корпус і надалі виконує свої завдання і на фронті, і у прифронтовій смузі. Їх доволі багато, ми на прохання Генерального Штабу Збройних Сил України і конкретно начальника Генерального Штабу генерал-полковника Муженка відвели п’ятий батальйон з позиції «шахта Бутовка», саме там вони розташовувались, район Опитного, Авдєєвки не тільки на Шахті стояли, але відвели, щоб не провокувати ситуацію, щоб наша «дорога» і «улюблена» влада могла показати, що вони виконують там мінські домовленості і все таке інше, хоч на мій погляд це абсурдне рішення.

Як тільки почули звістку про те, що Правий сектор збирає Віче на 21 липня, в нас не було роздумів, їхати чи не їхати. Безперечно, їдемо. Чому? Бо вже з досвіду роботи знаємо, як веде свою діяльність ПС.

Знаємо, що завжди зі спірних питань представники ПС вели перемовини із офіційними силовими структурами, часто знаходили порозуміння і певні питання вирішувалися. Коли не знаходили компроміс, вже тоді виходили із розголосом інформації, саме такі моменти в нас прийнято називати «розхитування човна», «картинка для Кремля», «виконання плану путіна». Дивним чином порозуміння часто знаходилося саме тоді, коли потребувалася допомога ПС в координації дій в зоні АТО, і не просто в зоні АТО, а в гарячих точках, де й були представлені невеликими підрозділами сили ПС. Так, порівняно із всіма силами ЗСУ, МВД та СБУ їх не просто мало, їх всього декілька відсотків на всю лінію фронту.