На фронті, мабуть, немає бійця, який не знав би ім`я Яни Зінкевич. Ця двадцятилітня дівчинка по рівню мужності і жертовності дасть фору сотні чоловіків. У дев`ятнадцять Яна стала командиром батальйону Госпітальєрів, який сама ж і створила. Зараз вона – керівник медичної служби ДУК ПС, має не одну нагороду і більше сотні особисто врятованих життів. І це – не рахуючи роботи бійців її підрозділу. Поранені, упізнання загиблих, організація похорон – все це лягає на худенькі дівочі плечі Яни.
Про те, що відбувалось по ситуації з моїм арештом.
Почну з однієї невеликої історії, яка має певний вплив на усю подальшу ситуацію.
У квітні я в особі керівника обл. відділення ПС та такі структури як Автомайдан, Самооборона та ще ряд патріотичних організацій написали заяву до МВС, СБУ та прокуратури щодо протиправних дій людини Пресмана, сепаратиста-родінця Щербича С., який мав стати депутатом Комінтернівської райради.
Я призначила побачення їм чотирьом одночасно. У них у розташуванні на балконі, відгородженому від плацу перед будівлею казарми – їдальні білою маскувальною сіткою. Такий собі спостережний пункт: їх із-за сітки не бачать, зате вони можуть спостерігати звідти за бійцями. Імпровізований стіл, стільці-лави, кава…
Rамашка – втілення рівноваги, офіцер з династії військових, підполковник. Сивіючий їжак волосся помежовано шрамом – поранення. Зібраний, завжди охайний не тільки зовні, але й емоційно. І у розмові поміркований. Rамашка – інструктор з тактики і аеророзвідки. Деякі бійці, хто вирішив лишитись у батальйоні при будь-яких розкладах, хвостиком за ним ходять з мапами та кольоровими олівцями. Тактика – мистецтво, яке затягує.
Не так просто примусити слухати себе два десятка здорових мужиків у камуфляжі. Особливо, знаючи їх історії – драматичні історії цієї війни, злету і падінь, втрат і розчарувань. Особливо, коли ти - нижче всіх на зріст і жінка.
Але я серед них – в ролі викладача. Лише через більш як рік мого перебування на базі ДУКу збулась мрія – є курс лекцій на тему «Інформаційна війна». Хотілось би раніше, але, мабуть, ні вони, ні я не були до цього готові. Я не мала авторитету, аби примусити їх слухати, довіри, визнання професіоналізму. А вони – досвіду втрат саме у інформаційних боях, аби розуміти важливість для себе цієї інформації. Тепер, як кажуть, зірки зійшлись. Курс – є.
Автор Ідеологічний референт 12 ЗБАТу друг Сірий від .
«Сьогодні нам не треба вишукувати нових теорій чи філософій – все це ми маємо.
Ми повинні повернутися до тих днів, коли пролунали останні постріли національно-визвольної боротьби, підняти той прапор, скинутий ворогом з наших святинь...»
Зеновій Красівський
Кожній нації свій час – рости, мужніти чи марніти. Так, сходинку за сходинкою, нації проходять тільки їм властивий шлях. Одні залишають по собі папіруси і храмові руїни, деякі за кілька століть зникають, мов тіні, інших Господь задумом своїм тримає на Землі тисячоліттями.
Українська нація замолода перед підтоптаними європейцями. Та нехай ми пізніше вибілили хату, у нас ще попереду здобуття і розбудова Держави української нації на українській землі, бо ж тільки у власній національній державі українці можуть зберегтися українцями і християнами, а Україна – Україною. Саме бруківка Майдану, втрачений Крим і сплюндрований Донбас таки розбудили приспану націю. Тільки через кров, кров власну і ворожу, українство здобуде майбутнє.
Пропонуємо вашій увазі скріншот із сайту інформаційної агенції Уніан. Дуже цікавий скріншот. На ньому синхронні заяви двох «державних діячів»: один поки що Президент України, другий – очільник «молодої народної республіки». Обидва «політики» говорять про одне і те саме: про Мінські домовленості і про те, що альтернативи їх виконанню немає. Як цікаво співпали їх думки, чи не так?
З одного боку, мета такого мітингу мені особисто не зовсім зрозуміла.
Тут кілька варіантів:
– Якщо метою було привернення уваги громадськості до неконституційних законів, виявлення протесту та тиск на парламент для неприйняття такових, то результатом мітингу мав би бути юридично обґрунтований позов до Конституційного Суду та пікетування ВР і того ж Суду.
– Якщо метою був штурм ВР та фізичне захоплення влади, то мав би місце не мітинг, а спланована операція з подальшою ліквідацією можновладців та встановленням свого варіанту влади.
Українська влада перевершила саму себе у підміні змісту понять та вигадуванні нових смислів. Чого варта лише війна, котра називається АТО, або люстрація, за якої всі високопосадовці минулих часів, крім, може, найбільш одіозних, продовжують засідати в стінах Парламенту та інших високих кабінетах?
Ще одне таке – перекручене, викривлене поняття – це «особливий статус» для Донбасу або для «окремих районів Донецької та Луганської областей» (до речі, теж викривлення змісту, адже не окремих, а окупованих).
Із самого початку війни супротивник вимагав від України федералізації. Проте федералізація неприйнятна для нашої держави як з моральної точки зору, так і з точки зору здорового глузду (оскільки відсутня істотна ознака, за якою має бути розділений народ та території). Вчинки ворога однозначно свідчать про те, що нічого іншого, крім «Української Федерації» йому не треба.
Діюча ж влада замість боротьби намагається, як дешева дівка, задовольнити кожного. З цією метою Президент та його команда знову застосовують свою улюблену тактику підміни понять, щоб одночасно переконати власний народ, російських окупантів та зарубіжних партнерів, при чому всіх у різних речах …
Можливо, я не повинна була цього писати, тим більше, у день найбільшого нашого державного свята, але просто вже несила тримати оце в собі.
Наші симпатики знають, що влада вже давно намагається знищити ДУК "Правий Сектор". Що нас оббріхують, пробують дискредитувати тощо. Це все правда, і ви це чудово знаєте, тому повторюватись не буду.
Але це - тільки верхівка айсберга. А от що відбувається "під водою". Це знаємо ми, цим зайняті голови наших командирів. Я хочу, щоб ви теж знали.
Спробую якнайкоротше. Найвище політичне і військове керівництво України під тиском і Росії, і Заходу, і, скоріше за все, з власної волі теж - вже давно віддало наказ: "Правого сектора" на фронті не повинно бути.
Цей наказ діє десь із ранньої весни. Всупереч йому ми весь цей час воювали, роблячи так, щоб оті нехороші люди нагорі і за кордоном думали, що нас на фронті нема, але щоб ви, наші друзі, знали, що ми продовжуємо бити агресора.
