Друзі, останні добу чи дві ви засипаєте мене питаннями - чи то правда, що добровольці і зокрема ДУК ПС залишили передову, і як ми так могли, чи це зрада, чи нас купили тощо.
Зрозумійте одну важливу річ.
Якщо щось написано на офіційному сайті ПС - значить, офіційно так воно і є. І написано тому, що так має бути написано.
Путін же сказав, що російських військ в Україні немає. Росіяни ж вірять Путіну.
То яке ви маєте право не вірити нашим командувачам - Муженку, Полтораку і тим більше - офіційним повідомленням на сайті ПС?
Вам чітко сказано - правосєків на передовій немає. Значить - немає, і крапка.
А якщо хтось із вас випадково побачить або сфотографує на передовій правосєків - знайте: вони просто заблукали. В крайньому разі - усі знаходяться в офіційних відпустках. І взагалі - у нас перемир'я, не знали?
Міномет, з якого нещодавно був підірваний склад ворожих боєприпасів на "Спартаку" (кажуть, що тоді був знищений "Крим", права рука Гіві) - то був не наш міномет. Ми не знаємо, хто з нього стріляв і навіщо. І хто зараз відбиває ворожі атаки в Пісках і всюди навколо ДАП - ми навіть гадки не маємо.
Не тому, що були прийняті конкретні антикомуністичні закони і визнані - нарешті, на 24-му році незалежності! - ті, хто воювали за цю незалежність.
Врешті-решт, Ющенко вже визнавав героями Бандеру і Шухевича, Янукович потім це скасував, а для людей нічого не змінилося: Бандеру і Шухевича почали вважати героями не після указу Ющенка, і після указу Януковича їх не перестали вважати героями.
Сьогоднішній день - історична віха. Від сьогодні у нас з Росією нарешті офіційно різна історія.
Ми навіть у різних війнах перемогли.
Депутат Держдуми РФ задався ціллю формування української Армії на засадах чинного російського законодавства. І, як водиться, першим на хвіст шановному держдумівцю наступив Добровольчий Український Корпус. За даними «Ізвєстій» член комітету Держдуми РФ з конституційного законодавства і державного будівництва Олексій Діденко (ЛДПР) звернувся із запитами до Генпрокурора та Голови Верховного суду РФ для отримання правової оцінки вступу бійців «Правого сектора» до лав ЗСУ.
Діденко із однодумцями договорилися вже до того, що у зв’язку із цим всю українську Армію необхідно визнати екстремістською організацією, так як страшні «правосєки» будуть не просто воювати, а поширюватимуть свою ідеологію і перетворюватимуть звичайних солдатів на кровожерливих карателів. А Дмитро Ярош на посаді радника начальника Генерального штабу витончено допомагатиме їм у цьому.
Увагою росіян до структури нашої армії, а також «цінними вказівками» про те, хто і як має в ній воювати, вже нікого не здивуєш. Проте в котрий раз дивує наполегливість із якою різноманітні офіційні особи сусідньої держави (при чому найвищого рівня) намагаються ретранслювати власну фашистську сутність на інших та проводять нічим не завуальовану пропаганду зверхності російської нації над усіма іншими (що це, як не нацизм?).
Не знаю, як вас, а мене добряче бісить, коли наших воюючих супротивників називають:
а) терористами (офіційна позиція більшості українських ЗМІ). Які вони до біса терористи, вони воююча сторона.
Думаю, що і без словників більшість людей розуміють, хто такі терористи. Як на мене, це люди, які:
- захоплюють заручників і висувають якісь вимоги - "а інакше ми їх вб'ємо",
- цілеспрямовано влаштовують теракти з метою знищити мирне населення (вибухи у громадських місцях тощо),
- підпільники, основна діяльність яких (у мирний час) - замахи на можновладців чи подібну соціальну групу (тобто, якщо завтра наша ДРГ здійснить замах на котрогось із лідерів ДНР - це не тероризм, це війна).
Після напів-відкритих, напівтаємних "Мінських домовленостей" все кріпне в мені одна підозра.
Довести її нині не можу, дуже хочу помилятися.
Але здається мені, що абсолютно всі учасники переговорного процесу, всі, так би мовити, зацікавлені сторони (європейські і американські політики, Путін, лідери так званих ДНР та ЛНР і наш Порошенко) домовились віддати "новоросам" (=Путіну) частину території України, включно з тією, що перебуває нині під контролем українських силовиків.
Сьогодні в гостях у "ДУК-інфо" командир Добровольчого Українського Корпусу Андрій Стемпіцький (друг Летун).
Розмова піде про легалізацію ДУК, про "перемир'я", покидьків-рашистів з ОБСЄ, російську агресію, силу українського народу та нашу майбутню перемогу...
Два питання, якими задається суспільство, дивлячись на Правий сектор. Вони градуються в залежності від ступеню невдоволення владою.
- Коли вже, нарешті, ПС прийде до влади?
Так запитують ті, хто вже сьогодні розуміє, що завтра краще не буде. Ну, просто нізвідки тому "краще" взятись! Посів не той. Це - ті, хто готовий до радикальних дій. Вони закидають ПС, що, мовляв, мало готувались до виборів, не поспішають прибирати "від корита" того чи іншого чиновника, чи олігарха. Чи й просто: не йдуть зі зброєю на Київ.
У випуску про мобілізацію та демобілізацію українських військових. А також з`ясовуватимемо, за яких умов і коли добровольчі батальйони ДУК "Правий сектор" та ОУН можуть увійти до лав ЗСУ чи Нацгвардії.
Гості студії: колишній заступник начальника Генштабу Ігор Романенко, заступник начальника департаменту інформаційних технологій Міністерства оборони України Сергій Галушко і речник ДУК "Правий сектор" Андрій "Богема" Шараскін. Також зі студії на Хрещатику до розмови долучиться полковник запасу, правозахисник Олександр Сасько.
Виникає закономірне питання. Якщо у країні, що веде війну не тільки з власними терористами, а й з надпотужним зовнішнім ворогом, виникає добре згуртоване, дисципліноване, вишколене й навчене, власноруч озброєне військове формування, що довело свою відданість країні і народу численними боями і перемогами, то навіщо його роззброювати? Ми хіба вже звільнили свою землю від загарбника? Відповідь напрошується одна. І не хочеться про неї думати, але, нажаль, треба. Таке можливо тільки при умові, що цю землю ніхто й не збирався звільняти. Цю війну комусь там, нагорі, з якихось причин зовсім не кортить виграти. І тоді напрошується ще питання: це зрада національних інтересів? Чи не в цьому полягає таємна частина мінських домовленостей?
