"Поплачь о нем, пока он живой.
Люби его таким, какой он есть". (с)

Одна дівчинка, учениця молодших класів, обожнювала, боготворила директора школи - суворого, справедливого і красивого чоловіка. Одного разу вона випадково побачила, що він, як простий смертний... ішов до туалету. Дівчинка відчула моральний шок. Обожнюванню прийшов кінець.

Одна жінка, педагог, врятувала від "поганої стежки" свою юну ученицю, прищепила їй любов до України, літератури, культури і всього прекрасного. У дівчини все склалося добре, дружба між вихователькою і вихованкою тривала довгі роки.

Коли почалася війна, дівчина зреклася своєї вчительки - через... нариси, які та писала з фронту. У цих нарисах герої-фронтовики поставали звичайними людьми, які іноді не дуже вишукано жартують, можуть брутально лаятись, а іноді й випивати.

Дівчина виявилася неготовою до цієї правди і не пробачила її своїй вчительці. Вона хотіла бачити фронтовиків янголами з білосніжними крильцями - і ніяк інакше.

Друзі! Зрозумійте, що ми, добровольці - звичайні люди. Більше того, ми всі - не лише патріоти, але й авантюристи, а серед авантюристів підвищений відсоток людей, схильних до небездоганних речей.

Ми ходимо в туалет. Багато хто з нас лається матом. У нас трапляються порушення дисципліни - в тому числі і дуже серйозні, такі як пиятика та крадіжки. За це хтось регулярно сидить під замком на гауптвахті, а потім або, усвідомивши свою провину, повертається до служби, або виганяється назавжди. Під нашою маркою орудує сила-силенна банд, які займаються "віджимом". Іноді ми з огидою дізнаємося, що у "віджимах" замішані і окремі патріоти - в тому числі і ті, які були на Майдані і потім героїчно воювали.

В моєму підрозділі на півсотні прекрасних хлопців завівся один наркоман, який вкрав у всіх бійців знеболювальне з аптечок. Ми його так і не вирахували - але після того, як кількох порушників дисципліни відправили додому, крадіжки припинилися.

Звичайно, ми не сидимо склавши руки, а ведемо роботу, щоб цього всього не було, щоб була сувора дисципліна і бездоганна репутація. Як кожна реальна робота, вона не буває на 100% ефективною. Але прогрес, безумовно, є.

А також, крім цього - ми з липня минулого року тримали Піски. Ми воювали в ДАП. Ми допомогли армійцям взяти і утримати не один населений пункт Донбасу. Ми втратили кілька десятків людей убитими.

Нас порівняно небагато і ми недостатньо озброєні, але наш бойовий дух вже майже рік цементує армійські підрозділи - настільки, що їхні командири досі регулярно телефонують нашим і просять прислати на позицію хоча б кількох правосєків.

Наші медики - Госпітальєри на чолі з Яною Зінкевич врятували сотні поранених бійців на Донеччині і Луганщині. Кожен з них - це людське життя, це чийсь син, брат, батько, чоловік, який би помер, якби не наші хлопці й дівчата.

Не треба нас сліпо обожнювати! Не треба у кожному коментарі писати, які ми святі герої. Не треба називати Яну "рівненським янголом" - вона не янгол, вона жорсткий, вольовий і ефективний менеджер, на плечах якого таке колосальне навантаження, з яким би не впорались 90% дорослих і досвідчених чоловіків - а їй лише 19.

Любіть нас такими, якими ми є насправді. З усім нашим героїзмом і всіма нашими проблемами. Інакше вам доведуть, що ми, виявляється, ходимо до туалету і лаємось матом, і ви виявитесь не готовими до цієї правди. І дуже швидко з палких прихильників перетворитесь на таких самих палких "викривателів".

Я розумію, що те, що я зараз пишу, викличе внутрішній спротив у багатьох людей, яким подавай або чорне, або біле. Але все-таки сподіваюся на людський розум і на те, що правда має бути сильнішою за лубок.

Я розумію також, що багатьом хочеться, щоб все було по законах, правилах і інструкціях. Щоб державу від зовнішнього ворога захищала армія, а всі злочини розслідувала міліція. Але коли виявляється, що уповноважені на певні дії структури з тієї або іншої причини не справляються зі своїми обов'язками - ці обов'язки перебирають на себе об'єднання громадян. Ці громадяни не святі, не ідеальні. У їхньому середовищі трапляються чвари, помилки і зловживання. Але альтернатива - втратити державу. Іде війна. Обирайте.

Вітаю, друзі! Перший бій у протистоянні (а воно, нажаль є) влади і ДУКу ми виграли. Сьогодні базу деблоковано, частини 25-ї і 95-ї бригад, довжелезними колонами, включаючи навіть установки «Град», вийшли із «зони навчання».

Але і ми, та й ви були би наївними, якби перемогу в одному «бою» сприйняли за перемогу у війні. Бій ми виграли, а війна триває. Наразі вона перейшла в іншу фазу – артилерійсько-інформаційна перестрілка. Раптом повспливали «гріхи й грішочки» ДУКу й зі швидкістю лісової пожежі почали поширюватись Інтернетом. Частина з них – абсолютно фейкові.

Незважаючи на вир подій, пов’язаних із конфліктом навколо бази ДУК ПС, не могли не звернути своєї уваги на результати двох опитувань. Перше, це опитування телеканалу ICTV на тему «Чи потрібно роззброїти «Правий сектор»?, у якому станом на вечір 30 квітня 97 відсотків респондентів висловили своє ствердне «ні», а друге – це аналогічне питання, яке поставило своїм слухачам відоме вато-радіо «Вєсті». Так от, станом на 29 квітня, 74 відсотки слухачів художньої творчості колективу «Вєстєй» зовсім не заперечують проти того, щоб добровольці охороняли їх мирний сон.

Знаєте чому правосєкі найкращі? Бо в небі Холодного Яру тільки ми здатні розгледіти не просто хмари, а хитрючого ангела, що салютує нам великий палець піднятий догори! І якої б віри ви не були, коли саме небо вами задоволене - це видно! Головне - відкрийте очі! Тому... Руки геть від ДУК ПС! Бо їх оберігають янголи!

Сьогодні машина ДУК-інфо летіла на базу, як на крилах. Звістка про оточення 5 ОБАТу спецназом 95-ї і 25- бригад застала нас у Києві, ми доробляли новий сайт «Сектор правди» з нашим адміном – подругою Терцією і молоддю ІТ-компанії, яка власне безкоштовно його зваяла у кращих традиціях Пігмаліона.

Розпорядження Першого залучити ЗМІ до висвітлення конфлікту, заява Командира, шалений передзвін по каналах, газетах і сайтах, щопівгодинний вихід на сайт з новинами, постійні тривожні перемовини зі Стрілою, з базою – так пройшла ця ніч. На ранок почала вимальовуватись загальна картина конфлікту: влада намагається роззброїти ДУК ПС, а добровольці демонструють готовність стояти до кінця, яким би він не був. Тривога наростала з кожною годиною, з кожним дзвінком.

Майже рік вони тримали позиції в Пісках Донецької області (і не лише в Пісках). Під шквалом обстрілів, під зливою куль, постійно перебуваючи під прицілами снайперів і знаючи, що не можна зробити ні року назад, адже за їх спинами – Україна. Весь цей рік вони воювали не заради статусів і виплат, а всупереч шаленому небажанню влади допустити до ведення бойових дій професійних, навчених, самомотивованих військових, котрі можуть повести за собою інших, і, як свого часу обіцяв наш Президент, дійсно здатні завершити АТО протягом короткого часу, а не гратися в бутафорію «Мінських домовленостей».

Вивід ДУК ПС із селища Піски змінив не лише баланс сил під Донецьком, але й повністю віддав вогневу ініціативу у руки сепаратистів та терористичних військ Російської Федерації.

У вересні 2014 року, коли добровольці Правого Сектора закріпились на південно-східних околицях Пісків, вогнева ініціатива перейшла до українських вояків. Тандем тяжкої зброї ЗСУ та ініціативних коректувальників ДУК домінував на полі бою на протязі світлого часу доби (бойовики ДНР посилювали обстріли і намагались перехопити ініціативу лише вночі).

Керівник "ДУК-інфо", інформаційного відділу Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектору, Алла Мегель дає відповіді у програмі "Актуальні питання" на каналі МТМ м.Запоріжжя. Про війну, "перемир'я", майбутнє і минуле ДУК Правого Сектору та багато інших цікавих тем почуєте ви у цій розмові.

Йому закидають зверхність і зарозумілість. У поглядах, у реакціях, в інтонаціях. Йому приписують синдром кіборга. Надмірне вип’ячування свого недоречного «героїзму». Або просто – поствоєнний синдром. Хворобу. Його звинувачують у приниженні звичайних, невійськових людей. У небажанні робити кроки назустріч. У навмисному розподілі на «нас», тих, хто на фронті, і на «них», тих, хто не причетний до війни. Коли ж має бути навпаки.

День такий сонячний. База купається в молодій зелені дерев і насолоджується травою. Правда, все це робиться на ходу, на бігу, похапцем, - бо роботи у всіх багатенько. Ми зараз нагадуємо величенький такий мурашничок: кожна мурашка знає своє місце, свою роботу.

Мурашки-зброярі щось зварюють, пиляють, свердлять, час від часу заглядаючи в креслення. Їх майстерня – мрія кіношника – захаращена залізяками, що на початках нагадують купу металобрухту. Добре обгорілу й заржавілу таку купу. І всі ці штукенції, спочатку в уяві нашого Крави – головного конструктора правосєківського КБ зброї, – а потім і в реалі перетворюються на нові неочікувані зразки зброї. «Нежданчики для ворога,» – жартують дядьки із команди Крави.