Сьогодні машина ДУК-інфо летіла на базу, як на крилах. Звістка про оточення 5 ОБАТу спецназом 95-ї і 25- бригад застала нас у Києві, ми доробляли новий сайт «Сектор правди» з нашим адміном – подругою Терцією і молоддю ІТ-компанії, яка власне безкоштовно його зваяла у кращих традиціях Пігмаліона.
Розпорядження Першого залучити ЗМІ до висвітлення конфлікту, заява Командира, шалений передзвін по каналах, газетах і сайтах, щопівгодинний вихід на сайт з новинами, постійні тривожні перемовини зі Стрілою, з базою – так пройшла ця ніч. На ранок почала вимальовуватись загальна картина конфлікту: влада намагається роззброїти ДУК ПС, а добровольці демонструють готовність стояти до кінця, яким би він не був. Тривога наростала з кожною годиною, з кожним дзвінком.
Майже рік вони тримали позиції в Пісках Донецької області (і не лише в Пісках). Під шквалом обстрілів, під зливою куль, постійно перебуваючи під прицілами снайперів і знаючи, що не можна зробити ні року назад, адже за їх спинами – Україна. Весь цей рік вони воювали не заради статусів і виплат, а всупереч шаленому небажанню влади допустити до ведення бойових дій професійних, навчених, самомотивованих військових, котрі можуть повести за собою інших, і, як свого часу обіцяв наш Президент, дійсно здатні завершити АТО протягом короткого часу, а не гратися в бутафорію «Мінських домовленостей».
Вивід ДУК ПС із селища Піски змінив не лише баланс сил під Донецьком, але й повністю віддав вогневу ініціативу у руки сепаратистів та терористичних військ Російської Федерації.
У вересні 2014 року, коли добровольці Правого Сектора закріпились на південно-східних околицях Пісків, вогнева ініціатива перейшла до українських вояків. Тандем тяжкої зброї ЗСУ та ініціативних коректувальників ДУК домінував на полі бою на протязі світлого часу доби (бойовики ДНР посилювали обстріли і намагались перехопити ініціативу лише вночі).
Йому закидають зверхність і зарозумілість. У поглядах, у реакціях, в інтонаціях. Йому приписують синдром кіборга. Надмірне вип’ячування свого недоречного «героїзму». Або просто – поствоєнний синдром. Хворобу. Його звинувачують у приниженні звичайних, невійськових людей. У небажанні робити кроки назустріч. У навмисному розподілі на «нас», тих, хто на фронті, і на «них», тих, хто не причетний до війни. Коли ж має бути навпаки.
День такий сонячний. База купається в молодій зелені дерев і насолоджується травою. Правда, все це робиться на ходу, на бігу, похапцем, - бо роботи у всіх багатенько. Ми зараз нагадуємо величенький такий мурашничок: кожна мурашка знає своє місце, свою роботу.
Мурашки-зброярі щось зварюють, пиляють, свердлять, час від часу заглядаючи в креслення. Їх майстерня – мрія кіношника – захаращена залізяками, що на початках нагадують купу металобрухту. Добре обгорілу й заржавілу таку купу. І всі ці штукенції, спочатку в уяві нашого Крави – головного конструктора правосєківського КБ зброї, – а потім і в реалі перетворюються на нові неочікувані зразки зброї. «Нежданчики для ворога,» – жартують дядьки із команди Крави.
"В ДУК -інфо присіли на хвилинку"
«ДУК-інфо» завітав до Дніпропетровського штабу Правого Сектору. Дивіться відео із зустрічі.
Яких тільки днів не було у мене в ДУКу. Неймовірні, тривожні, щасливі, жахливі, трагічні... Але такого, як сьогодні, справді ще не було. Не знаю, яке притулити до нього слово. Вперше за дев`ять місяців служби в Корпусі у мене немає слів.
Хіба може - історичний. Бо, як ще назвати день, коли 5 Окремий Батальйон Добровольчого Українського Корпусу Правого сектора вийшов з Пісків? Ось тільки тепер нас там реально немає. Радіє Генштаб???
