Майстер-клас комбата Чорного із фарбування зброї з метою її маскування для бою в польових умовах. 5 окремий батальйон Добровольчого Українського Корпусу Правого Сектору.

Кажучи про дистанцію, відразу ж треба загострити увагу на дуже близькій відстані до мішені, а в бойовій ситуації – до супротивника. В процесі тренувань виявилося чотири таких дистанції. Це 1.25м, 1.50м, 1.75м, і 2м. Поки не говоримо про методи метання і про дуже важливий розділ – як тримати ніж (це буде зроблено в наступному розділі). Навчаючись, учень повинен наростити кваліфікацію на цих відстанях, і лише після цього тихенько відсовуватися, віддаляючись від мішені. Це реальні дистанції як для навчання, так і для бойової ситуації, що дають можливість швидко розібратися з супротивником. Потім йде дуже реальна дистанція 2.5 і 3м. Потім 4-4.5м. Відповідно 5м, 6м, 7 і 8м.

Іноді, коли випадає вільна хвилинка, я закриваю очі і уявляю, як Георгій Гонгадзе, повернувшись ненадовго із кращого світу, із сумним докором та, певно, здивуванням дивиться на потуги багатьох своїх колег по цеху під назвою «чесна журналістика». Так-так, Георгію, це та сама чесна продажна журналістика, яку активно впроваджують на українських теренах Ваші колишні колеги по цеху. Ті самі, котрі в річницю Вашої, як виявляється марної, жертовної смерті зі старанно вдаваним сумом зітхають про те, як багато Ви зробили для Свободи Слова в Україні і клянуться наслідувати.

В кращому фільмі всіх часів та народів «Хрещений батько» Майкл Корлеоне у стінах церкви на очах безлічі свідків приймає хрещення племінника. У цей самий час в інших куточках міста його найвідданіші підлеглі жорстоко розправляються із ворогами організації.

Під час урочистостей, присвячених перемозі над фашизмом, коли Президент приймав урочисту присягу від новобранців та давав їм напуття, тренувальний центр ДУК ПС на «Десні» загрожували силою викинути на вулицю. І лише привернувши до події увагу широкої громадськості вдалося уникнути кривавої розправи.

Нічого не нагадує?

Хвиля новин навколо блокування бази 5-го ОБ ДУК Правий сектор вщухла. Статус кво поновлено, ситуація начебто заспокоїлась. Бійці проходять плановий вишкіл, а влада робить вигляд, що нічого не відбувається. Увага суспільства прикута до нових подій та подразників. Може виникнути думка, що питання щодо так званої "легалізації Правого сектору" - не на часі для влади. Чи є воно так насправді? І чи будуть нові намагання влади вирішити це питання хірургічними (силовими) засобами?

Кожен рік місцеве козацтво Покровського району, що на Дніпропетровщині, збирається у Дібрівському лісі, біля пам’ятного місця – Дуба смерті. Цій рослині близько півтисячі років, і її історію пов’язують із кошовим отаманом Іваном Сірком, та Батьком Махном, який теж вів бої у цьому регіоні, але вже у свою епоху. Зараз від дуба мало що залишилося. В нього декілька разів потрапляла блискавка, а невідомі вандали підпалили залишки могутнього дерева.

Вже декілька днів триває паплюження ДУК ПС. Інформаційна війна почалась відразу після відведення військових від нашої бази. Все дуже просто, шляхом сили вирішити питання з добровольцями не вдалося, бо занадто велика підтримка серед бійців та командирів ЗСУ, волонтерів та простих українців не дозволила реалізувати підлий план. Та й розголос занадто великий. А злодій, як відомо, любить тишу та темноту…

Тоді з великим завзяттям кинулись до реалізації наступного плану. Це дискредитація в очах людей наших командирів та бійців. Спочатку потрібно нейтралізувати підтримку народу, припинити забезпечення наших підрозділів волонтерами, зробити з нас простих злочинців, наркоманів, садистів, а потім завершити ліквідацію ДУКу.

В ДУК-інфо: Комбат Чорний та Алла Мегель відверто про останні події навколо ДУК ПС.

"Поплачь о нем, пока он живой.
Люби его таким, какой он есть". (с)

Одна дівчинка, учениця молодших класів, обожнювала, боготворила директора школи - суворого, справедливого і красивого чоловіка. Одного разу вона випадково побачила, що він, як простий смертний... ішов до туалету. Дівчинка відчула моральний шок. Обожнюванню прийшов кінець.

Одна жінка, педагог, врятувала від "поганої стежки" свою юну ученицю, прищепила їй любов до України, літератури, культури і всього прекрасного. У дівчини все склалося добре, дружба між вихователькою і вихованкою тривала довгі роки.

Коли почалася війна, дівчина зреклася своєї вчительки - через... нариси, які та писала з фронту. У цих нарисах герої-фронтовики поставали звичайними людьми, які іноді не дуже вишукано жартують, можуть брутально лаятись, а іноді й випивати.

Дівчина виявилася неготовою до цієї правди і не пробачила її своїй вчительці. Вона хотіла бачити фронтовиків янголами з білосніжними крильцями - і ніяк інакше.

Друзі! Зрозумійте, що ми, добровольці - звичайні люди. Більше того, ми всі - не лише патріоти, але й авантюристи, а серед авантюристів підвищений відсоток людей, схильних до небездоганних речей.

Ми ходимо в туалет. Багато хто з нас лається матом. У нас трапляються порушення дисципліни - в тому числі і дуже серйозні, такі як пиятика та крадіжки. За це хтось регулярно сидить під замком на гауптвахті, а потім або, усвідомивши свою провину, повертається до служби, або виганяється назавжди. Під нашою маркою орудує сила-силенна банд, які займаються "віджимом". Іноді ми з огидою дізнаємося, що у "віджимах" замішані і окремі патріоти - в тому числі і ті, які були на Майдані і потім героїчно воювали.

В моєму підрозділі на півсотні прекрасних хлопців завівся один наркоман, який вкрав у всіх бійців знеболювальне з аптечок. Ми його так і не вирахували - але після того, як кількох порушників дисципліни відправили додому, крадіжки припинилися.

Звичайно, ми не сидимо склавши руки, а ведемо роботу, щоб цього всього не було, щоб була сувора дисципліна і бездоганна репутація. Як кожна реальна робота, вона не буває на 100% ефективною. Але прогрес, безумовно, є.

А також, крім цього - ми з липня минулого року тримали Піски. Ми воювали в ДАП. Ми допомогли армійцям взяти і утримати не один населений пункт Донбасу. Ми втратили кілька десятків людей убитими.

Нас порівняно небагато і ми недостатньо озброєні, але наш бойовий дух вже майже рік цементує армійські підрозділи - настільки, що їхні командири досі регулярно телефонують нашим і просять прислати на позицію хоча б кількох правосєків.

Наші медики - Госпітальєри на чолі з Яною Зінкевич врятували сотні поранених бійців на Донеччині і Луганщині. Кожен з них - це людське життя, це чийсь син, брат, батько, чоловік, який би помер, якби не наші хлопці й дівчата.

Не треба нас сліпо обожнювати! Не треба у кожному коментарі писати, які ми святі герої. Не треба називати Яну "рівненським янголом" - вона не янгол, вона жорсткий, вольовий і ефективний менеджер, на плечах якого таке колосальне навантаження, з яким би не впорались 90% дорослих і досвідчених чоловіків - а їй лише 19.

Любіть нас такими, якими ми є насправді. З усім нашим героїзмом і всіма нашими проблемами. Інакше вам доведуть, що ми, виявляється, ходимо до туалету і лаємось матом, і ви виявитесь не готовими до цієї правди. І дуже швидко з палких прихильників перетворитесь на таких самих палких "викривателів".

Я розумію, що те, що я зараз пишу, викличе внутрішній спротив у багатьох людей, яким подавай або чорне, або біле. Але все-таки сподіваюся на людський розум і на те, що правда має бути сильнішою за лубок.

Я розумію також, що багатьом хочеться, щоб все було по законах, правилах і інструкціях. Щоб державу від зовнішнього ворога захищала армія, а всі злочини розслідувала міліція. Але коли виявляється, що уповноважені на певні дії структури з тієї або іншої причини не справляються зі своїми обов'язками - ці обов'язки перебирають на себе об'єднання громадян. Ці громадяни не святі, не ідеальні. У їхньому середовищі трапляються чвари, помилки і зловживання. Але альтернатива - втратити державу. Іде війна. Обирайте.

Вітаю, друзі! Перший бій у протистоянні (а воно, нажаль є) влади і ДУКу ми виграли. Сьогодні базу деблоковано, частини 25-ї і 95-ї бригад, довжелезними колонами, включаючи навіть установки «Град», вийшли із «зони навчання».

Але і ми, та й ви були би наївними, якби перемогу в одному «бою» сприйняли за перемогу у війні. Бій ми виграли, а війна триває. Наразі вона перейшла в іншу фазу – артилерійсько-інформаційна перестрілка. Раптом повспливали «гріхи й грішочки» ДУКу й зі швидкістю лісової пожежі почали поширюватись Інтернетом. Частина з них – абсолютно фейкові.