Які асоціації викликає слово «старшина»? Правильно! Сивочолий чолов’яга кремезної статури, який вміє – все, знає – все (ну майже все). В нього є дорослі діти, онуки та відповіді на всі питання, від годування кроликів до проблем геополітики. Саме таку посаду, старшина, має герой цього невеличкого інтерв’ю.
Ми зустрічаємось майже кожного дня: в їдальні, на полігоні, в штабі. Це людина, спілкуючись з якою, виникає бажання слухати. Мимоволі згадуєш слова одесита Бабеля: «він говорить так мало але так смачно, що виникає бажання аби він сказав ще». Його мова – не бурхливий потік, а некваплива та виважена думка, за якою життєвий досвід, добра освіта та чітка громадянська позиція. Ми познайомилися випадково. Таких знайомств буває інколи по декілька на добу. Але його погляд, впевненої в собі й водночас по справжньому мудрої людини, спонукав мене це раптове знайомство продовжити.
На перший погляд він не здається воїном. Низенький, досить повний, він явно не солдат. Можливо, інтендант або працівник кухні. Але перше враження, як це часто буває, невірне. Він – солдат, причому дуже і дуже хороший. Адже поганих на «Сауні» не буває. Це найближча до сєпарів позиція. До ворога – 500-600 метрів. Щоб просто прожити там всю зиму в приміщенні без даху треба неабияку силу духу, а прожити там найгарячіші дні, коли ворожа арта не замовкала ні на хвилину може лише сильна духом людина та патріот. І не просто прожити, а весь час вступати у бойові зіткнення з противником, атакувати його танки та БТРи. Один з героїв «Сауни» - Друг Бондік.
Незібрані соняхи. Сухі, чорні мертві тривожно шурхотять на вітру. Між ними воронки й розтяжки, за ними обгорілі стіни зруйнованих будинків в оточенні скалічених осколками кущиків бузку та смородини, і над усім цим синє весняне небо, до якого жадібно тягнеться новими паростками випалена війною земля.
Весняне небо розливається в очах хлопця, який стоїть навпроти, пильно вдивляючись у лісосмугу за моєю спиною. Командир розвідувально-диверсійної групи 7-го ОБАТ ДУК Правого Сектора – Бук.
– Янгол. – чоловік знімає з плеча автомат та сідає напроти мене на бліду тогорічну траву донецького степу. Мужнє засмагле обличчя, зворушлива жовто-блакитна стрічка на зап’ясті, глибокий вивчаючий погляд, що дихає спокоєм та, здається, дивиться в саму душу. Витримавши погляд Янгола, відчуваю як його довіра водночас руйнує між нами незручність спілкування малознайомих людей.
З початку Революції Гідності військово-політичний рух «Правий сектор» втратив 150 своїх бійців. Всі вони будуть поіменно названі на нашому сайті. Але зараз треба згадати про живих героїв, котрими буквально вирує база П’ятого батальйону ДУК. Одним із них є Друг Дельфін, історію якого ми і пропонуємо вашій увазі.
Дельфін – народився на сході України, строкову службу проходив у окремій бригаді морської піхоти Балтійського флоту в Калінінграді ще за часів СРСР. Тому не дивно, що переважно розмовляє він російською мовою, хоча прекрасно розуміє та говорить українською. Це ще раз підтверджує той факт, що у ДУК воюють люди зі всіх куточків України. Мотиви Дельфіна добре пояснюються наступним діалогом, підслуханим на передовій: «Тебе воевать не надоело?». «Очень. Домой хочу». «А где твой дом?». «В Донецке!»
Автор текст: «Кіборги - 2015» фото: Roman Nikolayev від .
Знайомтеся: боєць штурмової роти ДУК «Правий Сектор», позивний Фелікс. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, Кіборг. У мирному житті киянин, має вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».
Барс, як справдешній капітан, корабель залишав останнім.
Протягом двох попередніх тижнів особовий склад ДУКу вивозив з Пісків майно. Було очевидно ще з минулої осені, що у плани командування АТО входить здача Пісків разом із найближчими селами. Подейкували, що це один з таємних пунктів Мінських домовленостей.
Барс у такі подробиці не занурювався. Його задача – вивести своїх людей. Непростенька, прямо скажемо, задачка в умовах, коли супротивник валить по тобі з усього арсеналу, який є в наявності, не шкодуючи БК. Кілька позицій вже дихають на ладан. А багатостраждальне «Небо» - розбите й спалене до понівеченого, покрученого металу – бовваніє, як символ багатомісячних артилерійських перестрілок.
