Штурмові ангели. Жити після смерті

Унікальна можливість, правда? Шкода тільки, що її надає війна. Вбиваючи молодих, дає їм інше життя. У спогадах, в сльозах, в назвах вулиць, в журналістських репортажах, в портретах, в піснях і легендах, в історії. Наша пам'ять як життя для загиблих.

Їх не називають інакше, аніж Герої. Про Них говорять, Їм дякують, Ними захоплюються. Часто забуваючи, що ці люди – чиїсь діти, чиїсь кохані, чиїсь друзі. Для яких байдужі усі почесті, яким наплювати на славу. Вони втратили найрідніше. І на слова: «Він був справжнім Героєм» вони відповідають: «Він був моїм єдиним сином»…

На поховання бійців виходять цілі міста. Дороги до кладовища встелені квітами. Тисячі зірваних голосів від крику відчаю і ненависті «Герої не вмирають». І сльози рідних і чужих. І проклинання України.

Цим хлопцям не було і 20-ти. Чотири бійці штурмової роти, що загинули цієї осені, воюючи. І створивши боївку штурмових ангелів.

Друг «24-ий» - Степан Стефурак, 19 років. Загинув 22-го вересня у смт Піски, підірвавшись на міні.

Друг «Скельд» - Святослав Горбенко, 19 років. Загинув 3-го жовтня в Донецькому аеропорту від кулі снайпера.

Друг «Сєвєр» - Сергій Табала, 18 років. Загинув 6-го листопада в Донецькому аеропорту від влучення гарматного снаряду.

Друг «Чорний» - Олександр Райхерд, 18 років. Загинув 9-го листопада в смт Піски від вогнепального поранення.

Хлопців більше немає, але пам’ять про них свята назавжди! Пам’ять про славних бійців, тепер уже штурмових ангелів…