Він ніколи і нічого не розповідав мені про війну. Ну хіба що декілька кумедних випадків з солдатської «бувальщини». Він дуже дивно святкував День Перемоги, зневажаючи «офіційні» заходи, та їздив на Савур-Могилу лише в компанії свого родича, фронтовика-чорноморця. Мені соромно, але я не знаю, за що саме він отримав свій орден «Червоної зірки» та купу бойових медалей. Маючи «броню» від призова – вступив до добровольчого батальону та з протитанковою рушницею дійшов до Кьонігсбергу.
Колись моя найкраща подруга назвала мене теоретиком по життю. Мовляв, теоретично я про все можу написати, а от на практиці втілити – проблема. У роботі інформаційника Добровольчого Корпусу теж є велика загроза перетворитись на теоретика війни, адже ми пишемо свої матеріали не в окопі на коліні, а у цілком комфортному будиночку ДУК-інфо. Поряд ходять справжні герої – хапай, записуй інтерв’ю, роби сюжети, знімай передачі. І приростаєш до місця, крутишся, наче білка в колесі, й випадаєш з теми: війна десь там – а ти тут, в теплі і шані читачів. А от авторитет у хлопців, що не один місяць прожили під обстрілами, можна заробити тільки на передовій.
Але ж наших на лінії фронту нема! Що його робити, як потрапити на передову? Допоміг випадок на блок-посту. У «групі підтримки», що турбувалась, чи ми самі впораємось, був телефон одного побратима із зашифрованої групи, яка то з’являється, то зникає з однієї з кімнат нашого будиночка. Телефоную йому:
Питання взаємодії важливе для будь-якого підрозділу. Відчуття роботи в команді не виникає раптово та само по собі.
Потрібен час, певні зусилля та досвідчений інструктор. Впевненість в своїх діях та в діях тих, хто поруч, - запорука не тільки виконання бойового завдання, але й життя або смерті. Бо війна – то не пейнтбол. Там все – «по дорослому».
От скажіть мені,шановні,коли ви в останній раз бачили «наживо» кулемет «Максим»?
Взагалі не бачили? Я теж не бачив ніколи працюючий екземпляр. Але вчора сталася слушна нагода познайомитись з цим раритетом.
Крокуючи лісом до полігону,де мала статися стрілянина з цього «аксакалу» я ледь не впав, почувши його бойовий гуркіт. Бо то,пані та панове, щось! Всілякі оті «домашні кінотеатри» з кіловатними сабвуферами та акустичними системами по десять тисяч отих буржуйських євро – «катрусін кінозал» в порівнянні з цим ветераном. Це я вам як фахівець кажу! Навіть якщо б з нього кулі не вилітали, одного звуку достатньо аби довести до ступору чималу кількість вояків.
Маєте великого чорного собаку? Він лякається автомобільної сигналізації? А якщо кинути поруч з ним петарду, то з собакою трапляється «мокрий» конфуз? Тоді його треба терміново на лікування до нашої Мухи. Бо наша Муха – то є надзвичайна «правосеківська» собака. Її привезли з Пісків. Саме з тих Пісків, що поруч з Донецьким аеропортом. Привезли не одну,а з сімейством цуценят. Може то в неї звичка така з’явилася після перебування під обстрілами, а може це в неї на генетичному рівні, але собаку геть не лякають ані постріли «калашнікова» ані протитанкова рушниця, гуркіт якої навіть бувалих бійців змушує затуляти вуха та кліпати очима.
Концерт Ореста Лютого у Харкові 28 квітня 2015 року.
28 квітня 2015 року, вперше у Харкові, в концертному залі "Україна" відбувся концерт Ореста Лютого у супроводі гурту "Сталін & Гітлер капут" Лагідна та сувора Українізація.
Один з головних принципів навчання бійців «Правого Сектора» - універсальність. От і зараз артилерійський підрозділ навчається стрільбі з автоматичної зброї за методом «інтуїтивного прицілювання». Ну а інструктор – добре вам відомий, фахівець з тактики друг Француз.
Ця історія про бійців 15 батальйону Добровольчого Українського Корпусу Правого сектора ...
Історія про те, як молоді хлопці та дівчата, замість того, щоб жити мирним, радісним і спокійним життям, вибрали для себе шлях захисників своєї країни ....
Я вже не спала, коли він над ранок відкрив двері своїм ключем. Втомлений, промерзлий і щасливий:
– Хоч одне свято за цей рік зустріну вдома.
Кімната наповнилась вже знайомою сумішшю запахів пороху, пального, диму та ще чогось тривожно-гіркого, так і не ідентифікованого мною. Мої схвильовані сльози залишали мокрі борозни на його небритій щоці. Діти скоріше відчули, ніж почули його присутність і непевними спросоння кроками вибігли в передпокій, щоб зануритись у його обійми:
Щойно з передової повернувся комбат Чорний. Брудний, але, як завжди після гарного бою, веселий. Каже (стилістику збережено):
- Правосєки влаштували сьогодні сафарі на танчик супротивника, вклали їхнього гранатометника намертво й кількох поранили. Походу, вночі витягуватимуть, бо ми його по всьому полю, як кабанчика ганяли. Ви би чули ці переговори по рації! Таке тільки на полюванні почуєш. Вояки кричать "Не стіляйте, заборонено!" А ми їм: "А хто стіляє? Нас тут взагалі нема!"
До Чорного приєднується друг Чех:
- Я в житті так не сміявся, думав, що губи порву. Наступного разу буду все на камеру писати. Не знаю, чи можна буде в новинах для вас дати, але такої кінокомедії ще жодна кінокомпанія не знімала. Ми за неї точно оскара візьмемо.
І вже серйозніше літній і довсідчений Чех додає:
- Якщо такий дух по батальйону на сміх пішов - сепарам хана, я точно знаю. Рано чи пізно, але - хана.
Ось так немає бійців ДУКу на позиціях в Пісках. Ну, геть чисто немає. І танк вчора теж не ми підбили. Бо ж нас... ну, ви розумієте.
На базі свята відчуваються слабо. Душить прес недороблених справ, постійно виникають якісь нові. Переддень Великодня не став виключенням, – роботи навалилось вагон і маленький прицепчик. Хоча свято все одно заявило про себе приходом в інформаційний отця Сергія – нашого капелана 5 БАТу.
Батюшка – огрядний сивіючий чоловік з палицею, на яку відчутно опирається. Завжди привітний і спокійний. Люблю з ним говорити, бо вміє вислухати й сказати коротко й доцільно. А ще він противник заборон того, що не є гріхом в біблійному розумінні, розважливо розмірковує разом із співбесідником і не нав`язує своїх поглядів, просто направляє думку у потрібному напрямку. Каже:
- Над всіма командирами Христос – Генералісімус, а я у Нього в штабі, тому ніхто не може заборонити мені чинити Його волю.
