Актуально:      Фронтовий щоденник     

Дружина

Я знаю як виглядає війна. Я бачу її в дзеркалі, в обличчях своїх дітей, коли вони, сидячи біля вікна, чекають на батька.
Я одна з тих жінок, які знають як порожньо стає навколо та всередині, коли за ним зачиняються двері й останнє, що ти бачиш, – великий солдатський мішок на плечі, той самий, появі якого у сінях ще вчора так раділи чотирирічний хлопчик та п’ятирічна дівчинка, та підбадьорюючу посмішку:
– Не прощаємось…

Читати далі


Як здригається небо...

Як здригається небо, як тремтить земля. Вологе від крові повітря розривається від 100-голосого "Слава Україні - Героям Слава". Відчуття, ніби тіло пронузують отруйними списами. Патріотичний клич, що об'єднує тисячі живих і мертвих в одне ціле - організм боротьби за свободу рідної землі. Скільки в цьому кличі відчаю, рішучості, жаги помсти, нестриманності, готовності йти на смерть, свідомості, непохитності і єдності. Скільки в ньому незворотності і живої сили. Скільки крику і жаху. Скільки в ньому життя...

Читати далі


«Рапунцель»

Про хлопців з Правого Сектору ходить багато легенд. Хтось щиро преконаний, що вони харчуються виключно російськими дітьми, хтось думає, що вони на кожному кроці вбивають російськомовних, а дехто кричить направо і наліво, що вони моляться на Гітлера.

Читати далі


Між батьками і війною

Живуть, розриваючись. Постійно брешучи, уникаючи розмов, втішаючи з останніх сил. Живуть і воюють. І помирають. Так і не сказавши правди рідним про своє місцезнаходження, про те, що на війні. Здебільшого це стосується молодих людей віком 18-20 років, які за логікою життя мають здобувати вищу освіту. Мають займатися собою. Мають жити, чорт забирай. Мають! Але вони обирають війну. Обирають, бо, зрештою, зараз вона вирішує наше і теперішнє, і майбутнє. Обирають, бо відчувають, що війна їх потребує, що країна їх потребує. І вони потребують її. Молоді хлопці. Забивають на все болт. Знаєте, без роздумів і вагань. Без жалю і зволікання. Беруть і кидають все. І йдуть добровольцями, не кажучи про це нікому. Такі є і в нашому батальйоні (ДУК ПС). Мама кожного вечора плаче, дивлячись новини, але її тішить одне – мій син не там. Її тішить брехня.

Читати далі


Ворога треба поважати...

Ворога треба поважати. У нього - зброя. У тебе - зброя. Перемагає той, хто кращий, спритніший, хитріший, сильніший, розумніший. Таким може бути і він. Наше завдання - цього не допустити. Недооцінювання супротивника - одна з найфатальніших помилок українських бійців. Лише тверезо зваживши сили іншої сторони, ми зможемо впевнено вести бій.

Читати далі


Самобутність бійців «Правого сектору» на передовій або Як гонять кіборги

Поле бою поблизу смт Піски. Ведуться активні обстріли зі сторони ворога. Наші відповідають. Один за одним вибухи. Група бійців 5-го окремого батальйону ДУК ПСз автоматами в руках іде під прикриттям БТРа. Хлопці між собою починають щось пожвавлено обговорювати.

Читати далі



«Аллах акбар»

Під час одного з численних боїв поблизу селища Піски до наших бійців з ворожої сторони почали долітати вигуки "Аллах акбар". Наші хлопці не розгубилися і у відповідь почали горланити різними мовами, перебиваючи один одного:

Читати далі


Жити, не думаючи, що буде потім...

Жити, не думаючи, що буде потім. Після війни. Не тому, що не далекоглядний. Не тому, що легковажний. Не тому, що лінивий. Тому, що страшно. Реально страшно. Бо здається, що оте «після війни» ніколи і не настане. Особливо, якщо будуть плани. Трохи забобону, трохи легкої параної, трохи «готуйся до гіршого, надійся на краще». Так, військові живуть одним днем, одним боєм, одним пострілом. Ти лишився живим. Про що ще можна мріяти?!

Читати далі


Моя друга домівка

На базі 5-го окремого батальйону ДУК ПС я живу з початку серпня. 3 місяці. Нормальний такий термін) Плавно військова база правосєків перетворилася на мою другу домівку. У якій є моя кімната - власна берлога. Звісно, кожному хочеться, щоб вдома було затишно, комфортно, привітно і приємно. І мені теж. Власне, не скажу, що в мене не так. Просто хочеться ще краще. Тож я сьогодні вирішила прикрасити кімнату життєво необхідним атрибутом - шторками) Нормальними людськими шторками!

Читати далі


Думаєш, на війні потрібні лише солдати?..

Думаєш, на війні потрібні лише солдати? Переконаний, що фронт - це постійна стрілянина, вибухи, небезпека, ризик, смерть? І нічого, окрім цього? І ти не в змозі допомогти своїй країні, бо банально нічого не тямиш у військовій справі? І продовжуєш жити, займаючись улюбленою роботою, втілюючи у життя свої амбітні плани, розвиваючись професійно, роблячи хорошу кар'єру, і заспокоюєш себе постійно, що цим принесеш більшу користь Україні, аніж тим, що підеш на війну, не знаючи, що це і як це.

Читати далі


Всі відео від Сектору Правди: