Бійці відгукуються про нього по різному. Хтось, як про мудрого наставника і “бога артилерії”, хтось, як про рідного батька, ще хтось, як про цілеспрямовану і вперту людину, здатну вирішувати складні питання і досягати поставлених цілей. Інші підкреслюють непересічне почуття гумору і відкритість. Але всі сходяться на думці, що полковник – людина неординарна і гідна поваги.

Чого вартий лише той факт, що кадровий військовий, людина російськомовна і в такому віці, коли вже сформовано життєві критерії і цінності, коли життя йде своїм, цілком забезпеченим і вмотивованим, руслом, лишає все і їде давати військові вишколи в польових умовах саме тим, проти кого спрямована пропагандивна машина Кремля і до кого неоднозначно ставляться в самій Україні.

Легендарна артилерія ДУК ПС, той самий “джаз-бенд”, від мелодій якого в сепаратистів відпадало бажання воювати, а в Росії зустрічали рефрижератори “гумконвоя” з траурними стрічками – то його праця.

«Місто у Слобідській Україні, районний центр Луганської області. Розташований на півдні Середньоруської височини, на лівому березі річки Айдар.

Засновано на території Острогозького полку Слобідської України.

Російсько-українська війна:
- 5 вересня 2014р.бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому. 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську.
- Вересень 2014. На прохання академічного товариства до Старобільська евакуювали Луганський Національний Університет імені Т.Г. Шевченка.
- 28 грудня 2014. Невідомі особи влаштували в місті теракт: на вулиці Урицького в сміттєвому контейнері спрацював вибуховий пристрій, у той час поруч знаходилися 53-річний військовослужбовець та місцевий мешканець. Обидвох поранило.

Сьогодні в Свято-Покровській церкві відбулося народження ще однієї правосєківської сім'ї:

бійця ДУК ПС друга "Далі" та його красуні нареченої Оленки. Бойові побратими вітають їх з цією визначною подією, адже побратими - це люди, які розділять не тільки гіркоту війни, а й хвилини щастя. В цей день на Небесах уклався ще один вічний союз, в цей день на землі з'явилася ще одна щаслива сім'я. Бажаємо вам щастя, любові, злагоди, та побільше маленьких діточок, а мир на нашій землі ми обов'язково здобудемо спільними зусиллями! Слава Нації!

Я вже РІК!!!

Повний, цілий рік перебуваю в 5-му ОБ ДУК Правий сектор. Я бачила за цей рік багато. Бачила бійців, які приїжджали після декількох місяців навчальної бази, та так і не змогли вирушити на війну. Бачила дівчат, які приїжджали влаштовувати особисте життя й їхали додому ні з чим. Бачила неймовірно фанатичний героїзм 19-21 річних хлопців, які віддали своє юне, сповнене намагань, віри, сили життя за Україну. Бачила батьків, дідусів, які не воюючи зі зброєю в руках, та віддають всі свої сили - возять бійців на передову, не відпочиваючи по 2-3 доби поспіль. Бачила жінку, яка залишила все і працює на абсолютно "голому" патріотизмі. Бачила весілля та розлучення бійців. Бачила як сходять з розуму та як повертаються після жахливих неодноразових контузій до реальноті. Бачила, відчувала, як снайпер працював по нашій автівці, коли їхали з Пісків та не вцілив. Чула гуркіт ворожої арти в Пісках.

Та просте, банальне запитання мами бійця: "А куда это он собрался?", - мене збило з пантелику. Я вперше не знала, не розуміла що відповісти. Я неодноразово повідомляла рідним загиблих наших бійців (переживаючи цю втрату з ними, виснажуючись морально), про їх загибель... Та сьогоднішнє запитання мене просто вибило…

Ми - тут бачимо свою реальність. Війну. Країну, за яку готові померти. Та... Там, на цивілці є ті, хто нас любить, хто переживає, хто молиться щоденно за нас. Нам легше сказати їм, що все добре, не переживай, так треба. Та як їм залишатись тут? Як їм, не розуміючи чому і куди ти їдеш - сприйняти твоє "все добре"? Я в розпачі...

P.S. Донечко, я достеменно знаю,- я тут задля тебе, задля твого майбутнього. Вибач, рідненька, що ростеш без мами вже рік. Я люблю тебе сонечко так сильно, як люблю свою країну. Ти в мене розумна дівчинка, ти зрозумієш.

P.P.S. Рідні, підтримуйте частіше своїх воїнів. Їм просто необхідна ваша підтримка!

Кажуть, що в кількасотлітній національно-визвольній боротьбі український народ втрачав найкращих, розумних, свідомих. Інші ж, із заячими душами, пристосовувалися, гнулись. Чи не тому зараз бракує справжніх козаків, ми ж бо є нащадками саме тих «свинопасів та гречкосіїв», що виживали з опущеною головою.

З цим хочеться погодитись, коли під час Визвольної війни на Донбасі по мирних областях зустрічаєш рум’янощоких чоловіків призовного віку не під військкоматами, а по барах-клубах в дорогих авто. Так, винна і недодержава, що не зуміла скористатися патріотичним вибухом задля мобілізації і перемоги. Проте, намагаються не помічати війну не лише юнки в бікіні на чорноморських пляжах, а й багато хто з нас, невідмобілізованих/медкомісію пройшовших (може пронесе?), тут і сьогодні.

Сьогодні рік від тих подій, які переламали моє життя. 14 серпня, 2014 рік. Їду з бази ДУК в Київ на два дні виступити на концерті в підтримку Азова "Чорне Сонце". Брудна, втомлена, голодна. На півдорозі дзвонить телефон. Отець Петро, капелан ДУКу. Чую у слухавці: " Вибач, що несу таку звістку, але мушу повідомити. Зірваний не повернувся з бою під Ілловайськом..." Потім упевнююсь в достовірності, прощаюсь, кладу слухавку і...

9 серпня 2015, в Храмі святого мученика і цілителя Пантелеймона Української православної церкви, Харківської єпархії, Київського патріархату, розташованої на вулиці Танкопії, пройшла урочиста служба, присвячена дню пам'яті одного з найшановніших святих - цілителя Пантелеймона, покровителя даного Храму.

В урочистій службі взяли участь бійці 15 запасного батальйону Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор".

Саме такі слова я згадала, коли дізналась, що сьогодні відбулось в Ужгороді.

Сьогодні, 7 серпня, в Радивилові відбувся відкритий військовий вишкіл «Правого сектору».

Навчитись основам військової справи та націоналістичної ідеології прийшли кілька сотень радивилівців. Активісти місцевого осередку, разом з бійцями 10-го ЗБат ДУК ПС, ознайомили всіх бажаючих з різними видами зброї та амуніції. Дорослі та діти особливо зацікавились збором-розбором АК-47. Бійці ЗБату показали свою майстерність у штурмі приміщень на показовому виступі.

Після вишколу активісти разом з небайдужими радивилівцями рушили до районної ради, де передали місцевій владі звернення.

Херсонщина. Десь далеко море, баштани з кавунами і прохолодні бари. Та для правих добровольців на тренувальній базі 12 батальйону ДУК ПС тільки степ, літня спека і напружений вишкіл. Побратими на передовій чекають на ротацію аби перевести подих і обійняти рідню. А тому для занять важлива кожна година, вони у розпорядку дня двічі на день.

Інструктори Крот та Грач для бійців по тактичній і фізичній підготовці, подоланні смуги перешкод наче альфа і омега – покажуть, розкажуть, будуть поряд, але й спитають, якщо не добираєш до нормативу.

Іноді здається, що немає нічого простішого, ніж сказати собі: «Все, стомилась, цей народ не хоче жити інакше», дістати валізу, скласти туди дитячі речі та іграшки, кинути в «бардачок» карту резидента, записати епіграфом у щоденник цитату діда одного з моїх побратимів - офіцера польської армії, якій пройшов гітлерівський полон, воював в УПА, та провів 25 років у сталінських таборах, про те, що тут немає чого панікувати, до чогось закликати, чи на щось сподіватись, що генофонд українців майже винищено, а ті що залишились - діти й онуки свинопасів, кріпаків, зрадників, а не воїнів і провідників. Подзвонити сестрі, почути її неприховану радість у відповідь на моє «Зустрічай, я повертаюсь.» І за два дні вже пити охолоджене Chateau Bellevue під співи цикад на веранді її дому у невеличкому містечку на південному березі Франції.