Актуально:      Інцидент у Кам'янському       Фронтовий щоденник      "Сектор Дії"      

Щоденник фронтового кореспондента

Друг Пром

Друг Пром

Насіялось… На безмежному полі відчуттів та думок. Проросло пагонами спогадів та штрихів до портрета мого побратима, посіяне ще з осені минулої – відколи разом… на війні.

З Олегом за віком однакові. Різницю, зовсім незначну у віці, можна відкинути, бо маємо спільні погляди на життя. У часі, вільному від рутини воєнних буднів, коли-не-коли вдавалось перекинутися словами, так десь за кружечкою чаю біля буржуйки…

Друг Пром родом з Маріуполя. Має за плечима піввіку. Та по невичерпній енергії і жазі до життя цього не скажеш, ...

Читати далі


Міцніше за броню

Міцніше за броню

Перевантажуємо волонтерку. Руки працюють «на автоматі»- вода, коробки з консервацією, солодощами акуратно вкладаються до нашого УАЗика. За мить усе це домчимо на передову до наших побратимів.

Ось і дві маскувальні сітки, а від них – потужна аура. Відчув, бо перехопило подих.

Скільки вузлів і очок акуратно заплетені, різного кольору по сезону – результат кропіткої праці, важкої…

Читати далі


Борщ з … дитинства

Борщ з … дитинства

Який день за межами підрозділу. Сухпай набрид уже. Захотілось чогось гаряченького. Думаємо. Першим не витримує друг Марк:

- А як на рахунок борщу?

- Смієшся ? – у відповідь.

Вояцька винахідливість спрацювала: правдами–неправдами роздобули картоплю, капустину, заправку до борщу, посуд. Серед людей же знаходимось. Розподілили обов’язки. Дмитро – за кухаря.

Читати далі


Друг Коваль

Друг Коваль

Дорога, ніби нескінченна сіра стрічка, біжить під колесами нашого авто. Біла розмітка дорожнього полотна «тисне» на очі, бо наближається вечір. За монотонним співом колісних шин двигуна майже не чути. Попереду ще тисяча кілометрів туди, де війна…

Нас п’ятеро. Їдемо на чергову ротацію. На задньому сидінні – побратими, вояки Української добровольчої армії. Троє, майже однакові за віком, – пацани. Тому й мова в них спільна: шумлять, жартують між собою, ніби їдуть десь на пікнік, хоча вже добре «понюхали пороху».

Читати далі


Друг Лат

Друг Лат

Фронтові будні. У кубрику повно диму, - буржуйка відмовляється пожирати щойно принесені сирі дрова. Дим просочується скрізь, постійний запах кіптяви. Найбільш «гарячий» серед нас - друг Лат - нарешті не витримує, сам береться за справу – розпалити «цнотливу» буржуйку.

Коли поглянув, як вправно проходить лезо сокири біля самісіньких пальців руки, перетворюючи поліно на сірники, – стало моторошно.

- Пальці ні разу не чіпляв ? – запитую.

- Ні , поки що, – відповів побратим, підвів на мене очі, хоча руки і далі продовжували працюват...

Читати далі


Лапті на босу ногу

Вчора знову мав можливість побачити своє дитинство та юність. Та тільки теплого та світлого там нічого не знайшов. Піонерія, комсомол, коли після занять примусово заганяли вільні дитячі душі на комсомольські збори. Пригадую очі однокласників з іскринкою злості на брехню, очі наставників – виконували, як раби, свою роботу за «дзвінком» з райкому. Пізніше зрозумів лише : здатність розрізняти чесноти і вади дані нам, людям. Господом покладені до серця. Бунтували, тікали, як могли, від брехні. За що каралися характеристиками, оцінками, майбутні...

Читати далі


Клітка

Серед постійних обстрілів буває і затишшя. На плечах ніби полегшення, а в душі - камінь десь росте та набирає вагу. Момент, коли є час і поспілкуватись, або просто скинути бронік і нарешті відпочити. Фізично.

Та доки жива людина і при свідомості, вона - раба своїх думок. Думки про наболіле завжди домінують, а це і є той камінь на душі. Тому тут, на передку, перевагу віддаєш спілкуванню.

З Іваном - своїм побратимом, познайомився ще наприкінці літа минулого року. Зустрілись випадково в центрі Дубно. Він повертався з відпустки «на передо...

Читати далі


Тихий

Тихий

Від автора

Немає більшого болю, від того, коли болить душа… Стан – ворогу не побажаєш. Ніби гострий, з нескінченим лезом ніж прямо у серце – щоденні звістки з фронту: відходять у вічність і молоді, і сивочолі сини твої, Україно, кладучи голови свої у січах з татарською потопою – московією.

Від породільних материнських мук і безсонних ночей бігало, бігало маленьке чудо, росло, на втіху та радість батькам, стало красенем – дубочком, і враз обривається ниточка ця ворожою кулею чи осколком.

Читати далі


Калинонька

Калинонька

Двадцять шосте січня сімнадцятого року. Чомусь саме цей день запам’ятався особливо серед усіх днів режиму повного припинення вогню. На «нулівці» звик вже до постійних обстрілів, пік яких припадає на черговий російський гуманітарний конвой для жителів Донбасу.

Ранок. Земля у глибоких ранах – наслідок «приходів» від застосування стодвадцяти- та стоп’ятидесятиміліметрової арти. Богу дякувати, - без втрат з нашої сторони.

Досліджую територію навколо позицій: чи, бува, не залишилось «подарунків», що не вибухнули. Побратими нарах...

Читати далі


Перлинка

Перлинка

Прибула волонтерська допомога від житомирян. Втомлені довгою воєнною дорогою люди різного віку доставили сюди, на передок, все щонайнеобхідніше: воду, харчі, одяг. Колись бачив малюнок, що став емблемою однієї із волонтерських груп: люди, котрі тягнуть, напружуючи кожен м’яз свого тіла, запряжених у віз волів. "Глибока і вдала аналогія", - подумав тоді, бо знаю, це - правда нашого сьогодення.

Найстарший за віком назвався: «Дід Мюллер», та назвав кожного зі своїх побратимів. Серед клопоту розвантаження бусів помічаю молоде сіроок...

Читати далі


Радивилівські (щоденник фронтового кореспондента)

Радивилівські (щоденник фронтового кореспондента)

Випав перший сніг. Троє вояків грають у сніжки. Забери з них «броники» і «калашмати» - пацани та й годі, ніби й війни нема. І руїн - також, а навкруги - лише будинки рідного Радивилова, що на Рівненщині, бо вони – друзі з дитинства.

Розумію, ті, хто їх знає ближче, можливо, мають інше, своє власне судження, але це думка людей, котрі живуть у мирі, – вони й уявити не можуть, що таке війна!

Не хочу хвалити своїх героїв і писати з кожного якийсь ідеальний портрет. Намагаюся знайти у кожному саме той штрих, те зерно, яке посіял...

Читати далі


Його ж ранами нас уздоровлено…

Його ж ранами нас уздоровлено…

Така вже певно людська натура, - прикрашати свій побут. Тісний, пропахлий безкінечним димом «буржуйки» кубрик – колишня кімната напівзруйнованого помешкання. Вікон нема… віконниці щільно закладені мішками з піском… війна …

Навели і підтримуємо порядок. Душа воліє прекрасного: поступово над лежаками з’являються прикраси – малюночки, ляльки- мотанки, обереги, виготовлені дитячими руками та завдяки волонтерам доставлені до нас. Вішаки, стільці, посуд на полицях та інші елементи необхідного у побуті – все це нормальні життєві потре...

Читати далі


Маргошин сон (Щоденник фронтового кореспондента)

            Маргоша- кішка королівської зовнішності - спить, згорнувшись клубочком на лежаку. У тісному кубрику «буржуйка», ніби курець, видиха всередину їдкий дим – нема тяги та сирі дрова. Маргоша вже звикла , бо тепло  «кісток не ламає .

            І сниться Маргоші сон…

            Перехідщина. Все навколо нове. Пахне свіжою фарбою від підлоги та вікон, вперемішку з кислуватим запахом від новеньких наклеєних шпалер.

      ...

Читати далі


Побратим (Щоденник фронтового кореспондента)

Побратим (Щоденник фронтового кореспондента)

«Приїхало штабне начальство!» –В одну мить розлетілася новина по усьому підрозділу, отже, - недарма. Мільйон здогадок, припущень, домислів... Мети приїзду ніхто ж не знає, а це - найважче.

Глянув, – стоїть з комбатом «мужик» у камуфляжі, про щось розмовляють… Та за мить ситуація різко змінюється: підходить, подає руку, вітається. Коротко представляється: «друг Сокіл». І так з усіма, хто є поруч. Шило в мішку не заховаєш, зразу ж відчув – переді мною людина військова. Причому, не за формою, а за своїм внутрішнім змістом: раціональністю чітких,...

Читати далі


Крик (Щоденник військового кореспондента)

Крик (Щоденник військового кореспондента)

Буття визначає свідомість. Ні, це - не питання діалектики як вчення філософії, а мій особистий висновок про вплив на нормальну людину наслідків війни.

Тому, якщо у вас слабкі нерви, не читайте подальших рядків...

Читати далі


Хто ми - і хто вони?

Ми – нащадки тих, хто полишив плуга посеред недоораного поля, витерши піт з чола, зняв шаблю зі стіни, пригорнув і поцілував дружину та дітей, вклонився, попросив благословення у батька–матері, сів на коня і поїхав захищати Богом дану землю. Проливаючи на неї свою кров і кладучи свої голови у січах з татарською потопою.

Читати далі


Щоденник фронтового кореспондента

киця Буся

Еріка

Еріка

Враження від цієї зустрічі зовсім позбавили сну… Оце сів і пишу.

Навідались у гості двоє – із добровольчого підрозділу, воюють поруч.

Я в наряді , «на очах». Ледь жевріючи, світло лампочки вихопило з темряви постаті з «Калашами» за спинами . Вітаємось та знайомимось:

- друг Журба, – мовить чоловік віком років за 60, - а це – Еріка, служить у нас снайпером.

А це - подарунок, - простягнув коробку печива, - теж хліб. Я служив тут улітку. Заїхав поп...

Читати далі